"Розгортайте лабораторiю"
«Розгортайте лабораторію» - громовим голосом промовив В’ячеслав Дмитрович Борсук, головний лікар Славутської ЦРЛ, підписуючи наказ про моє призначення на посаду лікаря-лаборанта амбулаторії Хмельницької АЕС.
Так, у лютому 1985 було покладено початок підрозділу, який згодом став клініко-діагностичною лабораторією (далі - КДЛ) СМСЧ-4. А для мене почався новий, найщасливіший етап мого життя, який протягом 20 років називався: «На роботу - з радістю, а з роботи - з гордістю».
Багато води спливло з тих пір. Виросло місто Нетішин, працюють два блоки Хмельницької АЕС, мої друзі стали дідусями, бабусями, і дерева, посаджені на нових вулицях, давно вже стали високими. А у мене перед очима миготять особи співробітників - такі, якими вони були десятиліттями тому. Багато хто з них помандрував за кордони, деяких вже немає на цьому світі, але кожен з них вніс певну лепту у становлення і розвиток відділення, яке в усі віки називалося допоміжним і завжди знаходилося ніби в тіні. При цьому жоден лікарський діагноз захворювання, а відповідно і лікування, донині не можуть обійтися без лабораторного обстеження, за яким стоїть велика і кропітка колективна робота, що вимагає не тільки специфічних знань, а й певних особистих якостей: терпіння, знання, сумлінності та чесності. Всі ці якості я і намагалася прищепити своїм співробітникам. І мені здається, що це мені вдалося.
Отож, повернемося у 1985 рік.
Амбулаторія ХАЕС, яку очолила тоді Наталія Володимирівна Бугаєва, розміщувалася у триповерховій будівлі гуртожитку, де для лабораторії було виділено кілька кімнат. А першими співробітниками, які виявилися для мене неоціненними помічниками у «розгортанні» лабораторії, були фельдшери-лаборанти Галина Іванівна Балачук, Ніна Григорівна Бондарчук і санітарка Розалія Іванівна Гулич.
Відкрилося терапевтичне відділення, профогляди працівників споруджуваної ХАЕС та їх сімей, оформлення дітей в дитячий садок і школу - все це вимагало лабораторного обстеження. І для кожного аналізу були необхідні не тільки хімічні реактиви, але й лабораторний посуд і відповідне обладнання, яких практично не було. Мабуть, це був найскладніший період у моєму виробничому житті. Централізованих поставок у ті роки ще не було, як і не було відповідних фірм, що займаються комплектацією клінічних лабораторій. Все це лягло на мої, недосвідчені тоді плечі. Але хочу зазначити, що всі, до кого я зверталася за допомогою, йшли назустріч.
Велике сприяння відчула від Головного лаборанта Хмельницької області Надії Іванівни Антонецької. І не тільки методично. Завдяки їй став можливим підрахунок лейкоцитарної формули, для чого був потрібен дефіцитний на той час барвник. А це було необхідне дослідження, як для працівників ХАЕС, так і для стаціонарних хворих. З лабораторними пробірками допомагали виробничі лабораторії місцевих підприємств (згадую добрим словом лабораторію бетонного заводу). Неофіційне шефство над нами взяла одна з Рівненських поліклінік, де старшою медсестрою працювала Мирослава Терентіївна Залуцька. З її допомогою ми отримували не тільки методичну, але й матеріальну (лабораторний посуд, хімреактиви) допомогу. Завдяки доброті завідуючої аптеки Надії Павлівни Мяусової ми були укомплектовані лабораторними меблями. До придбання дистилятора (без якого неможливо приготування), дистилювали воду для нас на станції знезалізнення, завдяки участі Зої Іванівни Бендиль. А коли відділ обладнання виділив для нас фотоелектроколориметр, який я виявила на їхніх складах, то це підняло нашу маленьку лабораторію на значно вищий рівень - можна було впроваджувати методики деяких біохімічних досліджень.
У 1986 році лабораторія ХАЕС була ліквідована у зв’язку з організацією МСЧ-148. Штат лабораторії збільшився удвічі, не тільки кількісно, але і якісно. З Москви приїхала лікар-лаборант Ірина Анатоліївна Рассадкіна, яка закінчила ординатуру з лабораторної діагностики. А Катерина Василівна Сопронюк і Раїса Олексіївна Ляміна вже мали стаж роботи і були досвідченими фельдшерами-лаборантами. Мені було запропоновано зайняти посаду завідуючої КДЛ.
Хочу зазначити, що в організації об’єднаної лабораторії велику методичну допомогу надав Олександр Іванович Гришко.
Перелік лабораторних досліджень був ще невеликий. Виконувалися тільки гематологічні, загальноклінічні, паразитологічні і кілька біохімічних досліджень. Та й працювати в пристосованих приміщеннях було дуже складно.
Коли у 1986 році сталася Чорнобильська трагедія, Нетішин, звичайно ж, не залишився осторонь. Почали прибувати евакуйовані жителі з Прип’яті, кожен з яких мав потребу у лабораторному обстеженні. На базі хірургічного відділення був організований пункт забору крові. Необхідно відзначити самовіддану роботу К.В. Сопронюк і Р.О. Ляміної. Не рахуючись з тим, що евакуйовані прибули з радіоактивної зони, вони сумлінно виконували свою роботу. А її обсяг був дуже великий, адже взяту кров потрібно було обстежити. Тому для лабораторних досліджень була залучена Т.А. Сердюк, І.А. Рассадкіна. Разом вони здійснювали підрахунок лейкоцитарних формул, які у даному випадку були одним з головних клініко-лабораторних критеріїв для евакуйованих.
У 1987 році відбулася довгоочікувана подія. Нарешті КДЛ отримала приміщення, що відповідає не тільки санітарним нормам і правилам, а й нормальним умовам для лабораторних досліджень і для побуту. Всі жителі Нетішина знають, що дев’ятий поверх поліклінічної будівлі займає клінічна лабораторія. Але, напевно, ніхто навіть уявити собі не може, що все лабораторне обладнання, меблі, лабораторний посуд, хімреактиви та інші медичні дрібниці ми піднімали пішки на дев’ятий поверх своїми власними ніжними, жіночими ручками і плечиками, так як ліфт тоді ще не працював. А потрібно було ще доставити все це з гуртожитку до нової будівлі поліклініки. Правда, пара чоловічих рук все ж була. Мій чоловік на нашій «Волзі» перевозив все це лабораторне «господарство».
Хочеться назвати поіменно співробітників, які в той час уже були в штаті лабораторії, адже вони були першими! Крім вищеназваних: фельдшери-лаборанти Т. Чернявка, Н.В. Апончук, Г.І. Фатенкова.
У 1987 році в штат КДЛ була зарахована фельдшер-лаборант Людмила Григорівна Татарова, про яку хочеться сказати окремо. Дуже важко переоцінити її внесок у роботу нашого підрозділу. З 1989 року, коли Людмила Григорівна була призначена старшим лаборантом, на її плечі лягла не лише організація роботи жіночого колективу і контроль за дотриманням санітарних норм і правил, а й забезпечення хімреактивами, дезінфікуючими засобами і всім іншим, що необхідно для нормальної роботи лабораторії. Людмила Григорівна виявилася для мене неоціненною помічницею. І ось уже 25 років беззмінно виконує цю важку, відповідальну і таку необхідну роботу.
У новій будівлі поліклініки з’явилася можливість виокремити кабінет для біохімічних досліджень. За наявності відповідного обладнання, це дозволило вводити в практику нові методики, які були дуже необхідні клініцистам.
Хочеться відзначити, що Олександр Володимирович Андрєєв - на той час начальник медико-санітарної частини, завжди уважно і з розумінням ставився до наших потреб і вимог. Великою радістю було придбання полум’яного фотометра, так як стало можливим визначення електролітів у сироватці крові, що було дуже важливо для стаціонарних і реанімаційних хворих. Були також введені методики визначення ферментів і показників системи згортання крові.
З приходом лікаря-лаборанта Лесі Олександрівни Нікітчук, яка мала великий досвід роботи, як лікар-біохімік, обсяг біохімічних досліджень значно збільшився, як якісно, так і кількісно. Крім того, Леся Олександрівна відмінно справлялася з контролем якості лабораторних досліджень, що вкрай важливо в роботі лабораторії.
А як не згадати лікаря-лаборанта Тамару Володимирівну Смирнову, яка сумлінно пропрацювала в лабораторії 23 роки на різних ділянках роботи.
Тамара Володимирівна першою пройшла спеціалізацію по сіркологічних методах дослідження і довгий час очолювала сіркологічний відділ КДЛ - виробляла постановку реакції Вассермана (RW).
Спочатку кров для постановки RW відправлялася у лабораторію Славутського шкірвендиспансеру. Коли постало питання про виконання цього дослідження на базі нашої лабораторії, виникли непередбачені труднощі. Пам’ятаю реакцію Ігоря Івановича Опруненка, який очолював нашу медико-санітарну частину, коли я йому доповіла про те, що для постановки RW необхідний баран-донор ... Скільки ж мені довелося виходити по тваринницьких фермах не тільки Нетішина, а й Цвітохи у пошуках необхідного барана. Адже для нього мали бути створені необхідні харчові та «побутові» умови. З допомогою Ігоря Івановича ця проблема була вирішена введенням в наш штат додаткової ставки ветеринара, який здійснював не тільки догляд і забір крові у «нашого» барана, але й доставку цієї крові у лабораторію. Довгий час нашим штатним ветеринаром був Іван Казимирович Седлецький. Давно вже немає на цьому світі ні Тамари Володимирівни Смирнової, ні Івана Казимировича Седлецького, але ми завжди їх згадуємо добрим словом. Раз вже зайшла мова про колишніх, то хочеться згадати лікаря-лаборанта Асю Миколаївну Аракелову. Вона приїхала в м. Нетішин з Азербайджану, після того, як там почалися трагічні події. Працювала Ася Миколаївна у нас не довго, але кваліфіковано і дуже сумлінно.
У 1994 році в нашому жіночому колективі відбулася знаменна подія. На роботу був прийнятий чоловік - лікар-лаборант В’ячеслав Юрійович Світайло.
З великим задоволенням згадую той час - наші теоретичні та практичні заняття, конференції, обговорення складних випадків лабораторної діагностики, наші спільні обідні перерви ... Зараз В’ячеслав Юрійович завідує КДЛ Харківської дитячої поліклініки. І я пишаюся, що чудовим фахівцем він став саме у нашій лабораторії.
1994 року був відкритий стаціонарний корпус, і наша лабораторія розширилася. Біохімічний відділ отримав чудові приміщення, а також нове лабораторне обладнання: біохімічний аналізатор, коагулометр, аналітичні ваги. Це дало можливість впровадити нові, сучасні біохімічні методики. Крім того на базі стаціонарного корпусу було організовано приміщення для лаборантів, які цілодобово виконують екстрені лабораторні дослідження.
У 2000 році був організований імунологічний відділ. Стало можливим визначення на сучасному рівні HBSAg і його маркерів, а також маркерів різних захворювань. До теперішнього часу в цьому відділі беззмінно працює Зоя Леонідівна Живаго - гарний і сумлінний фахівець, що працює в КДЛ з 1993 року. Допомагає їй наш ветеран праці - Ніна Григорівна Бондарчук.
Великий стаж лабораторної роботи - 22 роки, у Лариси Анатоліївни Чижик. Друге десятиліття Лариса Анатоліївна виконує відповідальні дослідження - визначає групи крові і резус - належність у населення Нетішина та у донорів крові.
Якщо пройтися по всіх приміщеннях КДЛ, то неможливо не звернути увагу на те, що коридори схожі на зелені оранжереї - так багато там кімнатних квітів. А живі куточки, в яких чудово уживаються акваріумні рибки з черепахами і земноводними, ще більше посилюють це враження. Це заслуга сестри-господині Надії Володимирівни Ріпи, яка беззмінно займає цю посаду з 1992 року і дуже сумлінно справляється зі своїми складними господарськими обов’язками.
Зараз лабораторією керує досвідчений фахівець з великим стажем роботи - лікар-лаборант вищої категорії Ірина Анатоліївна Рассадкіна. За цей час КДЛ тричі успішно проходила атестацію і отримувала право на проведення вимірювань у сфері охорони здоров’я.
Ось уже 10 років я на «заслуженому відпочинку», але щоразу, відвідуючи «свою» лабораторію, із задоволенням відзначаю, що колектив чудово справляється зі своїми складними обов’язками «бійців невидимого фронту».
І на закінчення - кілька показових цифр:
У КДЛ було виконано 1986 року 266 625 досліджень, у 2013 році - 666 495 досліджень.
На 100 амбулаторних відвідувань 1986 року - 109,4 дослідження, у 2013 році - 114,8 дослідження.
На 1-го стаціонарного хворого у 1986 році - 18,9 дослідження, у 2013 році - 32,4 дослідження.
На 1 жителя м.Нетішин у 1986 році - 9,3 дослідження, у 2013 році - 18,3 дослідження.
Галина Залуцька
