Про Берездiв… яких було два
В 40-х рр. XVI ст. між двома сусідами - Кузьмою Заславським та вдовою Іллі Острозького - Беатою з роду Костелецьких розгорнувся маєтковий конфлікт. Суперечка точилася навколо низки населених пунктів, що належали князям Заславським. Свого часу ними протиправно заволоділи Острозькі, та згодом маєтки знову відійшли до законних власників. Беата з перемінним успіхом силкувалась повернути колишні володіння. Врешті сторони пішли на мирову: вдова зрікалась претензій на спірні володіння, а князь Кузьма погоджувався відступити до Берездівського замку Беати Острозької невеличку незаселену ділянку зі своїх Заславських володінь уздовж на пів й упоперек на чверть милі та сплатити 300 кіп, витрачених суперницею на судову тяганину.
2 вересня 1547 р. представник кременецької замкової адміністрації (Заславщина того часу входила до Кременецького повіту) Іван Федорович разом із К. Заславським виїхали «на землю Его Милости (Заславського. - Т.В.) Берездовскую», щоб, відповідно до угоди, поступитися нею до «замку Ее Милости (Острозької. - Т.В.) Берездову» «гдебы наближей могло ку замку Ее Милости быт». Коли ж Заславський «там к Берездову, к боярину своему, Еску Зубовичу, выехал и на земли своей стал», то відіслав уповноважених осіб до берездівського намісника княгині Беати - Ґурського «и теж до тых посланцов, которых княгиня Ее Милост на тую землю высылала» з проханням прийняти ґрунт, але від Острозької ніхто упродовж дня так і не прибув...
* * *
Уважне прочитання історичного документу доводить, що Берездів К. Заславського й замок Берездів Б. Острозької, хоча й мали однакові назви, і знаходились поблизу, не були одним і тим самим населеним пунктом. Тим не менше, напрошується припущення, що колись вони таки були одним поселенням, яке за невідомих обставин розділилося надвоє. От чи це трапилось ще до 1520 р. (тоді вперше згадується Берездів, належний Заславським, який, поряд з іншими, теж був предметом згаданого вище конфлікту), а чи між 1520 і 1532 роками (останнім датується найраніша згадка про Берездів, який згодом відійшов до князів Острозьких) - не знаємо. Ще одна дивна річ: із плином років Берездів роду Заславських, який знаходився неподалік Берездова князів Острозьких, зник і на 1581 р. серед їхніх володінь вже не згадувавсь.
Куди ж подівся інший Берездів? Навіть якщо населені пункти руйнувалися чи спустошувались, вони, здебільшого, відроджувалися з попелу і продовжували користуватись попередньою назвою. Може він зник зовсім? Майже неймовірно. Залишається припустити, що другий Берездів змінив назву. Ось тільки на яку… Давайте придивимось до найменувань населених пунктів неподалік теперішнього Берездова, котрий, майже поза всяким сумнівом, можна ідентифікувати як Берездів князів Острозьких. Це - Дяків, Ногачівка, Сьомаки, Гориця. Та проблема в тім, що всі вони лежать не так уже й близько. Залишаються ще двоє «сусідів» - Селичів і Зубівщина. Давайте пригадаємо ім’я згаданого вище берездівського боярина-слуги князя Кузьми Заславського: Єско Зубович… і Зубівщина. На нашу думку, останнє село, швидше за все перейменоване за ім’ям боярського роду Зубів, і стало другим диханням Берездова, належного колись князям Заславським…
. Ключовою адміністративною й оборонною будівлею тут був замок, словесну зарисовку якого представлено в описі міста за 1620 рік. Говориться про те, що передгороддя з дитинцем сполучав міст, котрий пролягав через навколозамковий рів. (Дитинець, як відомо, являв собою місце, на якому розміщувався замок, а передгороддя чи пригородок - суміжну, звичайно теж укріплену територію.) При вході на дитинець знаходилась башта. Зазначається, що «з трьох боків цього дитинця зроблені з дуба городні, побиті зверху і знизу, з коморками для переховування живності. Башт наріжних дві. На третій башті каплиця. У дитинці тюрма, до неї дерев’яні грати з засувом і з скоблями. Увесь цей замок побитий дошками».Поблизу замку стояла броварня, десь неподалік неї - солодівня, возівня і стайня, біля якої, своєю чергою, знаходилась «мала пекарничка». «За передгороддям над ставом велика стайня, при ній маштарня. За містком перед замком пивниця (підвал. - Т.В.) для збіжжя, над котрою прикрита схованка, двері з залізними прибоями, там же сад. (…) Увесь цей замок оточений дубовими палями». Як вважає М. Яцюк, замок міг знаходитись у частині сучасного Берездова, найменованій по-місцевому Острівець. Ділянка межує з одного боку із р. Корчик, з іншого частково обмежується заболоченим ровом, відтак і справді видається правдоподібним місцем розташування давньої берездівської твердиньки.
«Соціальним осердям» Берездова, як і багатьох інших тогочасних міст, був ринок, який в історичному документі 1620 р. приховано називається «Посілість міщан берездівських». У містечку згадуються «вулиця до Звягольської брами», «вулиця Калюжна», «вулиця Персковська» (можливо, названа так тому, що на ній пойменовано шестеро міщан із патронімом «Перскович»), «вулиця Корецька» (мала б простягатися в напрямку Корця і, напевне, на сьогодні загалом відповідає вул. Островського) та ін. Загальна кількість помешкань на 1620 р. налічувала 333.
Берездів поділявся на Старе й Нове місто. Подібно до замку, місто мало своє (загалом, третє після дитинця й передгороддя) кільце оборони: згадуються Звягельська брама та «паркан». Опис називає два православні храми - замковий Пречистенський та новоміський Покровський, а також «дім шпитальний», що являв собою не лікарню в теперішньому розумінні слова, а притулок.
Власників у Берездові представляв князівський урядник, що називався старостою або намісником. Йому допомагали підстароста (піднамісник) та писар, до обов’язків якого входило замкове діловодство. З середовища міщан владу справував магістрат. Із представників міської влади в 1620 р. згадуються війт Лисий і лентвійт Іван, а також два, можливо з огляду на Старе та Нове міста, бурмистри - Михайло й Кайстон.
З метою оборони міський соціум, напевне, був поділений на десятки та сотні, бо серед мешканців зустрічаються люди з такими прізвиськами, як от: Іван Десятник, Іван Десятник піхотний (це натякає, що ополчення поділялось на піхоту й кінноту), Тимошеня Васько Сотник, Степан Соцький старий і Максим Хорунжий, котрому доручалось тримання бойової хоругви. На варті безпеки стояли сторожі Мартин, Кирей, Йовко й Кунаш.
Серед голів міщанських родин, що сплачували податок, в описі приведено імена людей різних професій, до прикладу: різники Йосько й Андрій, калачник Марко, мірошники Левко й Лука, кухар Яцько, рибалки Оношко, Клим і Семен, коваль Андрій, бондарі Хведько, Карп, Масло, Пашко й Хасько-Харченя, колесник Прокіп та ін.
* * *
Після несподіваного відходу з цього світу в серпні 1619 р. останнього із Острозьких власника Берездова - Януша-Павла Олександровича, в січні 1621 р. відбувся черговий маєтковий розподіл, об’єктом якого стала спадщина колишнього волинського воєводи Олександра Острозького, в тому числі й наш населений пункт. На неї претендували три заміжні Олександрові доньки - Софія, Катерина та Анна-Алоїза.
Згідно з домовленістю, Берездівщина, яка щорічно давала прибутку 3 204 флоринів та 25 грошів і до складу котрої на той час входили м. Берездів і замок, містечко Хлапотин або Красностав, а також села Берездівка, Правотин, Гориці, спустошене с. Вайки, с. Мокре й фільварк, с. Хоровець і фільварк, с. Монятин і фільварк, с. Семів і фільварк, с. Хижавка й фільварк, с. Столби й фільварк, с. Закримець і фільварк, с. Колоденка й фільварк, с. Орепи й фільварк, с. Кожушки й фільварк та с. Дубровиця, відійшла Анні-Алоїзі, дружині великого литовського гетьмана Яна-Кароля Ходкевича. Відтак, в історії Берездова та належних до нього сіл перегорнулась ще одна сторінка, яка очікуватиме на свого дослідника.
Тарас Вихованець
На знімку: сучасний вигляд Берездова
