Музика - це все моє життя
Культпрацівник – це особлива професія, яка покликана дарувати іншим радість, наповнювати високими і світлими почуттями, розкривати прекрасне навколо нас. Захопленою і самовідданою людиною, безумовно, є працівник Нетішинського Палацу культури, диригент жіночого музичного акаде- мічного хору “Елегія”, керівник ансамблю “Камелія” та вокального ансамблю козаків Нетішинської козацької паланки Каміла Пельванова-Геворкян.
- Каміло, що спонукало вас обрати професію, пов’язану з музикою, піснею, і як розпочинався творчий шлях?
- Народилася я в Туркменістані. Коли мені було п’ять років, сім’я переїхала жити в Нетішин. Любов до пісні мені з дитинства прививали батьки. Тато був чудовим гітаристом, заслуженим артистом Туркменістану. Мама досі має гарний сильний голос. Заколисуючи мене, вона співала, а тато акомпанував на гітарі. Чесно кажучи, в дитинстві я не відчувала потягу до музики, всіляко ухилялася від спроб батьків розвивати мене в цьому напрямку. Однак, в шкільному віці мама умовила ходити до музичної школи у клас гри на бандурі. Я не була в захваті від цього інструменту, він мені не подобався. Хотіла, як тато, грати на гітарі. Та завдяки терплячості мого викладача Оленіи Іванівни Лапко я згодом закохалася в цей інструмент. Після закінчення школи пішла навчатися у Хмельницьке музичне училище, там здобула фах диригента.
Гадаю, що потяг до музики все ж таки передався мені спадково. У нас практично вся сім’я закохана в музику. Мій чоловік, Арутюн Геворкян, також музикант за освітою, закінчив Хмельницьке музичне училище та Одеську консерваторію, співає в козацькому ансамблі, професійно займається аранжуванням пісень. Старший брат Тимур гарно співає. Свого часу ми навіть виступали дуетом, брали участь в різноманітних конкурсах, фестивалях. Сьогодні, на жаль, дует розпався, адже сім’я повернулася до Туркменістану. Я ж вирішила залишитися тут і продовжувати працювати у сфері культури. Відчуваю, що це моє покликання, і без цього я просто не зможу.
- Ви очолюєте три пісенних колективи, самостійно займаєтеся підбором репертуару, перекладами пісень, їх аранжуванням. А тепер ще й розпочали займатися з дитячим гуртком… Як вам усе це вдається, де черпаєте сили, енергію?
- Так, я в хорі вже десять років, - починала як артистка, а вже п’ять років поспіль є його диригентом. До речі, в цьому році Нетішинський муніципальний хор святкуватиме десятиріччя. У його складі 28 артистів.
Сім років тому я створила вокальний ансамбль “Камелія”, в якому співають семеро учасниць. Ансамбль вважається одним із найсильніших в Хмельницькій області. А нещодавно на вокальному конкурсі у місті Шумськ вибороли гран-прі. Слухачам особливо подобається пісня “Нетішин мій”, автором якої є нетішинець Богдан Фединчук.
В репертуарі “Камелії” пісні різних жанрів - від класики до джазу і року. Не боїмося експериментувати, навіть пробуємо виконувати у стилі фентезі.
А з хором ми нещодавно виконали саундтрек до фільму “Аватар”. Я прагну того, аби зламати стереотип, що хор – це винятково класична або духовна музика. Хоровий спів може бути сучасним, неординарним та цікавим не лише для старших поколінь, але й для молоді.
Ми з радістю відгукуємося на усі запрошення, шукаємо можливості для поїздок та практично самотужки організовуємо свої концерти. Останнім часом побували з виступами в кількох населених пунктах Славутчини. Люди дуже гарно приймають наш ансамбль “Камелія”, висловлюють слова вдячності після концертів. І ось ця вдячність слухачів і є найкращим джерелом натхнення, сили та енергії, які ми черпаємо для продовження своєї справи.
- З якими найдошкульнішими проблемами сьогодні доводиться стикатися працівникам культури?
- Не секрет, що на сьогоднішній день підтримка розвитку культури на державному рівні бажає кращого, з цим погоджуються не лише культпрацівники, але й керівники держави. Проблему недостатнього фінансування, як керівник трьох колективів, я відчуваю сповна. Неодноразово за власний рахунок доводилося організовувати поїздки на конкурси, фестивалі, концерти. Маємо постійну проблему з оновленням сценічних костюмів. Не вистачає музичної апаратури. Ми отримуємо чимало запрошень взяти участь в різноманітних музичних заходах по всій Україні та за її межами, але, через фінансову скруту не можемо їх прийняти. Звичайно ж, хотілося б якомога більше їздити, виступати, вдосконалювати власне виконання, ділитися досвідом з іншими колективами, та, на жаль, поки що це лише мрії. Тим не менше, з боку міської влади та керівництва Палацу культури ми відчуваємо підтримку. За допомогу в організації наших виступів хочу висловити подяку особисто начальнику управління культури Нетішинської міської ради Івану Михасику, директору Палацу культури Світлані Кириленко та небайдужим до народного мистецтва членам Нетішинської козацької паланки.
Ольга Могильницька
