«Другий енергоблок ХАЕС – еталон розвитку атомної енергетики»

Десять років тому почав працювати другий енергоблок Хмельницької АЕС ВВЕР-1000, який вперше в пострадянському просторі введено в дію із повним аналізом безпеки у відповідності до національних вимог і правил світової практики, рекомендацій Міжнародного агентства з атомної енергії МАГАТЕ.

Завдяки цьому тоді фактично роз­почалася ера пріоритету наді­йності і безпеки у ядерному вітчизняному виробництві електроенергії.

Про віхи на шляху експлуатації «мільйонника» йдеться у розмові із генеральним директором ХАЕС Миколою Панащенком.

– Ваша директорська біографія на ХАЕС почалася своєрідно: влітку 2004-го Ви тут стали науковим керівником пуску другого енергоблока, і незадовго, у грудні того ж року,  очолили колектив станції..

– Раніше, у радянський час, наукове керівництво пуском блоків здійснювали лише спеціалісти Курчатовського інституту із Росії. Згідно ж з українським законодавством не допускається перекладання відповідальності у ядерній сфері на не громадян України. А оскільки я в той час був заступником генерального директора Рівненської АЕС із безпеки, то вибір випав на мене. Тоді у команду наукового керівництва також входили працівники інших АЕС – Михайло Гашев із Хмельницької, Дмитро Соколов із Південно-Української, Володимир Сєднєв – із Запорізької. Ми здійснювали нагляд і контроль за режимами під час завантаження ядерного палива в реактор, проведенням фізичних експериментів, виходом  на мінімально-контрольований рівень потужності, випробуваннями систем безпеки тощо.

Пригадую, хвилюючим був момент виходу перший раз на міні­мально-контрольований рівень потужності – початок ланцюгової реакції, відображений характерним звуковим сигналом. Сталося це 1 серпня о 3-й годині ночі. А вже через тиждень – енергетичний пуск, включення в мережу країни, вироблення перших мільйонів кіловат-годин електроенергії.

Пуск блока означав, що багато сотень людей одержали цікаву роботу, високу заробітну плату, а місто Нетішин – гарантоване джерело тепла для домівок. Водночас наша країна довела, що зробила важливий крок до енергонезалежності, і ми освоїли найсучаснішу методику управління ядерними технологіями, а також налагодили випуск техніки для АЕС, зокрема, електронної, яка повністю відповідає світовим аналогам, а то й перевершує їх. Наприклад, у нас було встановлено нову автоматизовану систему управління технологічними процесами (АСУТП), створену за найновішими технологіями українськими підприємствами «Радій», «Ім­пульс», «Моноліт».  Особливостями цього обладнання, яке ще називаємо «мозком» енергоблока, є великі інформаційно-обчислювальні можливості, ідеальна «здіб­ність» регулювання, унікальна здат­ність архівувати процеси. Підкреслю, що АСУТП побудована на сучасній елементній базі.

Стандартам надійної експлуатації відповідають і заходи із пожежної безпеки, здійснені з врахуванням рекомендацій наукових, експлуатуючих організацій, а також МАГАТЕ.

Другий енергоблок цікавий з точки зору фізики реактора – тут  застосовано альтернативну паливну збірку ядерного палива, що дає високі гарантії надійності.

Загалом це був колосальний вклад у майбутнє атомної енергетики.

Далі я продовжив роботу наукового керівника вже під час проведення пускового процесу на Рівненській АЕС, де у 1978 році по­чав свою трудову біографію.

– Упродовж всього періоду експлуатації енергоблок №2 став моделлю  нової якості?

 – Оцінку можна дати з різних точок зору. Блок за десятиріччя видав 65 мільярдів 950 мільйонів кіловат-годин електроенергії, а це на 7,5 мільярда більше, ніж виробив такий же перший за той самий час. А цифра 7,5 мільярда кіловат-годин електроенергії – це річний виробіток одного енергоблока ВВЕР- 1000. 

У 2007 році коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) на другому енергоблоці склав 86 відсотків, а виробіток в 7  мільярдів 542 мільйони кіловат-годин електроенергії - найвищий показник серед аналогічних в Україні.  Перш за все заслуга в цьому колективу, який налагодив безперебійну роботу всього комплексу енергоблока у відповідності зі стандартами безпеки та регламентами національних норм і правил наді­йності.

Звичайно, бували часи, коли через диспетчерські обмеження ми змушені були знижувати виробництво електроенергії. Зараз ситуація поліпшилася, адже прийнято низку урядових рі­шень, які дозволяють використовувати номінальні потужності повною мірою і забезпечувати країну електроенергією, левова частка якої припадає на атом­ну генерацію. Таким чином теплові електростанції мають можливість заощаджувати газ, вугілля та мазут.

Другий енергоблок готовий нести максимальні навантаження, адже він, як і четвертий Рівненської АЕС, є найсучаснішим в Україні. Відомо, що його спорудження бу­ло припинене у 1990 році у зв’язку із прийнятим Вер­хов­ною Радою мораторієм на зведення нових енергоблоків АЕС. А коли наприкінці дев’яностих років минулого століття у країні вирішили добудувати другий блок ХАЕС і четвертий РАЕС, то постало питання про ліквідацію дефі­цитів безпеки, які стосовно енергоблоків радянської серії В 320 зафіксовані у «Зеленій книзі» МАГАТЕ. Тому зусиллями міжнародних та вітчизняних спеціалістів, організацій вироблено програму модернізації енергоблока  - планувалося впровадити 67 заходів до пуску і 80 після нього впродовж перших чотирьох років експлуатації. Ми виконали це завдання і таким чином ХАЕС усунула так звані усі приховані проблеми безпеки.

Ми відзвітували і перед відповідними структурами Європейського Союзу, адже фінансування процесу модернізації відбувалося в тому числі й за кошти Євробанку, Єврокомісії. Загальновизнано, що втілені в нас проекти є найвдалішими в Україні.

Характерно, що належний рі­вень експлуатації блока, який відповідає світовій практиці, зафіксували місія МАГАТЕ ОСАРТ, партнер­ські перевірки Всесвітньої асоціації операторів атомних електростанцій (WANO).

Тому з огляду на об’єктивні результати функціонування другого енергоблока, можна стверджувати, що він став еталоном для вітчизняної атомної енергетики.

А згадаймо соціальний ефект. За програмою пуску у зоні спостереження у Рівненській та Хмельницькій областях побудовано під­відні газопроводи, мости, реконструйовано школи, дитячі садки, від­ремонтовано дороги, системи опалення тощо. Щороку надаються субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження (тридцятикілометрової).

– Що  б Ви виділили у статистиці надійності другого енерго­блока?

– Наприклад, за перший рік роботи на енергоблоці №1 було 37 порушень, а на другому – 6. Загалом за весь період експлуатації другого енергоблока трапилося порушень утричі менше ніж на першому. Всього на другому за десять років його експлуатації сталося лише два порушення рівня «1» за міжнародною шкалою подій INES на АЕС. А із 2007 року тут жодних порушень, пов’язаних із безпекою не траплялося.

За десятиріччя було всього два порушення через помилку персоналу. Такий стан досягнуто завдяки хорошим інструкціям, підготовці спеціалістів на повномасштабному тренажері.

– Чи доводилося застосовувати симптомно-орієнтовані ава­рійні інструкції (СОАІ)?

– Такої потреби, на щастя, не виникало, адже до них персонал має звертатися лише у випадку аварії, а в нас її не було. Про те, як оперувати  СОАІ, персонал знає, бо пройшов спеціальний курс їх освоєння на тренажерах під час валідації цих інструкцій. Наявність СОАІ – це важливий плюс у нашій роботі.

– Потрібна подальша модерні­зація базового проекту другого енергоблока?

– Слід зважати на таку річ:об’єм виконаного у нас є достатнім для безпечної експлуатації. Тепер ми думаємо про те, як реалізувати напрацьований потенціал, використовуючи рекомендації міжнародних місій, досвід сусідів. Водночас також сьогодні наукові установи закликають вживати заходи, які унеможливлювали б ймовірні важкі аварії. Це, зокрема, зумовлено ядерним інцидентом з плачевними наслідками на японській АЕС «Фукусіма». Відомо, що під егідою МАГАТЕ на кожній АЕС світу, в тому числі й на нашій станції, проведено позачергову цільову переоцінку безпеки (на Заході це називають «стрес-тести»). В результаті в Україні створено Комплексну (зведену) програму підвищення безпеки атомних електро­станцій, схвалену Кабінетом Міністрів України, за якою на кожному енергоблоці ВВЕР-1000 АЕС України до 2017 року треба втілити 89 заходів. На нашому другому вже виконано 44 з них за програмою модернізації, реалізованою в передпусковий та післяпусковий періоди. Зараз ми працюємо над тим, щоб підвищити стійкість енергопостачання в умовах важкої аварії. Задля цього ведеться спорудження розподільчого пристрою 6/0,4 кіловольт для підключення споживачів енергоблока №1 від загальностанційної резервної дизельної електростанції. Також передбачено запровадити мобільні насосні установки, які мають підживлювати парогенератори, си­с­те­ми охолодження басейну витримки з відпрацьованим ядерним паливом, загалом охолоджувати перший контур у випадку аварії.

– Вдалося «підтягнути» перший енергоблок до стандартів другого?

– Безумовно, така робота проводиться. Тут замінено, зокрема, систему контролю нейтронного потоку, систему внутрішнього реакторного контролю, приводи органів системи управління захисту реактора, виготовлені одним з найкращих світових виробників чеською компанією «Шкода».

Важливою була заміна обладнання контролю нейтронного потоку на сучасний комплекс, виготовлений українським підприємством НВО «Імпульс». У результаті виконання  цього заходу  настроєно, зокрема, зручне відображення інформації про параметри безпеки за критичними функціями безпеки (SPDS).

Відбулася і заміна внутрішнього роздаткового колектора парогенератора №3, що важливо для безпеки першого контуру.

– Тобто, це реальний вклад у продовження терміну дії першого енергоблока?

– Саме так. У грудні 2018 року закінчиться проектний тридцятирі­чний термін експлуатації першого енергоблока, але ми плануємо продовжити строк його дії. Тому реалі­зовуємо відповідну програму управління старінням, яка дозволяє визначати ресурс обладнання, придатність систем до подальшої експлуатації.

Є устаткування, яке можна замі­нити, але, наприклад, реактор за­міні не підлягає. Чи він може служити в понадпроектний термін? Чи зберегла його корпусна сталь свої властивості? Часткову відповідь ми вже маємо: закладені 5 і 3 роки тому так звані зразки-свідки показують, що принаймні ще половину відпрацьованого строку реактор може функціонувати. Проте сподіваємося, що подальші дослідження зразків-свідків аргументовано доведуть: реактор безпечно діятиме і довше.

Стосовно парогенераторів, то проблем не виникає. Завдяки тому, що на ХАЕС сприятливий водно-хімічний режим, вони перебувають у хорошому стані – в них мала кількість заглушених трубок. Для кінцевого визначення їх якості застосують вихорострумовий метод контролю та діагностики.

– Наявність атомних енерго­блоків у мальовничій частині Малого Полісся не є фактором екологі­чних занепокоєнь?

– В окремої частини населення нашого краю є. Якось я розмовляв із жителями села біля ХАЕС, і одна жінка каже: «Ми станції боїмося». Але працівники ХАЕС  завжди відкриті для діалогу, щоб продемонструвати за допомогою результатів різноманітних досліджень: станція не впливає негативно на стан довкілля. Якби було інакше, то хіба водилися б у нас колонії бобрів біля гідроспоруд, чи зимували б на ставку-охолоджувачі ХАЕС десятки видів перелітних птахів, чи шукали б тут вирію? Вони, особливо дикі качки, тут у каналі, яким направляється вода на станцію, знаходять багато поживи – поїдають молюски дрейсени. А хіба могла б територія тридцятикілометрової зони станції увійти у Національний природний парк «Мале Полісся»? Тут розташовано 47 заповідників місцевого значення, де існують різні види фауни, а також росте 55 реліктових і раритетних представників флори, занесених в Червону книгу України та в «червоні» списки Європи.

Наяву – свідчення того, що станція функціонує у гармонії з довкіллям, не завдаючи йому шкоди, і тому закономірно надання території довкола ХАЕС нового охоронного статусу.

 Нашу відкритість у спілкуванні засвідчує і сайт станції (www.xaec.org.ua), на якому кожні дві хвилини в режимі реального часу йде реєстрація показників радіаці­йного стану довкілля. Їх надають 15 стаціонарних постів автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки (АСКРО), яка введена в дію в рамках пускового комплексу другого енергоблока. Вона зафіксувала, що, наприклад, за 7 місяців нинішнього року радіаційний фон у зоні спостереження  перебуває в межах 7 – 13 мікрорентгенів на годину,  викиди інертних радіоактивних газів з енергоблока становить 0, 1 відсотка від допустимих норм, довгоживучих нуклідів – 0,003 відсотка, йоду – 0,001 відсотка, вміст цезію-137 у повітрі у 10 тисяч разів менший від допустимих норм радіаційної безпеки. Так що, як мовиться, повітря чисте і приємне у всіх відношеннях.

А у ставку-охолоджувачі, який має площу 20 квадратних кілометрів, і з якого надходить вода для охолодження систем енергоблоків та повертається назад, ми вирощуємо багато видів риби – її подаємо до столу працівників ХАЕС. Розводимо тут і чорного амура, який є біомеліорантом.

Немає ніяких загроз і для запасів води – із пуском другого енергоблока баланс води, якої тут 120 мільйонів кубометрів, не порушився, тому що її об’єм розрахований на постачання для чотирьох енергоблоків.

– Наскільки реальною є добудова третього і четвертого енер­­гоблоків Хмельницької АЕС?

– Незважаючи на те, що прийнято відповідний Закон України, питання таке нині «заморожене». Причин кілька, одна з них – пошук відповіді на питання: чи стануть ті чи інші типи енергоблоків гарантами безпеки найвищого рівня? Після аварії на японській АЕС посилено вимоги до нових блоків. На них повинно бути стільки активних систем безпеки, щоб вони при максимальній аварії могли обмежити руйнування активної зони, і щоб за межами санітарно-захисної зони не було потреби евакуйовувати населення. Жорсткішими стали вимоги до антисейсмічного захисту – він повинен гарантувати стійкість енергоблока при землетрусі 8 балів. Зараз йде пошук того, яка модифікація атомного енергоблока здатна забезпечити такі вимоги. 

До речі, ми маємо на енергоблоці №2 антисейсмі­чну апаратуру для попере­дження про землетрус - вона виготовлена на кіровоград­ському підприємстві «Радій» і здатна оперативно видавати сигнал про коливання земної кори, викликане наближенням хвилі землетрусу чи цунамі, та при підвищенні амплітуди таких коливань до небезпечної величини приводити в дію автоматизований аварійний за­хист реактора.

Далі. Ми також повинні виходити із того, який існує чи існуватиме попит на електроенергію. Після підведення лінії  електропередач ХАЕС – ЧАЕС до підстанції «Київська» значно розширяться можливості видачі електроенергії у центральні та східні райони. Наявність нових потужностей дозволила б мати хороші маневри з використання  потенціалу і Дністровської  гідроакумулюючої станції.

До того ж, зацікавилися нашою енергією і в Польщі – там розглядають можливість її передачі побудованою лінією до міста Жешува. Вона в хорошому стані від нас і до кордону, як і від кордону до цього міста. Проте ця лінія не працює. Власне, коли починали будівництво ХАЕС, то передбачалося, що саме таким енергетичним «мостом» буде користуватися населення сусідньої країни. Заради цього в нас у радянський час і працювали тисячі поляків на спорудженні енерго­блоків – у відповідності з міжурядовою угодою.

У майбутньому потреба в атомних енергоблоках не відпаде. В Україні АЕС завжди будуть видавати 40-50 відсотків електроенергії. Блоки споруджуватимуться у вже існуючих промислових  зонах атомних електростанцій України, бо там склалася потрібна інфраструктура. А нові майданчики АЕС – то вже, напевне, наступний етап.

Інтерв’ю вів Віктор Мазаний