Нетлiнна пам’ять – наш довiчний скарб
18 січня - знаменна дата в історії нашого краю. У січні 1944 року розпочалось визволення північної частини Хмельниччини. Зокрема 11 січня 287 стрілецька дивізія 13 армії визволила села Великий Правутин та Малий Правутин.
Війська 8 стрілецької дивізії 23-го стрілецького корпусу 60-ї армії Першого Українського фронту 12 січня 1944 року визволили з-під фашистського ярма села Кутки, Горицю, Манятин, Мухарів, Ставичани, Хвощівку, 13 січня - Берездів, Дяків, Киликиїв, Мирутин, Піддубці, Печиводи, Хоровець, Пашуки. Під старий новий 1944 рік, тобто 14 січня 1944 року, військами Першого Українського фронту були визволені від фашистських окупантів села Славутчини: Великий Скнит, Ганнопіль, Головлі, Довжки, Клепачі, Малий Скнит, Миньківці, Ногачівка, Бараннє (нині село Улашанівка).
Ось, зокрема, що відзначено у бойовому донесенні штабу 8-ї стрілецької дивізії 12 січня 1944 року: “Виконуючи розпорядження 23-го стрілецького корпусу, військові частини дивізії о 10.00 12 січня 1944 року почали переслідування ворога і до 15.00 вийшли на рубежі: Хвощівка - Малий Правутин - Манятин, маючи передові загони 129-го стрілецького полку в селах Берездів та Красностав. За добу звільнено населені пункти: Великий Правутин, Манятин, Хвощівка, Красностав”. В ніч з 13 на 14 січня 1944 року військові частини Першого Українського фронту, які йшли з боку міста Новоград-Волинський, визволили Тростянець, Веселинівку та Шагове. 15 січня були звільнені Жуків та Іванівка.
Військові частини 287-ї стрілецької дивізії, йдучи на Остріг, що на Рівненщині, 18 січня 1944 року визволили від німецько - фашистських загарбників Лисиче, Старий Кривин, Дідову Гору, Прикордонну Улашанівку, Нетішин, Солов'є та Полянь. Тоді ж, 18 січня, війська 8-ї та 226 - ї Глухівсько - Київської Червонопрапорної ордена Суворова другого ступеня стрілецьких дивізій разом з місцевими народними месниками визволили від гітлерівських окупантів села Хоняків, Потеребу, Крупець та Варварівку. Пізніше, 28 січня війська Першого Українського фронту визволили від гітлерівських окупантів село Цвітоха. Така запізніла поява їх пояснюється тим, що село розташоване недалеко від Шепетівки, де ворог створив міцну оборону і чинив шалений опір радянським військам.
30 місяців славутчани чекали, боролись і вірили, що прийде час звільнення. Цей радісний день настав, коли 18 січня 1944 року військові частини та з'єднання 23-го стрілецького корпусу генерал-майора Чумакова, 60-ї армії під командуванням генерал - лейтенанта І. Черняховського у взаємодії з партизанським загоном під командуванням І. О. Музальова звільнили місто від гітлерівського ярма.
У Славуті військові частини 226-ої дивізії, якою командував полковник Петренко, разом з народними месниками визволили понад 500 виснажених тяжкохворих радянських військовополонених - бійців та офіцерів, що перебували у Славутському концтаборі смерті “Гросс-лазарет №301".
Радянське Інформбюро у оперативному зведенні від 18 січня 1944 року повідомило:
“Південно - західніше від міста Новоград-Волинський наші війська навально просунулись вперед і оволоділи районним центром Кам'янець-Подільської області - містом і залізничною станцією Славута. Захоплено багато зброї, рухомий залізничний поїзд та склади з військовим майном”. А газета “Красная звезда” від 19 січня 1944 року про визволення Славути від гітлерівських окупантів писала:
“З Новоград-Волинського ворог відійшов до міста Славути. Німці, опираючись на шосейну дорогу та залізниці, намагались оборонятись в самому місті. Гітлерівці понесли великі втрати і, покинувши багато військового майна, були вибиті зі Славути”.
Безмежно вдячні були трудящі Славутчини нашим визволителям, адже на їх долю випали страшні муки фашистської окупації. Закінчилися знущання, терор, вбивства і смерть, криваві нелюдські тортури, які приніс фашизм. У так званому “Гросс лазареті № 301” фашистами було знищено близько 150 тисяч радянських військовополонених. У єврейському гетто трагічно загинуло понад 13 тисяч мирного населення, біля водонапірної башти - 700 чоловік. В лісах під селом Красностав 300 єврейських дітей фашисти живими кинули в колодязь, 7356 юнаків і дівчат не повернулись з фронту, 4057 чоловік славутчан були вивезені на каторжні роботи в Німеччину.
На території району фашистами спалено 6 сіл: Волиця (спалено26 дворів, загинуло 70 жителів), Губельці (спалено 13 дворів, загинуло 53 жителі), Сільце (спалено 55 дворів і загинуло 10 жителів), Голики (спалено 107 дворів загинуло 6 жителів), Хоровиця (спалено 68 дворів, загинуло 7 жителів). Миньківці (спалено 57 дворів, загинуло 79 жителів).
За тридцять місяців тимчасової окупації Славутчини німецько-фашистські загарбники заподіяли народному господарству міста Славута збитків на суму понад 100 мільйонів карбованців. Було пограбовано і зруйновано лісозавод, фаянсовий завод, паперову фабрику, меблеву артіль та багато інших підприємств. Спалено значну кількість житлових будинків, знищено цілі вулиці.
За виявлений під час війни героїзм і мужність чотирьом славутчанам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (І. Андрощуку, Л. Папернику, А.Одусі, К.Олійнику), сотні славутчан нагороджені орденами і медалями.
9 травня 1977 року у Славуті біля колишнього лекторію міської організації товариства "Знання" урочисто відкрито бюст командира партизанського з'єднання ім. Ф. Михайлова Героя Радянського Союзу А.Одухи.
Є сьогодні у Славуті вулиці, що носять імена А. Одухи, а також ім'я комісара партизанського з’єднання Г.Кузовкова. Ім'я організатора Славутського підпілля Ф. Михайлова носять вулиці у Славуті і Нетішині, центральна районна лікарня, парк культури і відпочинку. У селі Іванівка, де народився А.Одуха, його ім'я присвоєно середній школі.
...Братські могили, пам’ятники меморіальні дошки, обеліски, пам'ятні знаки встановлені у Славуті і майже у кожному селі району, щораз нагадують нам про те далеке - героїчне минуле.
В.Пономарьов
