Мiцний, як Кремiнь

Післявоєнний Київ захлинався від будівельного ритму, гарячкувато облаштовував життя городян, намагався  повернути собі столичний лиск і славу міста з великими культурно-мистецькими та спортивними традиціями. Максим  Кремень - дитина  повоєнного часу: багато свободи і бажання реалізуватись, а відтак і  спроби себе реалізувати в усіх видах діяльності. Від батьків у спадок дісталась кмітливість і хороший ресурс здоров’я.  Шкільна програма давалась легко, а хлопчачий максималізм кликав на спортивні майданчики, адже там загартовувались сини переможців у Великій Вітчизняній війні.

Дніпро – втіха для хлопчаків, адже який ти киянин, коли все літо не проведеш на його берегах? Максим умів підбити їх на такий відпочинок. Невдовзі його помітили і запросили у секцію плавання. У 12 років він виконав норматив першого дорослого розряду. Далі справа загальмувалась, як кажуть – не пішло. Друзі закликають спробувати себе у греблі на каное. Вже в кінці першого сезону він з хлопцями займає третє місце на Кубку Дніпра. У 14 років Максим кандидат у майстри спорту, член збірної команди. Постійні збори, змагання, туристичні походи, до яких залишився охочим на все життя. Між тим і в школі справи йшли непогано: перескакував з класу в клас з табелем без трійок. Коли ж прийшла пора вступу до вузу, обрав собі за мету  Ленінградське вище воєнне училище, бо там опановували найсучаснішу спеціальність «ядерні та теплові корабельні установки». Отримав на вступних екзаменах 29 балів, і, звичайно ж, як діючий спортсмен, був зарахований без заперечень.

Військова школа для юнака, що жив широкими інтересами і простором душі, стала неабияким іспитом. Максим зрозумів, що це далеко не його покликання. Але у шістдесяті роки залишити військове училище, було рівноцінно самогубству. Він шукав шляхи зменшити напругу військової муштри, тому займався художньою самодіяльністю, з якої його невдовзі попросили, як не дуже перспективного. Багато часу проводив у басейні в якості воротаря ватерпольної команди училища, зрештою потрапив у збірну училища... з кульової стрільби, і таким чином мав два дні «виходу в місто».

У 1961 році виходить Закон про   скорочення Збройних Сил. Максим Кремень не задумуючись пише рапорт і, на диво, того ж дня отримує документи на звільнення. Вже увечері він покинув училище. Ті, хто залишився до ранку, змушені були дослужувати...

Він подає документи у Київський політехнічний інститут, доздає необхідні екзамени і з дипломом інженера потрапляє на Миколаївський завод експериментальних турбін помічником майстра. Тут починає проявлятись інша його сторона здібностей – раціоналізаторська. Йому захотілось дізнатись, чому турбіни мають малий ресурс. «І я придумав своєрідний чорний ящик, поставивши велосипедні лічильники.  Отримав премію на яку купив три моторолери, аби й товаришам було на чому їздити». 

Згодом він придумав до лопаток Баумана реверсний механізм. Це визнали винаходом. Хлопця помітили і призначили виконуючим обов’язки старшого майстра та виконуючим обов’язки старшого на виробництві. Зрештою його переманили у Мурманськ. Там була цікава робота саме за його фахом інженера-гідравліка. Йому запропонували вирішити кілька конструктивних проблем. І він справляється з завданням. На отриману премію купує новеньку «Яву». Мотоцикл мало не став його лебединою піснею: аварія, «асфальтна хвороба», після якої втрата пам’яті, як у поганих мексиканських фільмах.

У 26 років йому знову приходиться визначатись із стезею подальшого життя. Знайомі пропонують спробувати себе на «Південьтепло­енергомонтажі».

«Мені було боязно, адже це інший профіль роботи. Суміжники із  Львівського ОргРЕС взагалі були професорами своєї справи. Придивився, повчився, і можу констатувати – вісім блоків Криворізької, три Ладижинської, три Трипільської ГРЕС і три Запорізької атомної станцій пущені за моєї безпосередньої участі.

В техніці є винахід, який зветься «Петля Кременя». Вона дозволяє зменшувати тиск у трубах після прокачування двома послідовно з’єднаними насосами. Саме я запропонував здійснювати прокачування парогенераторів не водою під тиском, а стисненим повітрям. Зменшується час на операцію і поверхні труб буквально відшліфовуються».

З 1972 року Максим Кремень на Чорнобильській АЕС. Тут йому довелось захищати свій винахід перед компетентними товаришами не лише у техніці, але й у... партій­них справах. І захистив, і здійснив операцію на кілька днів раніше. І до ордена був представлений, але він не дійшов до рук безпартійного винахідника.

Після 1986 року Максима Григоровича паралізувало: сталось запалення нервових закінчень. Думав, каюк.

Благо, хтось запропонував йому виїхати з сім’єю у Монголію, там, мовляв, клімат підходящий. Там біля Улан-Батора в степу   стояла парогазова станція. Шум від неї – на всю округу. «Я придумав глушник, розвернув його вверх, і навкруг стало тихо. Мене викликали на Народний хурал – тамтешній законодавчий орган, і вручили цінний приз та грамоту. За рік роботи я став користуватись надзвичайним авторитетом».

Тому, коли Максим Кремень повернувся в Україну, його довго зваблювали назад, у Монголію. Різниця в часі між Монголією та Україною чимала, відтак телефонували, як правило на нічну пору. Одного разу син не втримався і сказав, що інженер Кремень помер, адже він чорнобилець. Місяців через три дзвоник у двері: стоїть на порозі товариш і просить передати «гроші від вдячного монгольського народу».

Далі Максим Григорович працював у Держ­атомрегулюванні. Швидко зріс від інспектора до начальника відділу. Але практична робота вабила більше. Він переїздить на Хмельницьку АЕС, де бере участь у передпускових та пускових операціях по введенню в експлуатацію другого енергоблока. За це отримав Грамоту Кабінету Міністрів України. Його заслуги відзначено також в різні роки орденами «За мужність», «Знак пошани». А ще у життєвому багажі понад два десятки винаходів і звання «Почесного раціоналізатора СРСР».

На ХАЕС йому, як заступнику генерального директора з якості та управління, дісталась надзвичайно важлива ділянка роботи. На його плечі лягло зобов’язання підготовки станції до місії OSART. Це сила-силенна документації, організаційні питання на всіх ділянках виробництва тощо. І вже сьогодні є право сказати, що спільними зусиллями всього колективу Хмельницька АЕС гідно представлена перед світовим енергетичним форумом. Висновки місії та пост-місії OSART позитивні і ставлять ХАЕС в ряд кращих атомних станцій Європи.

Він був представником України на засіданні Єврокомісії стосовно потреб допомоги, яка здійснюється за програмою TASIS. Майже шість годин Максим Григорович вів предметну розмову про потреби країни саме за цією програмою, доводив, що допомога має бути не лише методична, але й фінансова. Він вміє постояти за справу.

 Споглядаючи за ним, не подумаєш, що людині вже набігло чимало років. Він підтягнутий і завжди в русі. Як в молодості, любить подорожі. Найбільші враження від байдарочних переходів річками Карелії. В пам’яті пригоди на Донбаї. Він відвідав чимало європейських країн.

«Я живу за законом гідравліки, - констатує співрозмовник, - де більший тиск, там і моє місце».

Віктор Гусаров

Вітаємо!