Повернення в обiйми  добра i любовi

Молоді жителі Нетішина, брати Андрій та Іван Панасюки обрали для себе, як зараз стало модно говорити, здоровий спосіб життя. Вони активно почали займатись боксом під опікою знаного тренера Анатолія Грушина та його сина Максима. Наполегливість та цілеспрямованість принесли перші результати на змаганнях різного рівня: брати відкрили свій відлік перемогам та призовим місцям.

Коли прийшов час вибору життєвої стежки, Андрій та Іван особливо не вагались, вирішили, що присвятять себе військовій справі. Головні зусилля були докладені, щоб потрапити на службу в аеромобільні війська.

Одного дня братів командування направило захищати рубежі нашої держави на Донбасі.

…Літній спекотний день. Корпус «бетеера» нагадує велику пательню, на якій неможливо знайти прохолодного місця. Андрій намагався обрати зручне місце, щоб не надто сильно відчувати вібрацію металу.

Колона військової техніки рухається у заданому напрямку. Десь там, в перших рядах, на броні знаходиться рідний брат Андрія Іван. Хлопці мимоволі  подумки линуть до рідного Нетішина, де  багато друзів, знайомих, де на  синочків чекає мама Марія.

Аж раптом пролунав вибух. Ударна хвиля викинула Андрія на узбіччя за два десятки метрів. Пряме попадання снаряду в український «бетеер» перетворило його у великий палаючий факел. З екіпажу не вижив ніхто.

Коли Івану повідомили, що підбито «панцерник», на якому перебував Андрій, той не зміг стримати крику відчаю та сліз… За наказом колона змушена була просуватись далі.

Неможливо описати, що творилось у душі мами, Марії Панасюк. Згодом надійшла інформація, що він серед убитих не значиться. Це хоч і скупа, але все ж таки на­дія!

До пошуків зниклого безвісти земляка долучилась когорта небайдужих людей. Підприємець Андрій Денисюк враз пригадав своїх давніх знайомих, які у різні роки обіймали відповідальні державні посади. Вони допомогли підтвердити інформацію, що серед загиблих солдат Андрій Панасюк не значиться. Потім розпочались ретельні пошуки. Андрій Антонович довідався, що у начальника відділу управління майном Хмельницької АЕС Петра Карпова двоюрідна сестра Світлана Василівна мешкає у Донецьку. Вона також пройнялася пошуками зниклого юнака.

Зрештою до Нетішина долинула звістка: «Андрій - живий». Світлана Василівна з’ясувала, що нетішинець потрапив у полон до сепаратистів, і  перебуває в одному з госпіталів. Тамтешні вояки відмовляються його відпускати.

«Незважаючи ні на що, я повинна врятувати Андрійка!» - переконувала себе і всіх Марія.

Підприємець Андрій Денисюк почав вести перемовини, щоб організувати безпечний приїзд мами до лідерів донецьких терористів. Нетішинський тренер Анатолій Грушин «підняв на ноги» багатьох відомих боксерів, серед яких колишній вихованець нетішинської боксерської школи Артем Фатуєв, ветеран боксу Георгій Матвійчук. Вони організували збір коштів та ліків для одужання Андрія. Допомога не була безпечною, бо полонений знаходився під ретельною охороною терористів.

Коли Марії Феодосіївні випала нагода зустрітись у Донецьку із Георгієм Геннадійовичем Матвійчиуком,  почула слушну настанову: «Перед терористами не вдавай себе слабкою. Не проси подаяння, будь сильною».

Примхлива доля звела Марію з лідером донецьких сепаратистів Гіркіним (Стрелковим). Він був зворушений вчинком матері, яка добровільно стала полонянкою. Наша землячка на три дні потрапила до підвалів приміщення СБУ, яке правило терористам за штаб. Вони навідріз відмовлялися обговорювати варіанти звільнення Андрія, в якому бачили запеклого ворога. Навіть цікавились його віросповіданням, мовляв, а чи є православним. Сумніви розвіялись, коли побачили натільний хрестик із написом «Спаси и сохрани».

Згодом перемовини увінчались успіхом: сепаратисти погодились обміняти Андрія на полонених «деенерівців».

Коли автомобіль, в якому була Марія зі своїм сином та іншими українськими військовими, почали віддалятись від місця обміну бранцями, почався шалений обстріл. Декому з учасників тієї подорожі не повезло вижити. Решті вдалось сховатись у сонішниках, що росли вздовж дороги. Згодом на підмогу прибув військовий вертоліт, яким бранці дістались до Дніпропетровська. Тамтешні лікарі продовжили боротись за життя Андрія. У нього виявили попадання осколків у черевну порожнину та у ногу. Будь-яке зволікання із медичною допомогою загрожувало гангреною, зараженням крові. Далі лікування продовжилось у Одесі.

Про долю Андрія довідались друзі та знайомі у Нетішині. Громада почала збирати кошти на лікування пораненого бійця. Вагомою стала допомога працівників Хмельницької АЕС. Пожертви та передачі в Одесу доставляли голова спортивного клубу «Максим» М. Грушин, інженер з експлуатації цеху радіаційної безпеки В. Власов. Частими відвідувачами палати стали місцеві боксери.

- Я завжди вірила в силу добра. Тепер переконалась, що воно завжди перемагає зло, – зробила для себе висновок мама Марія Феодосіївна.

…Нещодавно нетішинці із почестями зустрічали Андрія Панасюка після повернення з госпіталю, його брата, військовослужбовця Івана та маму Марію Феодосіївну. Щирі слова прозвучали з уст міського голови Нетішина Олександра Супрунюка та заступника генерального директора з кадрів і соціального розвитку Хмельницької АЕС Віктора Демидюка. З нагоди  повернення земляків був спечений смачний коровай, який прикрасила оздоба у національних кольорах. Сльози радості не міг стримати ніхто...

Зараз Андрій пересувається на милицях. Його ще чекає не один візит до людей у білих халатах. Марія Феодосіївна  постійно молиться Всевишньому за тих, хто з великими зусиллями допоміг вирвати із лап смерті її сина. Вона попросить миру…

Материнське серце ніжне і вразливе. Але воно може бути твердішим за крицю. В цьому наша сила.

Олександр Шустерук

Фото  автора