ЧОТИРИ ДЕСЯТИЛIТТЯ ПОРЯД IЗ ЕЛЕКТРОНАМИ
Юрію Головеньку, заступнику начальника електроцеху з експлуатації ХАЕС, добре запам’яталась приказка, яку почув ще у шкільні роки від учителя фізики: «Не знаєш закону Ома – то сиди тихенько вдома». Коли після закінчення школи у Немирівському районі він вступив до Вінницького політехнічного технікуму, то зрозумів, що для опанування знаннями у сфері електрики одної лише теорії буде замало. Юнакові поталанило, бо саме в цьому навчальному закладі постійний акцент робився на залученні учнів до виробничих процесів на підприємствах. Тоді будувалась Ладижинська ДРЕС, тож усі виробничі практики Юрія Головенька, які тривали майже по півроку, пройшли саме тут. Великою перевагою було й те, що участь у них добре оплачувалась. Це вселяло впевненість у власних силах, мовляв, є можливість повністю утримувати себе і не просити гроші у батьків.
На електростанції Юрій вперше одягнув на себе монтажний пояс і познайомився з премудростями теплової автоматики та вимірювань. Електричне господарство Мелітопольського консервного комбінату, на якому свою трудову біографію розпочав Юрій Миколайович, відрізнялось від ДРЕСівського. Тут йому довірили посаду чергового електрика. Ця робота вимагає великої відповідальності, бо будь-які несправності потрібно було швидко ліквідовувати. Тоді він переконався у великому значенні допомоги досвідченіших колег. Коли траплялись певні огріхи в роботі молодого працівника, вони не кепкували, а давали корисні настанови.
Під час служби в армії Юрій Головенько усвідомив, що потрібно «поповнити» знання, бажано у вузі. Одного разу у військовій частині потрібно було швидко прокласти електричну проводку. Командири довідались про спеціальність призовника із Вінничини. Юрій із поставленим завданням впорався. Проведені роботи особисто перевіряв генерал. Він дізнався про наміри Головенька після строкової служби здобути вищу освіту, тому й посприяв, щоб солдат мав змогу ознайомлюватись із методичною технічною літературою. Це допомогло юнаку згодом успішно скласти іспити до Вінницького політехнічного інституту.
У середовищі студентів Юрій визначався великим бажанням опановувати нові знання. Не стояв осторонь і громадського життя. Коли велася мова про покращення висвітлення життя вузу у стінній газеті «Енергетик», то її редагування було довірено саме Головеньку.
Тут проявились його гарні організаторські здібності. А ще юнак був співавтором проведення різних вечорів відпочинку.
Після успішного захисту дипломної роботи Юрія Головенька чекала робота на Криворізькій ГРЕС, де пройшов трудовий шлях від чергового електромонтера до начальника зміни станції. Маючи хороший практичний досвід, у 1985 році він охоче відгукнувся на пропозицію влитися до штату працівників ХАЕС. Посаду одержав відповідальну – заступник начальника електроцеху з експлуатації. Тоді тривали будівельні роботи, а згодом почався монтаж основних електричних схем, підключення обладнання. Це значною мірою стало нагодою ближче познайомитись із специфікою роботи електростанції.
Коли перший енергоблок пройшов кількарічну дистанцію, місцевих атомників спіткали певні випробування: депутати Верховної Ради України під тиском політичних та громадських організацій прийняли рішення про запровадження мораторію на будівництво нових енергоблоків на АЕС. Такий хід Юрій Головенько розцінив як великий злочин перед державою. Принаймні про це від відверто говорив представникам мас-медіа, політикам, які брали участь в «антиатомних» акціях. Міркування нетішинського фахівця навіть було процитовано в одній із книг з розповіддю про проблеми розвитку ядерної галузі.
- Кінець вісімдесятих - початок дев`яностих років мені запам’ятався активністю політиків і так званих «зелених», - пригадує Юрій Миколайович. - Тоді складалось враження, що всі стали фахівцями в різних галузях економіки, зокрема й в енергетиці. Варто було комусь крикнути - «Геть АЕС!», як гасло переростало в багатоголосся. Але коли мова заходила про аргументацію таких дій, ніхто толком не міг пояснити причини «переконання». Ейфорія тривала не довго. У молодій незалежній державі політики зрозуміли, що гра в хованки з енергетикою ні до чого доброго не приведе. Мораторій на будівництво нових ядерних енергоблоків було відмінено. Але ціна... - ми закопали мільйони народних карбованців у землю.
Усвідомлення про ренесанс атомної енергетики у Юрія Миколайовича прийшло, як мовиться, з початком нового тисячоліття. Не зважаючи на певні соціально-економічні проблеми, Хмельницька АЕС стала на шлях завершення будівництва другого енергоблока. Це був відповідальний період для всього колективу електроцеху, і він успішно справився із поставленими завданнями. До загальної справи була докладена і дещиця праці Юрія Головенька.
Зараз два енергоблоки ХАЕС працюють у звичному режимі з почерговим виходом у ремонтну кампанію. Юрій Миколайович з приємністю усвідомлює, що його колеги належно експлуатують обладнання, закріплене за електроцехом. Багато зусиль заступник начальника докладає для організації проведення багатьох важливих технологічних процедур, серед яких пріорітетними є реконструкція та модернізація першого та другого енергоблоків. Тут постійно замінюються гермопроходки, вимикачі, трансформатори тощо. Перелік одиниць встановленого нового обладнання тепер оцінюється не десятками, а сотнями.
-У нас колектив цеху специфічний, - констатує Юрій Головенько, - бо до роботи із різним ступенем небезпечності допускаються лише спеціалісти, які не тільки мають відповідний фах, але й допуски. Принаймні мені важко уявити електрика, який не дружить із спеціальною літературою. Мої колеги, якщо образно сказати, є вічними студентами і здають іспити з суворішими вимогами, ніж у вузах. Це все виправдано, бо довіряється експлуатація обладнання, від якого залежить безпека всієї електростанції. Ми забезпечуємо надійність «нервової системи» діючих ядерних енергоблоків.
Гарні організаторські здібності та високий професіоналізм Юрія Головенька неодноразово відзначались у структурах НАЕК «Енергоатом», галузевому міністерстві. Він нагороджений різними грамотами, нагрудними знаками. Нещодавно приємна звістка надійшла від Електроенергетичної Ради Співдружності Незалежних Держав: заступнику начальника електроцеху з експлуатації ХАЕС Юрію Головеньку присвоєно почесне звання «Заслужений енергетик СНД». Нагрудний знак і відповідне посвідчення в урочистій обстановці вручив генеральний директор ВП ХАЕС Микола Панащенко.
Юрія Миколайовича як людину позитивно характеризують не тільки велике прагнення до реалізації інтелектуально-практичного потенціалу під час роботи, він є справжнім життєлюбом, намагається підтримувати добрі стосунки з усіма, з ким доводиться контактувати у різних ситуаціях. Не дивно, що у Юрія Миколайовича є багато друзів, з більшістю яких він не один десяток років успішно приборкує електрони.
Найбільшою цінністю Юрій Головенько вважає родину. Він виховувався у сім’ї, де культивувались християнські традиції, які базуються на взаєморозумінні, любові, всепрощенні. Цими принципами керувався, коли виховував доньку Олену. Вона не пішла шляхом батька, бо має талант у вивченні іноземних мов. Юрій Миколайович радіє кожному її успіхові. Але найбільшим подарунком долі вважає народження внучки Олесі.
Кожен, хто у селі Старий Кривин завітає на обійстя Юрія Головенька, неодмінно подивується розмаїттю квітів, зокрема, троянд. Їх вирощування стало захопленням енергетика. За його словами, кожна рослина здатна дарувати радість та наснагу до життя. У планах Юрія Миколайовича є ще багато корисних і цікавих справ.
Олександр Шустерук
Фото автора
