на рейках мирного життя

Друга Світова випала на долю нашого народу важким випробуванням, жахливою трагедією: втрачені життя, спалені міста й села, зруйновані підприємства... Не оминуло важке окупаційне повсякдення і Хмельницьку (тоді – Кам’янець-Подільську) область, яку остаточно звільнено від німців 4 квітня 1944 року. «Післявоєнний спадок» для її мешканців виявився більше ніж моторошним.

Білотин, Велика Радогощ, Велика Гнійниця (Поліське), Васьківці, Двірець, Комини, Михля, Михнів, Сошне на Ізяславщині, Вулька-Губельці, Миньківці, Сільце, Соснівка у Славутському райо­ні – всього 78 сіл по усій Хмельниччині було частково або повністю спалено німцями за роки окупації. З якихось причин Нетішин до цього переліку не потрапив, а й він востаннє зазнав на собі удар війни у Різдвяну ніч з 6 на 7 січня 1944 року, коли гітлерівці, увійшовши до села, вбивали мешканців та палили їхні оселі.

Згідно із сумною статистикою, на території області німцями було знищено та зруйновано майже 17 тисяч будівель, 920 шкіл, 366 дитячих закладів, 267 медичних установ, величезну кількість споруд господарського призначення, забрано в колгоспів 176 тисяч голів великої рогатої, значну кількість іншої худоби; спалено та зруйновано 30 523 житлові будинки... Куди не кинь оком, виднівся трагічний, политий слізьми та кров’ю слід «нового порядку». Збитки, завдані для краю окупаційною владою, становили 18 млрд 671 млн крб. у передвоєнному масштабі цін, та найбільш болісними були втрати кожного взятого окремо людського життя…

Села Нетішин та Солов’є звільнено 18 січня 1944 року. За роки війни нетішинське колективне господарство й приватні сільські господарства зазнали відчутних збитків. У своїй звітній доповіді за 1944 – 1947 роки, яка зберігається у Державному архіві Хмельницької області, голова Нетішинської сільської ради Марія Іванівна Некрасова зазначила, що загальна сума втрат колгоспу становила 5 883 281 крб., спалено і знищено 10 колгоспних будівель, 23 будинки колгоспників, вивезено до Німеччини або знищено 254 коня, 442 голови великої рогатої худоби, в тому числі приналежних колгоспникам 213 голів тощо.

Доля селян у перші повоєнні роки була важкою по-особливому. Багато чоловіків не повернулись до рідних домівок, тож тягар відбудови значною мірою впав на плечі їхніх дружин, сестер, доньок. Поля доводилось копати лопатами, орати коровами... Попервах колгоспники працювали, по-суті, задарма. У 1946 році пересічний працівник колективного господарства області отримав на трудодень 137 г зерна і 27 копійок грішми. До цього додавались податки та натуральні поставки. Колгоспному двору доводилося віддавати щорічно значні суми самообкладання, страхування, позики.

Незважаючи на відсутність тяглової сили, реманенту, в Нетішинському колгоспі ім. 13-річчя Жовтня в перший рік звільнення було засіяно 380 га землі, а валовий збір становив 900 центнерів. В наступні роки зростання посівних площ та збору сільськогосподарської продукції збільшувалися, зростали й показники у тваринництві. Уявити собі насущні проблеми, якими жив повоєнний Нетішин, дозволяє така статистика. В 1947 році план м’ясопоставок з населення, включаючи недобір 1946 року, складав 176 центнерів, виконано – 69 центнерів (39,2 %). План поставки яєць, включаючи недобір 1946 року, був у розмірі 138 654 шт, виконано – 12 482 шт (9 %). Молокопоставка при плані 62 103 літри виконана у кількості 23 646 літрів (39,2 %). Картоплі план – 550 центнерів, виконано – 270 (50 %). Зерно – 16, виконано – 5 (31 %). На трудодень у 1945 р. нетішинські колгоспники отримали 0,060 кг, а в наступному – 0,223 кілограма.

Окремим аспектом тогочасного селянського життя була сплата низки податків та грошових зобов’язань. До прикладу, нетішинці у 1946 році дали державної позики 45 000 крб. при сумі підписки 50 000 карбованців. За період з листопада 1947  по березень 1948 року сільська рада зібрала сільськогосподарського податку 46 729 крб., податку на неодружених – 847 крб., «страховки» – 2 316 крб., позики – 980 крб., всього за цей період – 50 872 карбованці.

В перші післявоєнні роки Нетішинське колективне господарство очолювали Петро Васильович Ткачук, Іван Леонтійович Кравченко, Петро Миколайович Нагорнюк, Микола Павлович Гринчук. В 1950 році нетішинський та солов’євський колгосп «Червоний прикордонник» об’єдналися, на чолі нового господарства ім. Хрущова став Олександр Лук’янович Кирилюк.

Вищим органом влади в Нетішині як у повоєнні, так і в наступні роки була сільська рада депутатів трудящих. Незважаючи на труднощі, вона все-таки функціонувала, хоча, виходячи з документальних матері­алів, діяльність її спочатку була в «зародковому» стані. Серед осіб, котрі очолювали сільраду після війни, відомі Станіслав Борсаль, М. М. Пожидаєв, Іван Степанович Нагорнюк, Володимир Іванович Іванець, М. І. Некрасова, Марк Петрович Романов.

Серед недоліків діяльності сільської ради впродовж 1944 – 1947 рр., про які йшлося в доповіді згаданої вище М. Некрасової, відзначається, що працівники ради не проводили справжньої політично-виховної роботи серед трудящих мас, не вникали глибоко в роботу колгоспу, не боролися по-більшовицьки з порушеннями трудової дисципліни тощо. Для нас сьогодні це звучить екзотично, але такими були реалії післявоєнного сільського життя.

З інформації про роботу Нетішинської сільської ради за період з 1 січня по 1 грудня 1948 року дізнаємося, що її діяльність спрямовувалася на виконання 4 сталінської п’ятирічки та інших показників. При сільській раді працювало 3 постійнодіючі комісії: фінансово-торгівельна, сільськогосподарсько-заготівельна та культурно-освітня. Що стосується, зокрема, роботи останньої, довідуємося, що вона провела 6 засідань, на яких розглядалися питання підготовки до святкування 1 травня, звіт про роботу сільського клубу, питання підготовки до святкування 31 річниці Жовтня тощо. Разом із тим, сільською радою було проведено 2 загальних зібрання селян, на яких розглядалося нарахування самообкладення, сільськогосподарського податку тощо. Нетішинська сільська рада проводила соці­алістичне змагання з Солов’євською сільською радою.

Окремим напрямком була так звана політ­масова робота. До прикладу, впродовж 1948 р. було підготовлено 8 номерів стінгазети та 48 «полівок», прочитано 21 лекцію на різні теми. При клубі діяв хоровий гурток у складі 25 чоловік, драматичний гурток – 15 чоловік. Завідувачем клубу був депутат сільради Павло Васильович Федорчук.

В повоєнні роки свою роботу продовжила школа, яка на 1948 р. мала статус неповно-середньої. Будівля була відремонтованою, забезпеченою паливом на увесь навчальний рік. Дітям патронованим сиротам надано допомогу. Вчительським колективом та членством клубу було придбано 2 пари взуття та 2 пальто. За сприяння постійнодіючої культурно-освітньої комісії надана допомога сиротам у закупівлі речей. Очолювала школу в повоєнному Нетішині Оксана Остапівна Поліщук.

Довгий час у селі працював млин, який мав велику популярність в окрузі й біля якого завжди було людно. У 1946-1949 роках відбудовано Нетішинську ГЕС, яка забезпечувала електроенергією села Нетішин, Солов’є, Кривин, Колом’є та ін. В машзалі було встановлено дві гідротурбіни з генераторами заводу «Фойт» (Австрія). Водосховище станції розташовувалось на території теперішньої південно-західної частини міста.

Нетішинці та солов’євці за роки війни зазнали відчутних людських утрат. На прю з ворогом стало понад півтисячі селян, а не повернулись до рідних домівок трохи більше трьохсот… Залі­ковуючи рани, села поволі відбудовувались, люднились: на 1 вересня 1947 року в Нетішині мешкала 1581 людина, а на 1 вересня 1949 року – вже 1857 осіб. Незважаючи на труднощі та негаразди післявоєнних літ, людям стачало натхнення для життя, праці, і для радості.

Тарас Вихованець

Фото 1. Біля сільського млина в Нетішині. Стоять зліва направо: В.О.Шеливанов, Д.Г.Демидюк, М.Г.Шпак.

Фото 2. 1945 рік. Перший повоєнний випуск 7 класу Нетішинської семирічної школи.