Нас покликала Стримба

Любителі подорожей відзначили 27 вересня Всесвітній день туриз­му. Багаторічні туристичні традиції склалися і у середовищі працівників Хмельницької АЕС, які облюбували автобусний, автомобільний, вело­сипедний та піший його різновиди. Саме піший  вид туризму найбільше прийшовся до душі Сергію Мошанову (СГТ), Михайлу Кремзі (ЦТАВ), Євгенію Ковальському (СІТ), які багато років торують українські гірські масиви Карпат і Криму традиційно на першо­травневі свята, у День Конституції,  День Незалежності та на День туриста. Гуртуючи навколо себе активних «ходоків», вони, мандруючи незві­да­ними стежками, піз­на­ють природу рід­ної країни, загартовуються та випрацьовують командний дух.

Перша зупинка в Закарпатській облас­ті потягу Київ-Ужгород - станція Воловець. Саме цим транспортом цього разу добираються учасники осін­нього туристичного походу в українські Кар­пати, працівники ХАЕС. У Воловці до вантажних поїздів чі­п­ляють додаткові локомотиви, тому що на під’їзді до перевалу починаються дуже великі тягу­ни з перепадами висот. Вантажні потяги вагою 4600 тонн приводяться чотирма­ двосекційними електровозами ВЛ11М за схемою: три локомотиви в голові і один в хвості на підштовхуванні. Навіть про такі особливості можна дізнатися в туристич­ному поході, а подібними пізнаннями поділився Євгеній Ковальський, батько якого працював машиністом. Від Воловця­ до села Колочава ми діставались автомобілем.

 

Колочава  та  пес  дружок

Колочава – село на Закарпатті, що розташоване у мальовничій Тереблянській долині протяжністю 15 км. Легенда розповідає про те, що береги річки, яка протікає через село, колись були дуже болотистими. Отож, коли перші поселенці просувалися ними, то вода набиралася у постоли (взуття) та видавала специфічні звуки: «чавк-чавк». Через це річку назвали Чавка. Як жителів запитували, де вони живуть, то чули у відповідь: «Коло Чавки». Із часом назва річки трансформувалася у Колочавку, а мальовниче село, яке вона омивала, прозвали Колочавою.

Протягом віків село входило до складу різних держав: Слов’янського князівства білих хорватів, Угорського королівства, Австро-Угорщини, Угорської республіки Рад, Чехословаччини, Карпатської України, Угорщини, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки, України. Внаслідок перебування села під різними державами сформувався колоритний місцевий діалект, який важко зрозумі­ти приїжджим. Він складається з угорських, чеських­, російських, німецьких, румунських, польських, українських слів.

Широко відомим село стало завдяки чеському письменнику Івану Ольбрахту (Камілу Земану) та його літературному герою - колочавському опришку Николаю Шугаю (місцевий Робін Гут). Цю історію описав Ольбрахт у романі «Никола Шугай - розбійник» (у Чехії були зняті кінофільми, поставлені вистави та мюзикли, написані пісні на його основі). В Колочаві у 1982 році засновано «соцреалістичний» музей Івана Ольбрахта, який 1996 року був перероблений у етногра­фічному стилі і зараз радо приймає відвідувачів. З початком масового туристичного руху у 1990-х роках був заснований  фольклорний фестиваль «Колочавське відлуння у Тереблянській долині»,  від 1997 року він проводиться у першу неділю серпня.

У селі діє 10 колочавських музе­їв: музей - скансен колочавської архітектури та побуту «Старе село», музеї «Колочавська вузькоколійка» та «Колочавський бокораш», педагогічні музеї «Радянська школа» та «Чеська школа», історико - військо­ві музеї «Лі­нія Арпада», музей-мемо­ріал «Воїнам – інтернаціоналістам» та музей місцевих повстан­ців «Бункер Штаєра», музей- пам’ятка барокової архітектури кінця 18 ст. «Церква Святого Духа» та шкільний етнографічний музей Івана Оль­брахта.

Колочава відома також як і село пам’я­тників, яких тут нараховується аж двадцять. Деякі з них настільки унікальні, що їх ви більше ніде не зустрінете. Напри­клад пам’ятник «Заробітчанам», «Вівчарю», «Примирення», «Вчительці з Вкраїни» тощо. Про село знято 15 фільмів, написано десятки книг (наприклад, два томи з історії села: «Колочава. Шугаї», «Колочава. Релігія»), виходить свій часопис - газета «Нова Колочава», працює єдина в Україні Школа вів­чарства.

Всі п’ять днів подорожі нашу групу супрово­джував пес, який пристав до нас в Колочаві. Проявивши справжні товариські якості, він отри­мав кличку «Дружок». Шкода було його залишати­ наодинці, однак, спостерігаючи його всі дні, ми переконалися, що пес цілком дасть собі ради.

Найвища гора Національного при­родного парку «Синевир» Стримба, -  цього разу головна мета нашого походу.  Її висота 1719 метрів над рівнем моря. У 2008 році до цієї вершини піднімалася експедиція співробітників парку «Сине­вир» та працівників ХАЕС. «Сиревирці» присвятили схо­дження 20-річчю ство­рення природно-заповідної установи, а                       ми, – 10-річчю пуску другого енергоблока­.

Хребет Стримби сформований із кількох горбів та має протяжність 3 тисячі метрів. На вершині - кам’я­ні розсипи, кущі ялівцю та полонина, вкрита білоусом звичайним. Схили гори щедро помережані кущами чорниці. Ростуть на Стримбі й рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України - крапчастий, роздільний та жовтий тирличі, волошка карпатська, відкасник безстебловий, арніка гірська тощо. На східній частині хребта Стримби, на висоті 1600 метрів над рівнем моря, розкинулось мальовниче озерце, завдовжки 8 і завширшки 4 метри. Максимальна глибина унікальної гірської водойми - трішки більше одного метра. Вода у озері досить каламутна, а живиться воно виключно атмо­сферними опадами. На горі дощі випадають часто, тож озерце не висихає. Риба у цій водоймі не водиться, але тут спостерігається тритон карпатський. Ця хвостата земноводна тварина добре живе в гірських умовах навіть на висоті дві тисячі метрів над рівнем моря.

Отож, туристичний похід, це не лише активний відпочинок з фізичним навантаженням, це гарна нагода пізнати природу, історію, традиції української землі. На жаль, цього разу ми не змогли сповна пізнати Колочаву, та іншими дарам­и Карпат нам таки вдалося насититися вдосталь, адже весь другий день подорожі ми рухалися чорничними шляхами, третій – брусничними, а на четвертий нам ноги заплутувала ожина. Щодня збирали білі гриби, і на вечір мали смачну юшку.

Черговий похід, як чергова вершина, – лише спонукає до подальшого руху вперед…

Олександр Третяк