У страху очі великі

Напрочуд  теплий листопад, принаймні дотепер, породжує все більше розмов про непритаманно високу як для цієї пори температуру. Усі вони тут же прив`язуються до глобального потепління, щедроти осіннього сонця люди називають аномальними. Та й як не пристати на таку думку, споглядаючи на зелені крона каштанів і квітучі чорнобривці на клумбах. І все б нічого, якби на календарі не залишились лічені дні до Михайла, котрий, за народним повір`ям «на білому коні приїжджає».

Зважаючи на таку реальність, у розмові з гідрометеоспостерігачем ГТЦ В.В.Лактіоновою (на знімку), ми не оминули актуальної теми. Виходячи з результатів спостережень, аж надто разючих показників температурного режиму у конкретні дні попередніх років не прослідковується, інша справа, що тепла погода нинішньої осені протрималася тривалий період. Якщо ж говорити про стан води у ставку-охолоджувачі й Горині, то станом на 8.00 13 листопада вона прогрілася до 170С  і 11,20С відповідно. У той же день минулого року аналогічні показники виглядали наступним чином: 12,20С і 8,80С. Максимальна температура води в ставку-охолоджувачі, яку зафіксували місцеві метеорологи (незважаючи на пору року – авт.) у період з 2006 по 2013 рік, припав на 18 липня 2007 року. Вона становила 31,80С, не набагато холоднішою була того ж дня вода в Горині – 30,60С.

Гідрометеорологічний пост ГТЦ функціонує з 1991 року, тут, нагада­ємо, для потреб станційних підроз­­ділів відслідковують усі природні явища і стан атмосфери, фіксуючи в журналі результати проведених замірів. Працює пост у цілодобовому режимі, є заміри, які проводять щотригодини, інші - рідше. Таким чином відстежують температуру повітря й води, вологість, хмарність, швидкість і напрям вітру, атмосферний тиск, кількість опадів. На відміну від синоптиків, гідрометеоспостері­гачі не роблять жодних прогнозів, їх функція – фіксувати реальні показники у реальному часі.

Так сталося, що вже другий рік поспіль відвідуючи пост, ми застаємо на зміні саме Валентину Лактіонову.

- Колектив у вас все той же? - запитую.

- Так, незмінний і рідний. Це наші старожили Зоя Осадчук, Людмила Курепіна, Володимир Карбовничий і наймолодша колега Юлія Тимощук.

Сама співрозмовниця на посту з перших днів його роботи. Про місцину, де він облаштований, може розповісти багато не тільки за журнальними записами. Адже дивлячись на водне плесо ставка-охолоджувача, безпомилково вказує на місце, де було колись село Дорогоща. Тут жили її дідусь і бабуся і щовихідних школярка Валя пішки прямувала до родини з Острога, де мешкала з батьками. Нема тепер ні села, ні дороги, тільки прозора водна гладінь. Згадуючи минуле, жінка жартує: «Виходить, я не раз і не два ходила по дну сьогочасного озера». До справжнього дна тепер ні рукою дістати, ні очима побачити, в окремих місцях, кажуть, глибина сягає від 5-7 до 20 і більше метрів. Повноводдю ставка поки що не було загрози навіть у спекотну бездощову погоду. Рівень води у день наших відвідин становив 202,34 м, (у 2012 р. – 202,47 м при проектному рівні – 203,0 м), у Горині відповідно 193,01 і 193,04 метра.

Відпрацювавши на гідрометеопосту понад двадцять років, кожного разу, спускаючись до водного плеса аби провести заміри, Валентина Віталіївна згадує своє дитинство. Вона не знаходила кращого, ніж у Дорогощі, місця для відпочинку, не переймалася скупою сільсь­кою інфраструктурою. Чисте повітря, привабливий за будь-якої погоди ліс, квітуче різнотрав`я лук. Каже, чула розповіді, що задовго до будівництва Хмельницької АЕС, сюди приїжджали «розвідники» з числа науковців десь аж з Уралу. Зондували, нібито, територію на предмет будівництва санаторію – настільки цілющими й благодатними вважалися ці місця. Такими вважає їх  жінка і дотепер, називаючи надуманими і фантастичними чутки про загрозливу шкоду довкіллю від роботи ядерного об`єкта.

Ольга Сокол

Фото Віталія Ляшука