Знову покликали гори

Федерація альпінізму Дніпропетровська організувала збори українських спортсменів на базі Приельбрусся. У цих заходах взяв участь начальник дільниці цеху з ремонту тепломеханічного устаткування турбінного цеху ЕРП Олександр Веремійчук (на знімку вгорі).

Перше знайомство з Кавказом нашого земляка відбулося два роки тому під час підкорення його найвищої вершини – Ельбрусу. Спочатку відбулися так звані адаптаційні сходження групи на висоту 3500 метрів, членом якої був Олександр Веремійчук. Виконання нормативів за складність давало можливість кваліфікаційній комісії присвоїти третій розряд аль­пініста. Коли кваліфікаційна комісія дала підтвер­дження на його присвоєння і видала «Посвідчення альпініста», він вирішив для себе випробовувати один із маршру­тів підвищеної складнос­ті, на основі проходження яких присвоюється другий розряд. Цю групу очолила кандидат в майстри спорту з Івано-Франківська Галина Когутяк. Згодом керівник групи ук­раїнських альпіністів  пересвідчився, що підготовка проведена успішно і можна відважитись на штурм Ельбрусу –  найвищої вершини Кавказького хребта – 5642 метри­ над рівнем моря. Не зважаючи на нестабільні погодні умови нетішинцю все ж таки вдалося «штурмувати» вершину  і сказати для себе: «Ельбрус дозволив помилуватись неповторним краєвидом!».

Торік Олександр Веремійчук також відвідав  кавказьку базу альпіністів «Джантуган», яка розташована на висоті близько 2300 метрів над рівнем моря на північному схилі Головного Кавказького Хребта у верхів’ї красивої ущелини Адил-Су. Для виконання нормативу на другий розряд наш земляк пройшов п’ять маршрутів підвищеної складності на висотах від 3 кілометрів 300 метрів до 4 кілометрів 200 метрів.

ВІЙСЬКОВІ ДІЇ  ВНЕСЛИ СВОЇ КОРЕКТИВИ

У планах Дніпропетровської федерації альпінізму була органі­зація зборів на Кавказі майже де­в’яти десятків спортсменів. Але неста­більна ситуація на сході нашої держави не сприяла таким планам. Весь склад української делегації обмежився лише вісьмома альпі­ністами.

Традиційний маршрут потяга Київ-Кисловодськ проходить через Луганськ. Коли намічався від’їзд групи українських альпіністів, стало відомо, що доведеться їхати через Харків. Під час перетину українсько-російського кордону у них не виникло жодних проблем, бо всі необхідні документи були ретельно підготовлені. Згодом наші альпі­ністи з міста П’ятигорська дістались до Нальчика, де тривала процедура одержання відповідних документів на право перебувати на визначеній території.

Керівником табору альпіністів Уллу-Тау працює колишній уродженець Дніпропетровська Юрій Порохня. Він завжди радо зустрічає спортсменів з України.

Для кожного, хто збирається пройти альпіністським маршрутом, потрібно налаштувати себе на відсутність протягом певного часу звичного комфорту та благ цивілізації. Щоб відправитися на чергове сходження, потрібно оформити низку документів, пройти інструктаж та обов’язковий медичний огляд. У таборі до цих процедур підхід дуже суворий, бо долання висот –  не така  собі легенька прогулянка. Це усвідомлюють навіть найдосвідченіші альпіністи.

Для Олександра Веремійчука та його друзів було поставлене завдання пройти маршрути 4(а) та 4(б) складності. Але перед цим основною вимогою стало проходження адаптації до гірських умов. Альпіністи приготувалися піднятися на вершину Шогенцукова, висота якої складає 4 кілометри 50 метрів, а сам маршрут має складність 2(б).

Після денного перепочинку наші альпіністи взялися штурмувати гірський підйом із більшою складністю – 4(а). На це їм знадобилось майже десять годин.

З ГІР ПОВЕРНУЛИСЬ НЕ ВСІ…

Під час перепочинку Олександр Веремійчук подумки линув до рідного краю. Пригадувалось його рідне село Шатерники Славутського ра­йону, яке розташоване на висоті 220 метрів над рівнем Балтійського моря. Він у дитинстві на власні очі не бачив гір, лише розлогі поля та квітучі садки. Бажання підкорювати неприступні вершини в нього з’явил­ось під час проживання в Неті­шині. Тут він познайомився з лю­бителями відпочинку в горах, згодом осво­їв методику підйомів по скелях. Потім захоплення стало більш се­рйоз­нішим.

…Підготовка до сходження за складністю 4(б) була традиційною. Альпіністи оглядали спорядження, готували запас про­візії. Згодом всю свою енергію спрямували на підкорення чергової вершини. Коли перший етап було прой­дено, інструктор по рації одержав пові­домлення, що не ви­йшла на зв’язок група у складі семикратного чемпіона Росії з альпі­нізму Печеніна та уро­дженця Кривого Рогу Георгія Шумейка.

Важко передати хвилювання Олександра Веремійчука та його друзів. Вони разом із Георгієм їхали на Кавказ в одному вагоні. Добрим знайомим був і Василь Печенін, який у свої 82 роки тримався жваво і завжди був готовий на штурм будь-яких вершин. Не дарма йому присво­єне почесне альпініст­ське звання «Сніговий барс» (підкорення всіх вершин, які називають «семитисячниками»).

Пошуки зниклих аль­піністів тривали до піз­нього вечора, а вранці Олександр Веремійчук одержав завдання під­нятися на вершину Джайлик (4 кілометри 500 метрів), щоб зняти контрольну записку, яку альпіністи залишають у визначених місцях. Там нічого не було знайдено. Інформацію оперативно передали рятувальникам, які зробили висновок, що альпіністи до вершини не дійшли.

 Група з 4-х альпіністів Сергій  Дідора, Олександр Веремійчук, Олександр Тюрін, Євгеній Алещенко отримала завдання здійсню-вати  спуск на ділянці, якою підні-мались зниклі альпіністи. Були виявлені сліди, які на певному етапі стали непомітними. Під час спуску наш земляк натрапив на дві  пари альпіністських палиць.

Згодом  альпіністи довідались, що Ельбруський високогірний пошуково-рятувальний загін МНС припинив пошуки зниклих в ущелині Адир-Су альпіністів - 82-річ­ного росіянина Василя Печеніна і                             59-річного українця Георгія Шумейка.  Рятувальники зробили висновок: «Пошуки нічого не дали. Можливо, альпіністи впали занадто глибоко, наприклад, в тріщину. Результатів не дали ні обліт на вертольоті, ні обхід пішки. Шансів знайти їх живими практично немає».

Трагічний випадок вніс свої корективи у плани альпіністів: інструктори заборонили підйоми на небезпечні маршрути. Група у складі Олександра Веремійчука завершила свої гірські сходження підйомом на вершину за 2(б) і 3(а) складності. За підсумками перебування на Кавказі наш земляк одержав право очолювати  групу альпіністів цієї категорії складності.

МАГІЯ РІДНИХ СТІН

Виконавши індивідуальний так званий «альпіністський мінімум», Олександр Веремійчук повернувся додому, у Нетішині його зустріли рідні та знайомі. Не зволікаючи він поринув у роботу, бо ж ось-ось мала розпочатись ремонтна кампанія на другому енергоблоці Хмельницької АЕС. Для його дільниці поставлені конкретні завдання, з виконанням яких не можна зволікати.

Знайшов час Олександр Миколайович і для зустрічі зі своїми вихованцями, яких він тренує у клубі скелелазіння, що функціонує при спортивному клубі «Пульсар».

Напередодні поїздки на Кавказ нетішинські юні альпі­ністи взяли участь у чемпіонаті України зі скелелазіння серед юніорів, на першому етапі у фінал вийшло  п’ять нетішинців. До десятки кращих увійшли Ярослав Максимчук та Ігор Макєєв. Друга сходинк­а п’єдесталу дісталась Богдану Петровському та Катерині Педько. Велику волю до перемоги продемонструвала Анастасія Мурзакова, яка у різних номінаціях виборола  два третіх місця. Юному альпіністу Ярославу Петровському вдалося посісти  одинадцяте місце, та на його рахунку є перші місця на змаганнях обласного рівня. Юних вихованців  надихає самовідданість наставника Олександра Веремійчука до своєї улюбленої справи.

Олександр Шустерук

Фото  з  архіву 

клубу  скелелазіння