Екскурс в iсторiю через призму вiдомостей про рiдний край

Одинадцять років тому Нетішинський краєзнавчий музей започаткував традицію проведен­ня історичних читань. Для широкого загалу осві­тян, місцевих науковців та краєзнавців з’явила­сь можливість на основі до­сліджень, історичних розвідок висловити своє ставлення до багатьох маловідомих фактів з історії Неті­шина.

У проведенні одинадцятих історичних читань взяли активну участь начальник управління культури виконавчого комітету Нетішинської міської ради Іван Михасик, директор Нетішинського міського крає­знавчого музею Оксана Кононюк, її заступник з наукової роботи  Тарас Вихованець, наукові співробітники цього ж закладу Василь Вихованець, Валерій Походонько, дослідник Віталій Горкавий та автор цих рядків.

ВІД ДІДА-ПРАДІДА

Тарас Вихованець історії Нетішина присвятив десятки досліджень, наукових розвідок, надрукованих не тільки у періодичній пресі, а й солідних довідниках та збірниках. Різним етапам розвитку міста енергетиків, його минувшині присвячені певні розділи у посібниках,  автором яких є Тарас Васильович. На одинадцяті історичні читання він представив дослідження: «Населення Нетішина наприкінці ХІХ й упродовж ХХ століть».

За словами науковця, Нетішин, як одне з сіл Острозької волості, у XVI – першій половині XVII ст.,  не був багатим на мешканців. Уперше на сторінках писемних джерел він з’являється 12 травня 1542 р. у зв’язку із важливою подією в історії волості – поділом маєтків між удовою князя Іллі Костянтиновича Острозького Беатою Костелецькою та її донькою княжною Гальшкою. Число нетішинців у наступні роки помітно зросло, бо опис Нетішина, підготовлений у 1654 р., вказує, що до початку Визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького в селі було 83 дими, тобто мало в наявності понад 500 осіб. Натомість ситуація на згаданий 1654 р. була зовсім невтішною – лише 6 димів, що свідчило про жахливе спустошення теренів від воєнних дій.

Тарас Вихованець має відомості про облік населення під час Другої світової війни, які засвідчують, що 1941 р. у Нетішині відбулось два переписи мешканців. Станом на 10 жовтня в селі нараховувалось 1794 «душі» та 463 «сімейства», а на 25 грудня – 1728 осіб. Загалом же, відповідно до опублікованих на сьогодні статистичних даних, населення Славутчини на 20 січня 1942 р. становило 46 680 осіб у 11 005 родинах. Євреїв на цій території пораховано окремо: 1300 чоловік у 150 родинах.

Післявоєнний час фіксує певні коливання у чисельності населення Нетішина. Відповідно  з  документом сільради, створеним 27 лютого 1978 р., в Нетішині «населення наявного і тимчасово відсутнього 6 місяців і менше» – 1315 осіб, господарств – 498, «жилих буді­вель» – 435. По Солов’ю цифри становили відповідно: 924, 291 та 278. Сумарно ж – 2239 мешканців, 789 господарств та 713 житлових будівель. На жаль, не вдалось виявити статпоказники станом на січень 1979 р. – час, коли відбувався перепис - наголосив науковець.

Від гідроелектростанції

до ХАЕС

Більшість пересічних громадян відомості про те, що Нетішин у минулому – портове місто, сприймають як жарт. Але, як мовиться, у кожному жарті є доля правди. Коли на початку двадцятого століття тут повноцінно функціонував млин, до нього багато вантажів доставлялось саме водяним шляхом по річці Горинь. Саме вона згодом надихнула енергетиків та будівельників на створення гідроелектростанції. Як стверджує науковий співробітник Василь Вихованець, ГЕС в Нетішині будувалася у 1946-1949 роках. В її основі був проект Київського інституту «Гипросельэлектро». Станція була зроблена дуже добротно й давала струм не тільки для Нетішина, але й для хліборобів Солов’я, Кривина, Колом’я, Лисичого, Головель, Дідової Гори, Потереби, Дорогощі, Півневої Гори, а також Білотина. У 1956 р керівництво цим енергетичним об’єк­том було довірено А. Г. Матусевичу. 

ГЕС була в доброму стані, і працювати було, як кажуть молоді люди, цікаво. Сила електрики, її можливості для споконвічних хліборобів були на той час чималим дивом. Приміщення машинного залу було цегляне, одноповерхове і розміщувалося як прибудова до споруди величезного п’ятиповерхового млина. Високовольтне розподільче обладнання і щит управління знаходилися на першому поверсі млина. В машинному залі було встановлено дві гідротурбіни з генераторами заводу «Фойт» (Австрія) потужністю відповідно - 500 і 250 кВа. Для енергопостачання згаданих сіл було збудовано 58 кілометрів високовольтної лінії. Через брак алю­мінію, дроти робилися зі сталі, оцинковув­ались. Великий опір провідників призводив до того, що напруга у споживачів падала до 20 відсотків. За рік Нетішинська ГЕС виробляла 3,8 млн. кВт×год. Собі­вартість 1 кВт×год. становила 0,38 коп.

Колгосп і село швидко розбудовувались, і електроенергії не вистачало.  1960 року вступила в дію висо­ковольтна лінія «Добротвор-Луцьк-Рівне». Пройшло небагато часу, і весь Славутський район було електрифіковано з надійного джерела «Львівенерго». Подальша експлуатація Нетішинської ГЕС була вже економічно невигідною. На її базі було відкрито Славутський РЕМ.

У ті часи ніхто не здогадувався, що село Нетішин стане містом і «енергетичною столицею» нашого краю, де нині повноцінно працює два енергоблоки Хмельницької АЕС.

Під час історичних читань їх учасники мали можливість з уст В.Горкавого довідатись про суспільно-політичні процеси в Нетішині наприкінці 1980-их – на початку 1990-их років. Пізнавальною була розповідь наукового співробітника Валерія Походонька про історію створення герба Нетішина, авторство якого закріплене саме за Валерієм.

Про колектив Хмельницької АЕС відомо не тільки завдяки успішній та надійній роботі діючих енергоблоків. Тут трудиться багато працівників, які беруть активну участь у втіленні різних культурно-мистецьких проектів, про що ми  розповімо у наступних номерах часопису.

Олександр Шустерук