У «країну майстрів» на уроки

На зламі років кожен з нас свідомо чи несвідомо силкується заглянути в день завтрашній, виношуючи бажання, аби не затьмарило його лихо, не пощербили прикрощі. І абсолютно відверто чи потайки від чужих очей, цілком серйозно чи жартівливо-саркастично моніторимо ми гороскопи на рік грядущий. Особливо чомусь ваблять прогнози подій за східним календарем, виникає бажання дізнатися чим задобрити господаря майбутнього року, аби мати його прихильність. Наскільки щедрою буде на неї Синя Вівця (Коза),  кому продемонструє свій норов, покаже час. Моїй же співрозмовниці Л.О.Ковальчук (на знімку) з комунального господарства, з якою спілкувалися в переддень Нового року, ця тварина, віриться, «не наставить ріжки». Адже завдяки творчому пошуку самобутньої майстрині її величність Вівця долучається до … прекрасного.

Та годі жартів. Лілія Олександрівна давно захоплюється рукоділлям, береться за різні види декоративно-ужиткового мистецтва, прагнучи досконалості і досягаючи її у новому починанні. От і нещодавно жінка опанувала нову техніку «вовняна акварель». Сама назва вказує на матеріал, яким «пишуться» роботи. Так-так, це овеча вовна пофарбована у різні кольори. Тепер зрозуміло як вівця до прекрасного долучається?

Картини із вовни у виконанні Л.О.Ковальчук несуть у собі особливу світлу енергетику, вражають око гамою відтінків та їх абсолютною гармонією і доречністю. Ось у розкішному букеті переважають рожево-черво­ні тони, вони ж плавно переходять в оздоблення оригінальної вази. Споглядаючи за роботою мами, донька порадила додати голубих відтінків на тій посудині. Дослухалася до підказки і очам не повірила, втішаючись результатом – ніби перламутром засяяла ваза.

- Наскільки складно було опанувати вовняну акварель, - цікавлюся у майстрині.

- Та зовсім нескладно, - всміхається.

Творчий хист їй передався від батька-художника, любила сама змалку малювати. З цікавістю розглядала поради рукодільницям у журналах «Работница» і «Радянська жінка», які були у родині, пробувала виготовляти пропоновані на їх сторінках вироби. І хоч шиття та в’язання, за які взялася, захоплювали, прагнула більшого. Відкривала для себе нове, випадково побачивши цікаві роботи у знайомих, просила поділитися літературою з детальним описом процесу. Припав до душі бісер, чимало чудернацьких дерев з нього виготовила. Політ фантазії був нестримним, їй завжди хотілося додати щось своє, замість окремих предметів працювати над композиціями. Тепер, наприклад, дерева з бісеру у Лілії обрамлені плетеним тином. Намагається в одній роботі поєднувати кілька технік, додава­ти елементи, яких не мало б там бути. Ось відтворю­вала Шевченкове «Тече вода і-за гаю» та так захопилася отим «хлю­почуться качаточка поміж осокою», що якось непомітно для самої себе позад двох маленьких пухнастиків і їх поважної мами-качки прилаштувала граціозного лебедя. Гармонії картини він, каже, не порушив.

Їй відомо багато теорій про різновиди декоративно-ужиткового мистецтва, далеко не все, звісно, пробувала на практиці, але жага опановувати нові напрямки не згасає. З великого розмаїття вибирає те, що може осилити фінансово, адже необхідні матеріали вартують грошей. Обирає такі, що не вицвітають на сонці, зберігають форму. Вдячна сину, котрий виділяє зі своїх заробітчанських грошей кошти на придбання того, що в маминих руках стає художнім витвором. Рада, що творчий вогник передався донькам, вони також пробують знайти свою нішу на мистецькій ниві. Навіть маленька внучка, як уміє, допомагає бабусі. Якось посадила біля себе Машеньку, дала в руки паперову квіточку, а та, не зважаючи на свої 2,5 роки, почала захоплено і старанно приклеювати виріб.

На зміну «Работнице» та іншим радянським журналам прийшов інтернет. Усю інформацію, яка цікавить майстриню, черпає на сайті «Країна майстрів». Тут знайомиться з теоретичними напрацюваннями, штудіюючи відповідні тексти, відвідує відеомайстер-класи.

- Сиджу, як на уроках, - каже.

До речі, саме в «Країні майстрів» вона пізнала і освоїла вовняну акварель. Обов’язково звертає увагу на техніки, назви яких їй невідомі, прикидає чи воліла б навчитися, де могла б застосувати. Адже не любить однотипності, а тому завжди в пошуку. Її роботи є в школах і садочках, де зараз облаштовують стилізовані народні куточки, у кабінетах комунального господарства, де працює, у приміщенні, де збираються на молитву з братами і сестрами по вірі. Завжди творить собі в задоволення, вкладаючи всю душу у найменшу деталь. Якщо й реалізує якусь картину, то не просить за це великої платні.

Є ще багато задумок і мрій, одна з яких створити колекцію картин (понад усе обожнює квіти – авт.) у різних техніках: вишитих атласними стрічками, хрестиком, бісером, «написаних» вовняною аквареллю… Дуже імпонують такі роботи зі шкіри, але через дороговизну матеріалу поки що не опанувала його. Хоча це, ой як до душі! А взагалі важко відшукати матеріал, в тому числі підручний, з якого б вона не робила дивовижні речі. Потихеньку виношує плани на перспективу, після виходу на пенсію хоче грунтовно зайнятися шиттям. Зять он підкинув ідею навіть міні-ательє відкрити, доньки допомагали б.

Не відкидає жодних ідей, час покаже яка з них переважить. А поки заробляє трудовий стаж, ставить з чоловіком на ноги дітей, їх у родині п’ятеро. Вони досить своє­рідно допомогли мамі розвинути вроджений талант, про що Лілія сказала­ так: «Часто була у декретних відпустках, відтак мала вдома більше вільного часу для занять улюбленою справою».

На моє здивоване «Не скажіть, що декретна відпустка, це більше вільного часу» відповіла не менш лаконічно.

– А вони спокійненькі в мене були.

Отакої! Учіться, молоді мами.

Ольга Сокол

Фото Олександра Шустерука