Непоправна втрата

25 лютого 2014 року на 87-му році життя перестало битися серце почесного громадянина м. Нетішин першого директора Хмельницької атомної електростанції Троценка Олексія Івановича.

Він очолив Дирекцію 14 листопада 1977 року. За безпосередньої участі і керівництва Олексія Івановича почав формуватися штат колективу атомників, швидкими темпами велося будівництво виробничих і соціальних об`єктів. Усю свою енергію, знання і сили, організаторські здібності і високу відповідальність поєднував директор у щоденній роботі, яка невдовзі увінчалася успіхом. Велика когорта будівельників з усього Союзу і зарубіжних країн подарували нетішинцям потужний енергетичний об`єкт - Хмельницьку АЕС і сучасне місто.

У ці скорботні дні ми вкотре складаємо шану Олексію Івановичу за його невтомну працю, мудрість і патріотизм, за батьківську турботу про розвиток галузі, якій присвятив багато років свого життя. Щиро співчуваємо усій родині, розділяючи біль непоправної втрати. Ви можете гордитися своїм чоловіком, батьком, дідусем.

Нехай земля вам буде пухом, Олексію Івановичу!

Микола Панащенко, генеральний директор ВП "Хмельницька АЕС"

Михайло Гук, голова профкому ППО ВП "ХАЕС

Сумуємо, пам’ятаємо, співчуваємо

Від імені колективу ДП «НАЕК «Енергоатом» і від себе особисто висловлюю                      щирі співчуття рідним, близьким і колегам у зв’язку з тяжкою втратою – пішов з життя

Троценко Олексій Іванович.

У пам’яті атомників, всіх, хто знав і працював з Олексієм Івановичем, він назав­жди залишиться видатним енергетиком, який займав гідне місце серед еліти галузі.

Своєю багаторічною трудовою та громадською діяльністю він вписав яскраву сторінку в історію української електро­енергетики. Саме Олексій Іванович стояв біля витоків будівництва Хмельницької АЕС і міста Нетішина, пройшов шлях від машиніста котла до директора АЕС. Він був унікал­ьною особистістю, мудрою та енергійною людиною, завжди сповненою ідей та планів.

Життєвий шлях та професійні досягнення Олексія Івановича завжди знаходитимуть вдячність у серцях співвітчизників.

Щиро сумуємо разом з вами.

Микита Константінов,

в.о.президента 

ДП «НАЕК «Енергоатом»

Колектив ВП «Рівненська АЕС» висловлює глибок­е співчуття колективу ВП «Хмельницька АЕС» з приводу непоправної втрати – смерті першого директ­ора ХАЕС

Троценка Олексія Івановича.

Він назавжди залишиться в історії станції одним з першопрохідців, справжнім професіоналом, відданим сином своєї Батьківщини.

Світла пам’ять про Олексія Івановича назавжди збережеться в серцях тих, хто його знав.

Павло Павлишин,

генеральний директор ВП «Рівненська АЕС»

 

Людина. Громадянин. Будівничий

Його відхід у Вічність озвався невимовним болем у серцях тисяч неті­шин­ців різних поколінь, усіх, хто свого часу працював на гігант­ській новобудові Хмельниччини, обживав новонароджене місто, вводив у дію та експлуатував перший, а згодом ідругий наш енергоблок. Адже всім, що є у Нетішині сьогодні, його жителі завдячують Олексію Івановичу Троценку. Людині, на плечі якої ліг важкий тягар керівництва процесом будівництва атомної електростанції і її міста-супутника. Союзне керівництво жорстко питало за найменші зриви графіків робіт, він і сам розумів, що зволікати не можна було. Але будучи прагматиком, живучи в гущі людей, котрих прибувало на Славутчину все більше і більше, не міг дозволити, щоб їх сім`ї роками поневірялися по чужих кутках, винаймаючи житло, діти не мали можливості поруч з домівкою відвідувати школу. Не по-людськи це, вважав тодішній директор споруджуваної ХАЕС. І активно взявся за організацію будівництва житла і всієї інфраструктури майбутнього міста-красеня. Замість підтримки зверху натомість були догана за доганою, звинувачення в самоуправстві. Стійко витримував усі напади, стукав в усі владні кабінети, в тому числі московські, ріжучи в очі правду-матінку його господарям. Таку вже натуру мав – доводити свою правоту ділом, чого б це йому не коштувало. Бо не звик відступати,  потурати вказівкам, які суперечать реаліям, а зрештою і життєвим принципам, сформованим у родині та загартованим на війні і відбудові країни від руйнації. Так виходило, що на чергову догану директор рапортував здачею нового соці­ального об`єкта в Нетішині. Це був найпереконливіший аргумент на користь своєї непохитної позиції. За таку наполегливість у досягненні поставленої мети заслужив Олексій Іванович шану і повагу нетішинців, котрі з роками по-праву  нарекли невгамовного будівничого батьком нашого міста.

Навіть на схилі літ він не залишався байдужим до подій, що стрімко розвивалися у суспільстві. Болісно сприймав усілякі випади проти атомної енергетики, її майбутнього і вступав у публічну полеміку з опонентами на сторінках багатьох періодичних видань. Знаходив аргументи як остудити гарячі голови, обгрунтовуючи свою позицію реальними вигодами і перевагами від роботи станції і буді­вництва нових потужностей в екологічній, економічній та соціальній сферах краю. До останнього цікавився справами на виробництві, відслідковував події у рідному місті, на Хмельниччині та всій Україні. І висловлював своє бачення, не боячись, що воно може виглядати крамольним з офіційної точку зору. Бо найбі­льша крамола для досвідченого енергетика, людини, котра пережила різні суспільні віражі, порою доволі круті, то байдужість і пасивність.

О.І.Троценко залишив по собі добру пам`ять і чудове місто, в якому живемо. Дорогою батька пішли обидва сини Олег та Сергій, ставши висококласними енергетиками. Співчуваємо всій родині у великому горі і молимося за упокій душі Олексія Івановича. Людини. Громадянина. Будівничого.

Колектив Хмельницької АЕС