Андрій Микитин – громадський діяч, народився і проживає в Івано-Франківську. Голова громадської Організації «Наше Місто», екс-депутат Івано-Франківської міськради. Має власне бачення суспільно-політичних процесів в Україні. Був затятим націоналістом, але, з’їздивши за кордон, зрозумів безглуздість цієї ідеї в сучасному світі. Українську опозицію називає не інакше як націонал-утопістами, а владу «донецьких» – кланом рептилій.
Текст росiйською читайте тут
- Україна переживає чергову політичну кризу. Погляди, які відстоюють політики зі Сходу і Заходу України, надто різні, щоб будувати спільно сильну Україну і йти єдиним шляхом. Українцям уже остогид оцей географічно-політичний поділ. Що б ви запропонували принципово нового й ефективного?
- Так, у мене є свої погляди. Вони неординарні і дещо відрізняються від популярних нині. Насправді опозиція втрачає свої шанси в цій країні. Вона стає антинародною через те, що вже не орієнтується на настрої мешканців України. Опозиція зараз орієнтується лише на Захід. Вони зважають тільки на радників із Заходу. Тому опозиція втрачатиме щораз більше.
Останні вибори показали, що вони знову втратили. Якби відбулися ще одні вибори, то втратили б іще більше. Це пов’язано з тим, що опозицію штовхнули в бік так званого націонал-утопізму. Тому що немає українського націоналізму, є український націонал-утопізм.
Цей націонал-утопізм зазнав фіаско ще з часу Помаранчевої революції, він розсипався. Скажімо, взяти Кличка – хороший чоловік, який справді міг би мати перспективу в Україні. Але його штовхнули в цей націонал-утопізм, і він орієнтується на західні країни. І сьогодні він бігає з Яценюком.
На сьогодні вже немає людини, лiдера, в яку країна вірила б. А Україна – різна. Є Західна Україна, вражена націонал-утопізмом. У Східній і Центральній Україні люди мають зовсім інші бажання. Там теж хочуть демократії і справедливості, але вони бачать це в російськомовному світі, вони бачать це в дещо іншій культурі.
І коли на Заході різні гранти, фонди виділяють кошти на підтримку табору націонала-утопістів, то це щоразу буде втрата.
На Сході є сили, які представляють клан Януковича. «Донецьких» ні на заході, ні в Києві не люблять, бо це влада рептилій, це біологічна влада. Для людини характерні якісь релігійні ознаки, духовні. А ті, що прийшли з Донецька, – це просто біологічні істоти, це рептилії.
Є казочка про вовчика і ягнятко. Є про вовчика і лисичку. В українських казках лисичка гусяток пасе... А це – рептилія. Казку треба переписати – «крокодил і гуси». А крокодил уже гусей не пасе, це влада, яка буде чітко і безжалісно цю опозицію (гусей) знищувати. Отака в мене асоціація.
А це закликання до Заходу – ґелґотання. Захід же робить чергові свої помилки, які я називаю хохляцькими граблями.
- Але Яценюка і Кличка важко назвати націоналістами. Чи ви маєте на увазі їхню співпрацю з Тягнибоком?
- Ви не зрозуміли. Є позиція націонал-утопізму, я виклав її на своєму сайті. Мені багато хто телефонував і розпитував про це.
- Так от роз’ясніть, про що йдеться? Що це за націонал-утопізм?
- Основне підґрунтя націонал-утопізму – те, що у нас в основі стоїть перепис населення, який каже, що в Україні проживає 85% українців, тобто і в Донецькій області – 80%, у Києві взагалі 90%, у Харкові теж 90%. Ті українці нібито такі нещасні, що вони не можуть повернутися до своєї мови, своєї культури, вони просто мріють говорити українською, але хтось заважає їм у цьому. Ось ця утопія породжує міф про те, що цим українцям треба звідси, з Галичини, нести свою місію, українізувати їх, зробити так, щоб вони полюбили Україну, а далі – й Бандеру, й УПА, й СС «Галичина».
Насправді це цілковитий міф.
По-перше, ніхто не вірить, що на Сході відбуваються якісь вибори, і зрозуміло, що результати всі записуються. Хто вам сказав, що тодi й перепис проходить чесно й законно? Просто доводиться цифра – і людям пишуть те, що їм потрібно в переписі.
Друге. Ті люди, які на сході України записалися українцями, то ж вони не молдовани чи чукчі. Якби існувала друга нація, наприклад, нація бандерівців на кшталт колумбійців, еквадорців, болівійців, ну то записалося б, наприклад, 5 млн. людей бандерівцями, а інші все одно були б українцями. Вони живуть на території України, але розмовляють російською мовою.
Є американці, але там дуже багато націй...
Тому, коли з цим міфом іти й усе українізовувати на сході, – то це катастрофа.
Сьогодні ми в Галичині не маємо навіть кіно українською. Міжнародні журнали не виходять українською мовою. Бізнес-корпорації готові перекласти все, лиш би купували. Є естонський народ. Його менше, ніж населення Львівській області, але їм перекладають естонською мовою.
А в нас націонал-утопісти вимагають продукцію для всієї України, тобто не для Галичини, де є споживач цієї продукції, а хочуть за рахунок бізнесу вкинути українізацію на всю Україну.
Голлівуд переклав фільм українською, подивився – а він не користується попитом в Україні. Кажуть: чекайте, це чомусь не працює. Переклали журнал українською мовою, але 70% не купує, шукає російською. Бізнес уже не може пережовувати цю утопію.
З іншого боку, на сході проживають мільйони людей, які також хочуть демократії, хочуть гарно й культурно жити, виховувати дітей. Але при цьому вони не можуть підтримувати націонал-утопізм, бо не хочуть, аби їм нав’язували іншу мову, іншу культуру. Вони прагнуть залишатися російськомовними в демократичній цивілізованій державі, яка визнає їхнє право на російську мову.
А «УДАР» і «Батьківщина» зрозуміли, що їм треба взяти якусь ідеологію. І Захід запропонував їм тільки цю ідеологію – зробити 40 із чимось мільйонів українців бандерівцями. І в підсумку їх у політичному полі маргіналізовують, укидають у Галичину. А тут вони («УДАР» і «Батьківщина» - ред.) вже починають конкурувати зі «Свободою», яка є таким собі останнім форпостом націонал-утопізму. Там же і Кличко. Це той Кличко, який міг би вдарити націонал-утопіста й захистити ветерана «Велікой Отечествєнной войни». А він бігає разом із зайчиками і мріє про вовчика й лисичку, щоб керували цією державою. А вовчиків і лисичок уже немає, бо є алігатори...
- То які партії ви вважаєте націонал-утопістами? Наскільки розумію, це «УДАР», «Батьківщина» і «Свобода»?
- Не тільки. Це всі ті, хто зараз називає себе опозицією до діючої влади. От чому вони не мають голосів на Сході й уже навіть Київ програють? Ці партії маргіналізуються, бо проповідують утопізм.
Ось, наприклад, є така релігійна секта Свідки Єгови. Вони проповідують, що Ісус Христос уже на орбіті. Вони цього не розказують, але в їхніх фільмах, мультфільмах, усюди – Ісус Христос на орбіті, і завтра кінець світу. Причому прилетів він у 1914 році. Нормальна людина не повірить у це, це повна утопія. Але маса їх агітує з брошурками й у Києві, й у Франківську, й у Львові.
Так само інші говорять, що є Велика Україна, що 80% українців у Донецьку і в Харкові пригноблені, вони тільки і мріють заговорити українською мовою, просто не знають, як цього Бандеру прочитати, а їм цього нібито не дозволяють. А хто це все повинен робити? Усе має бути за рахунок бізнесу, бізнес має все це друкувати, насаджувати й робити цю експансію. Це утопізм.
Вони представили цю позицію на Заході як єдину демократичну. Тобто, якщо ти російськомовний і хочеш демократії, то ти в цій державі одразу ворог. Таким чином вони штовхають усіх російськомовних до алігаторів, і їм лише залишається підтримати крокодила Януковича і цю всю компанію, оскільки ти просто не можеш голосувати за утопістів.
Це я називаю «західні граблі». Захід стає на граблі постійно, рушаючи на схід. І цими західними граблями є хохли.
Хохол – це те населення, яке в Галичині розказує нам, що вони українці. Це не я їх так називаю, вони самі себе так називають. У них специфічна ментальність. Вони начебто вміють говорити українською мовою, вони проспівають усі пісні. Але коли вони опиняються в російськомовному середовищі, між росіянами чи в Києві, чи в Харкові, чи в Одесі, – відразу переходять на російську мову. Ось така ментальність. І ця ментальність просто вражала Захід, і Захід цього не міг зрозуміти.
Захід рухається на Схід, але демократизацію пропонує у формі українізації. І це знову граблі, Україна знову розділилася.
- І що потрібно робити?
- Потрібно запитувати отих людей, які живуть на Сході й у Центрі. Це ж нормальні люди, просто в кожного своя ментальність. У нас, галичан, не золота ментальність, галичан ніхто не любить тут же, на Буковині, на Закарпатті.
- У якій спосіб потрібно запитувати? Маєте на увазі референдум чи що?
- Та ні, це навіть не референдум. Референдум – це фількіна грамота. Це те саме, що опитування.
- Уже зрозуміло, що Україна як унітарна держава вичерпала себе. Чи може федерація вирішити проблеми і пом’якшити конфлікти між регіонами?
- Федерація може вирішити. Федерація – це шанс для України почати дискусію. Частина людей на Сході скаже: «Почнімо розмовляти про те, чого хочуть галичани, чого хочуть буковинці, чого хочуть одесити. Почнімо говорити». Це так званий майданчик для дискусій. Якщо ми почнемо в Україні дискусію не алігатора з гусьми, а нормальних людей із Франківська, Львова, Донецька, Харкова, то можемо виробити нову концепцію існування держави. Та концепція, яка існувала досі, так звана унітарна, проукраїнська, пробандерівська, – це вже не функціонуватиме. Бо це утопізм.
Збудувати таку Україну, як пропонують ці партії, які загнали себе в кут, – неможливо. Треба подивитися, чого хочуть люди в цій Україні. Дискусія про федерацію потрібна. Але ж хто це проводитиме? Де ті майданчики, де телебачення? Чому на телебаченні постійно зустрічаються алігатори з гусьми? Алігатори пускають крокодилячі сльози, а гуси трублять на Захід: «Демократію дайте, дайте демократію». Все.
Я вже рік не дивлюсь українське телебачення. Бо там тільки алігатори й гуси. А де ж дискусія, де нормальні люди?
- Хто мав би підняти таку дискусію?
- Цю дискусію мали б піднімати люди. Я є в різних групах у переписці. Вони є й на Facebook. І це піднімають російськомовні люди на сході. Не галичани, а російськомовні. Вони не хочуть жити з Росією, але хочуть, щоб Україна толерувала їхнє право на їхню мову, на їхню культуру. Вони не росіяни, вони просто російськомовні українці. Є ірландці, які розмовляють англійською, але вони гинуть за Ірландію, вони патріоти. Якщо українська мова є причиною цього роздору, потрібно знайти іншу першооснову для об’єднання держави. Але першооснова проста – це те, чого хочуть люди, тобто нормально жити.
Коли я на Сході говорю це, мене зустрічають натовпи людей. Мене запитують: а хіба на Галичині ще є такі нормальні люди? Кажу: та тут повно таких людей, просто їх не допускають. Так само ми не знаємо, що нормальні є на сході.
- А як Ви ставитеся до ідеї галицького сепаратизму?
- Я написав цілу книгу про галицький сепаратизм. На мою думку, галицький сепаратизм неможливий, тому що галичани у своїй більшості категорично проти відділятися від України. Тому це нереальні речі. Понад те, якби галичан хотіли викинути з країни, вони боролися б зі зброєю в руках, аби їх залишили. Тому сепаратизм є неможливий. Але і проживати далі так неможливо.
Тож є лише один вихід – починати дискусію і давати нормальним людям можливість формувати нові партії, нові структури, бо всі, що є сьогодні, – це повний утопізм.
Галичина нікуди не від’єднається, так сам, як і Закарпаття чи будь-який інший регіон. Нині це навіть не актуальна тема.
Нині актуальна тема – лікування населення Галичини від націонал-утопізму. Потрібні «реабілітаційні програми», потрібно людей возити в Харків, Одесу, проводити їм екскурсії.
Наприклад, їде людина в Севастополь, іде на екскурсію і дізнається, що там був Ушаков, там із французами боролися, там – із турками тощо – це ціла історія на три дні. І тут людина бачить каменюку, яку поставив Ющенко, і написав «Українському флоту». А там вже й місця не було ту каменюку поставити, то поставили біля радянської дошки пошани. Оце й є історія. А де ця історія, про яку ви розповідаєте як утопізм?
Далі – їдете в Одесу. Там розкажуть, хто така Катерина Велика, як вона боролася за це місто, які там хабарі давали, як люди боялися там жити. І там «просвіщаєтеся».
Я ж так само можу написати свою історію. Є такий напрямок у літературі – альтернативна історія. Я можу написати, що Данило Галицький насправді був Чингізханом і загрожував Європі, а галичани – то пуп Землі. Можна написати, що захочеш, але це утопізм. Ми не можемо брати утопічні ідеї і заперечувати світову історію.
Але бачимо, що західним інституціям ця ситуація навіть вигідна.
- То яка ідея зараз могла б об’єднати Схід і Захід?
- Ідея проста. Є така піраміда Маслоу. Перше – людина хоче захисту. Бо алігатори та їхні діти настільки знахабніли, що вас чи ваших дітей завтра переїдуть машиною – і ви нічого не доведете навіть у суді.
Друге – це їжа, продукти.
Третє – опалення.
Саме ці елементарні речі можуть об’єднати. А все решта – гуманізм, самоідентифікація тощо – вже не працює, бо люди не захищені.
Ось іще в цьому утопізм, що 2004 року їздили Україною і розказували, що на Заході живуть краще, ніж на Сході Україні, що тут страшна демократія. А тут такий самий бандитизм і беззаконня, як і всюди. Кримінальні авторитети керують у Галичині. Івано-Франківськом повністю керують кримінальні авторитети. І немає тут різниці з Донецьком.
А вони хочуть руйнувати пам’ятники Леніну. Чомусь не хочуть ліквідувати якогось кримінального авторитета. Та це ж просто якісь некрофіли, націонал-утопісти некрофіли.
У нас ЗМІ завдяки підтримці націонал-утопістів на місцях, а також іноземних грантів проповідують націонал-утопізм, друкують підручники, це все розповідають у школах, запроваджують систему націонал-утопізму на рівні освіти.
На Сході ж, навпаки, проповідують інші речі й розколюють Україну.
Нам потрібна нова політологія. Мене якось запросили в Чернівці. Вони розмовляли про російський флот. Була дискусія між студентами політології і російськими моряками. То наші студенти і викладачі розмовляли так, начебто там український флот стоїть уже 500 років, і мислять такими категоріями, ніби вони тією бухтою володіють уже не одну тисячу років. Це просто смішно. Потрібно взяти одного того діда, привезти в Севастополь і показати, що від українського флоту є одна каменюка, поставлена Ющенком.
Не можна викреслювати історію, кожен регіон володіє якоюсь історією. Якщо ми у Львові покажемо Франца Йосифа, то чого вони не можуть там показати Катерину? Націонал-утопісти і проти Франца Йосифа, і проти Катерини. Їм потрібна альтернативна історія, альтернативна політологія і взагалі альтернативна Україна.
Я так само був українським націоналістом, до 1993 року. Випустив першу газету про Степана Бандеру 1982 року. Ще Брежнєв жив. Я тоді ще був у школі. Коли поїхав у США, побував на різних конференціях...
...стали лібералом?
- Та ні, я не став лібералом, а просто зрозумів, що їм розказую якусь альтернативну історію. Зрозумів, що всі люди у світі вже єднаються за іншими принципами. Ніхто не говорить про якісь національні речі. Світ уже стає мультикультурним. Світ розкриває кордони, а ми далі закриваємося на якомусь кордоні. Є наша любов до якихось маршів, до якогось фашизму, часом до Гітлера. Та це просто жах. У нас в Галичині згадують, що за Гітлера непогано було.
- Особисто Ви берете участь у виборах?
- Участь у виборах брав і братиму. Хоча вже сенсу немає, нормальні люди вже не беруть участь у виборах.
- А за кого голосуєте, якщо не секрет?
- Я голосував за «Свободу».
- І на останніх виборах до Верховної Ради теж?
- Так. На всіх виборах голосую за «Свободу». Тому що один зі способів лікування алкоголіка – дати йому більше алкоголю, спосіб лікування наркомана – дати більше наркотику. Це так званий передоз.
- Тобто Ви за них голосували їм же на зло?
- Не на зло. Це випробування владою. Хочете – будь ласка, я «за». Тому й голосую, щоб дати їм більше наркотику. Тоді наркоман або вмре, або реабілітується. Даю Україні шанс.
Олександр Чамара, спеціально для Полеміки
