Лихоманка Ебола:  небезпечна i пiдступна

Геморагічна лихоманка Ебола –  смертельна хвороба, яка може поширюватися через прямий незахищений контакт з кров’ю або виділеннями інфікованої людини, а також в результаті контактів з предметами, які були забруднені від зараженої людини.

Свою назву лихоманка отримала від однойменної африканської ріки. Саме в тій далекій місцевості 1976 року захворіло кількасот жителів, більшість померла. У наступні роки повторювались невеликі епідемічні спалахи. Але найбільша епідемія розгорілась 2014 року.

За даними ВООЗ станом на 20 жовтня зафіксовано 9216 випадків зараження, а число померлих склало 4555 осіб. Проте експерти ВООЗ  вважають, що реальне число хворих на лихоманку Ебола може у два-чотири рази перевищувати офіційні цифри. Вже найближчим часом кількість зареєстрованих випадків може перевищити позначку 20 тисяч. За висновками експертів протягом півроку на боротьбу з епідемією буде затрачено понад півмільярда доларів США.

За медичною термінологією, геморагічна лихоманка Ебола є гострою вірусною висококонтагіозною хворобою, летальність від якої досягає 90 %. Лікування або надійної вакцини від лихоманки Ебола на даний момент не існує.

Джерелом інфекції в природі вважають африканських кажанів, дрібних гризунів, мавп, антилоп.  Люди заражаються при безпосередньому контакті з кров’ю чи виділе­ннями  хворої тварини або особи. Припускають можливість аерозольного шляху передачі вірусу при близькому спілкуванні з хворою людиною. Сприйнятливість до ін­фекції поголовна. Інкубаційний період триває до трьох тижнів. Саме в цей час, коли людина ще не має ознак захворювання, інфекція може бути приховано занесена в неендемічну місцевість. Зараження інших може статись у транспорті, в місцях скупчення людей, сім’ї  чи лікарні. Для хвороби характерні раптовий початок, висока гарячка з маренням, болі в голові, горлі та м’язах, висипання на шкірі, кровоте­чі, пронос, зневоднення організму,  геморагічний шок, набряк легень, гостра надниркова недостатність й інші небезпечні для життя стани.

Як вказувалось, ефективного лікування досі немає. Сьогодні йде інтенсивний пошук противірусних засобів. Канадські лікарі відправили до Африки специфічну сироватку­. Повідомляється також про створення специфічного імуноглобуліну, який потребує випробування. Поки що використовуються лише патогенетичні засоби (дезінтоксикаційні, гіпотермічні, серцево-судинні, антидіарейні, протишокові тощо). У США розробляється вакцина.

У зв’язку із сучасним швидкісним переміщенням людей, інфекція може за лічені години потрапити в будь-яку, навіть віддалену від природного осередку країну. Важливим обов’язком місцевих лікарів є своєчасно запідозрити та надійно ізолювати пацієнта.

З метою недопущення проникнення вірусу Ебола в Україну у пунктах пропуску через державний кордон­ здійснюється медико-санітарний огляд пасажирів, які при­бувають повітряним, водним і наземним транспортом з країн, де зафіксовано передачу вірусу Ебола. Приготовлені ізолятори для підозрілих або хворих на гарячку Ебола та визначені бригади екстре­ної медичної допомоги для евакуа­ції цих осіб. З дотриманням суворих санітарних правил здійснюватиметься забір зразків  крові і доставка їх у м. Київ до Українського цент­ру з контролю та моніторингу захворювань, де буде проводитися вірусологічне дослідження на предмет ідентифікації вірусу. В м. Одеса 30 жовтня п.р. організовані та проведені за участю МОЗ України та Державної санітарно-епідеміоло­гічної служби України тренувальні навчання з відпрацювання заходів на випадок виявлення хворого з підозрою на лихоманку Ебола.

За критеріями особливо небезпечних (карантинних) інфекцій (ОНІ) відповідно з міжнародною конвенцією 1926 р. лихоманка Ебола має схильність до швидкого розповсю­дження з виникненням епіде­мії і пандемії, а також високу леталь­ність. Принципи організації первинних протиепідемічних захо­дів однакові для всіх ОНІ: виявлення­ хворого; інформація про виявлення­ хворого; ізоляція хворого з наступною його госпіталізацією; уточ­нен­ня­ діагнозу; обсерваційні, карантинні або інші обмежувальні заходи; лікування; виявлення померлих від невідомих причин, розтин трупа, взяття матеріа­лу для бактеріологічного і вірусологічного досліджень; знезараження, правильне транспортування та поховання трупів; виявлення, ізоляція контактних осіб; медичне спостереження за насе­лен­ням; провізорна госпіталізація всіх хворих, характер за­хворювання яких не виключає діагнозу ОНІ; дезінфекція; санітарно-просвітницька робота з населенням.

Згідно з Постановою Держсан­епідслужби України №12 від 21.08.14р.”Про посилення державного санітарно-епідеміологічного нагляду у зв’язку з ускладненням епідемічної ситуації щодо хвороби, викликаної вірусом Ебола (ХВВЕ) у західно–африканських країнах і можливістю її поширення у світі” інфекційні стаціонари (госпітальні бази лікувально-профілактичних закладів) готують і на випадок виявлення лихоманки Ебола. Проводиться прискіпливий лікарський огляд та щоденне обов’язкове спостереження впродовж найближчих трьох тижнів за особами, які прибули із африканських країн. Додатково підсилюються заходи безпеки медичних працівників. Епідеміологи наголошують: якщо ви побували у державі, де були зафіксовані випадки зараження лихоманкою Ебола­, навіть при прояві одного із симптомів цієї хвороби, одразу звертайтесь до спеціаліста.
Олеся Броніч, в.о. завідувача Нетішинського відділу лабораторних   досліджень СЕС