Про село, яке «лежить у красивій і веселій місцині»

На обрії історичних джерел Плужне вперше виринає у зв’язку з господарськими перипетіями в родині князів Острозьких. Після смерті кн. Іллі Острозького, яка трапилась 19 серпня 1539 р., між його вдовою, кн. Беатою Острозькою та зведеним братом, Костянтином-Василем і його матір’ю, кн. Олександрою Слуцькою, розгорівся конфлікт за спадщину литовського гетьмана Костянтина Острозького – батька обох братів. Вирішення справи затягнулось, аж нарешті 6 лютого 1542 р. в Острозі було споряджено важливий документ, відповідно до якого, в числі інших, село відійшло до суперниць Костянтина-Василя – Беати та її малолітньої доньки Гальшки.

Описані в цьому історичному джерелі події мають власну внутрішню хронологію;  30 січня тут перелічено низку сіл, в тому числі й уперше згадано Плужне як поселення, що підпорядковувалось замковій князівській адміністрації. Господарські справи, пов’язані в тому числі й із Плужним, завершилися щойно 12 травня того ж року ще одним розподі­лом Острожчини – цього разу вже поміж матір’ю та донькою: третя частина, до якої потрапило село, перейшла в дожиттєве користування Беати, інші дві третини стали власністю Гальшки Іллівни. Однак, із огляду на вік дівчинки маєтки їй так і не були передані, а їх опікункою й головною розпорядницею залишилась мати.

У володінні роду Острозьких село перебувало   аж до середини XVII ст. Значного розквіту та піднесення воно набуло напередодні українсько-польського протистояння під проводом Богдана Хмельницького. В той час осілість Плужного сягнула 350 дворів, а відтак, населення сільської громади могло становити понад три тисячі осіб! З відомостей за 1620 р. дізнаємося, що поряд із селянськими тут функціонувало і князівське господарство – фільварок. З ремісників та людей інших видів праці йменуються: лучник Федір, хмеляр Ілля, гуменник Гордій та плітник Левко, N мельник, N котляр, пастух Андрій. На певний рід занять натякають прізвиська Васька Базара та Івана Дудки. Серед селян, як і в попередні роки, було популярним ковальське ремесло – згадуються ковалі Лук’ян, Петро, а також «острозький замковий коваль» Іван. На користь господаря-князя селяни сплачували низку податків, а також відбували ті чи інші повинності.

В селі було чотири князівські ставки. Один знаходився в лісі. На цьому ставку стояв млин із двома жорновими каменями. До обов’язків мірошника належало відгодувати протягом 17 тижнів «вепра» для князівського столу, а також виконувати «що потрібно» при острозькому замку чи у дворі (можливо, фільварковому). Другий ставок був «неподалік двору», ще один - «їдучи до Борисова». Нарешті, був і ставок «в кінці села, порожній» – без води, з несправним млинком. Як і в попередні роки, у Плужному стояла корчма, яку арендував хтось із острозьких євреїв, а також згадується православний священик.

Позитивні процеси зійшли нанівець у зв’язку зі згаданим вище українсько-польським конфліктом. Села Борисів, Кривин, Більчин, Плужне, Вельбівне, міста Старий і Новий Острог  були поруйновані військовими загонами кн. Владислава-Домініка Заславського. Для Плужного загальна картина виявилась просто-таки катастрофічною. За описом 1654 р., з 350 довоєнних дворів тут залишилося тільки… 13. Окремо приведено імена 2 бояр, 3 стрільців та 2 бортників. Відродження ж, як постає із подальших відомостей, відбувалося повільно. В 1662 р. у Плужному було всього 10 дворів, у Борисові – 6, Гнійниці – 3; Білотин, Війтівці, Більчин стояли пусткою…

* * *

Наприкінці XVII ст. Плужне разом із Кривином, Нетішином, Вельбівном та іншими селами, належними колись Острозьким, відійшли шляхтичам Яблоновським. З часом цей рід розділився на кілька менших родин. Плужне знаходилось у власності тієї, котра осі­ла у сусідньому нам Кривині. Останній із «кривинських» Яблоновських, князь Владислав, одружений із Людгардою Тишкевичівною, через марнотратство «загруз» у боргах. Рятуючи володіння Яблоновських від цілковитого розпаду, тесть Владислава, Бенедикт Тишкевич, викупив Плужненський і Гульський маєткові комплекси й записав їх на ім’я доньки Людгарди. 7 лютого 1856 р. Кривинський маєток було продано з публічного торгу. Подружжя Яблоновських вибралось до Плужного, де заходилося будувати нову резиденцію…

Протягом 1864 – 1865 рр. царський чиновник Лука Рафальський за урядовим дорученням об’ї­жджав населені пункти Острозького та Кременецького повітів. Одного дня його мандрівка пролягла з Острога до Плужного, котре справило на подорожнього доволі позитивне враження: «Село Плужно раскинуто отчасти на возвышениях, разделяемых глубокими ложбинами, отчасти на ровных местах. На одной из возвышенностей, лежащей на первом плане с Острожского въезда, построен дву этажный дом землевладельца, князя Яблоновского. Крестьянские хижины раскинуты на остальном пространстве, занимаемом селом; нередко они совсем скрываются в глуби окружающих их садиков, или скромно проглядывают меж древесных ветвей яблонь, груш, черемухи и т. п. Мы воображаем, как тут должно быть хорошо весною, когда село представляет вид обширной равнины и нескольких, отдельных друг от друга, гор, покрытых зеленою и млечною пеленою цветущих дерев; из под них нередко виднеются скромные домики, а иногда и целые усадьбы крестьян».

Серед нотаток Рафальського інтерес викликає повідомлення про те, що в момент відвідання Плужного будівництво палацу або ж «владельческого дома», як він його називав, ще тривало. Чиновникові, вочевидь із дозволу князя чи його дружини, вдалося потрапити всередину будівлі; з вікон другого поверху він довго милувався довколишніми краєвидами. Мандрівник почув розповідь про те, що на місці палацу колись знаходився замок. І хоча розповісти щось певне про його долю ніхто не міг, на думку пана Луки, передання не було безпідставним: німими свідками виступали великі льохи, що знаходились, за словами тутешніх людей, усередині палацового узвишшя, старий фундамент, який послужив основою для нової будівлі, та рів, прокопаний, схоже, для відділення цієї місцевості від сусідніх. Сказаному вище майже вторить автор гасла про Плужне в «Географічному словнику Польського королівства» (1887): «Палац на пагорбі над невеличким ставком, нещодавно спору­джений на місці, де в минулі роки стояв старий двір, від якого залишилися тільки льохи». І при цьому додає: «В сусідньому лісі ще дотепер видніються залишки старого городища, а на довколишніх полях могили, кілька з яких розкопані. Вони мають риси епохи битого й оброблюваного кременю…» та поетично узагальнює про положення села словами, винесеними в заголовок до цієї статті. 

Польський історик резиденційної архітектури Роман Афтанази, указував, що палац більше нагадував собою новітню віллу, аніж традиційний польський двір. Будівля складалась із двох поєднаних між собою частин різної висоти та способу побудови. Поблизу входу над спорудою домінувала чотирикутна оглядова вежа. Головний вхід знаходився у досить висунутому наперед ризаліті. Всередину вели сходи: широкі внизу, вони поступово звужувались догори. За тим же дослідником, «вища, ліва сторона палацу мала призначення, головно, репрезентаційне, в той час як права служила помешканням». Відзначається, що в резиденції знаходились багаті колекції, очевидно документів, книг, картин, які були вивезені з Кривина. Простір перед будівлею займав газон, оточений широкою під’їзною дорогою. Поблизу палацу стояла двоповерхова «офі­цина», що, гадаємо, могла правити за житло для князівської прислуги, якої налічувалось аж 40 осіб.

* * *

В 1875 р. князя В. Яблоновського не стало. Відтоді його вдова, Людгарда з Тишкевичів, змушена була власними силами давати раду чималому родинному господарству. За словами сучасника, Ахіллеса Брези, вона «була втіленням цнот старопольської матрони і великопанської, у найкращому значенні, традиції». Суттєво переживши чоловіка, з яким побралась у 1848 р., пані Яблоновська майже 80-літньою тут же, у Плужному, ступила за межу 20 березня 1904 року.

На середину 80-х років ХІХ ст., після скасування кріпацтва та в результаті адміністративних змін, колись приватновласницьке село вже було центром волості – найнижчої на той час територіальної одиниці, до якої входили сс. Дертка, Добрин, Майдан, Мала Радогощ, М’якоти, чеська колонія Ядвінін, німецька колонія Фірштендорф  (Фірштенталь) та ще низка поселень. Природно, що тут же знаходився й осідок волосного правління. В селі було 169 дворів із 2009 мешканцями (за «Географічним словником…» приблизно в цей же час у Плужному проживало 1430 осіб). Православні селяни відвідували місцеву церкву, католики – католицьку каплицю. В селі функціонували школа, т. зв. «постоялий двір», трактир, торговельні лавки, а також два водяні млини. У володінні селян знаходилось 1261 дес. 219 саж. землі, яка за своєю якістю була глинистою, покритою чорноземом.

Після безпотомної кончини княгині Яблоновської маєток відійшов у спадок її родичеві Едварду Тишкевичу, одруженому з Аделею Дембовською. Можливо, події початку ХХ ст., як от: І світова війна, революційний спалах, інші процеси певною мірою теж долучились до занепаду Плужненського маєтку, та фатальним, як уважається, став 1919 р., коли в ході більшовицького нападу зазнали нищення і колекції, й палацова споруда, яку по тому розібрали на будівельний матеріал…

Тарас Вихованець