Якщо в багажі безмежність бажань
Тридцять років трудового життя присвятив Хмельницькій атомній електростанції заступник начальника служби відомчого нагляду і пожежної безпеки Мирослав Лазарович Когуч. 1985 року він отримав запрошення працювати у колективі атомників за переводом з Івано-Франківського заводу «Позитрон». За плечима у молодого фахівця вже були армійські будні у ракетних військах стратегічного призначення, Вінницький технікум електронних приладів, навчання на вечірньому відділенні Івано-Франківського інституту нафти і газу, де він опановував фах «електронно-обчислювальні машини».
В колективі атомників починав з посади чергового електромеханіка. Далі в його трудовому зростанні посади чергового інженера, старшого чергового інженера. 1995 року він переводиться у нинішню службу відомчого нагляду і пожежної безпеки. Спочатку провідний інженер-інспектор, з 1999 року – заступник начальника. За його участі відбулось становлення цієї служби у тому вигляді, який вона нині має. Починалось все з інспекторської групи, далі відділ, нині – служба, що опікується п’ятьма напрямками роботи і у складі якої 25 кваліфікованих фахівців.
Мирославу Лазаровичу довелось докласти чимало зусиль, аби колектив визначився з основними напрямками діяльності, набув ваги серед атомників. Неформальний і значною мірою формальний лідер, М.Когуч був заспівувачем більшості позитивних зрушень в житті підрозділу. На нього були покладені негласні функції уповноваженого з якості та по роботі з персоналом. І в колективі знали, що саме у цієї людини можна знайти підтримку, виважене слово, грамотне вирішення проблеми. За роки роботи він двічі проходив навчання в якості експерта ВАО АЕС, неодноразово відзначався грамотами в царині культури безпеки.
Мирослав Лазарович констатує, що багато чому навчився у своїх колег і особливо вдячний керівникам станції, зокрема генеральному директору МиколіПанащенку та головному інженеру Віктору Макєєву за знання та навики роботи з персоналом, які успішно застосовував у своїй діяльності. Під його крилом піднімались до фахових висот колеги, зокрема Олег Гічун та Сергій Сахнюк, на яких віднині буде покладено значну частину його обов’язків. Річ у тому, що Мирослав Лазарович вирішив скористатись правом виходу на заслужений відпочинок у 55 років і цими днями прощається з колективом.
- Чим займатиметесь? - допитуюсь у ювіляра.
- Життя не обмежується одними робочими буднями. В шлюбі 36 років. Дуже тішусь, що маю послідовників. Син Денис працює слюсарем у енергоремонтному підрозділі станції. Донька Наталія закінчила Острозьку академію, нині виховує 2 дітей. Активна учасниця волонтерської допомоги воїнам АТО.
Підростають онуки. Мені з ними цікаво. П’ятирічний Ігор вже схильний до власних міркувань, свої «філософські» принципи демонструє дворічна Ліля. Це новий світ, який ми не встигаємо збагнути у щоденних клопотах. А для нормального розвитку поколінь це необхідно.
З іншого боку, слід віддати шану батькам. Збираюсь частіше навідуватись на малу батьківщину. Ми в боргу перед рідними, яким відведено свій земний шлях.
Збираюсь навчатись. Насамперед бачу необхідність знайти відповіді на питання нашого історичного коріння. Українська історія настільки спотворена, що важко визначити реперні кілочки теперішніх наших негараздів. А хочеться знати, що звідки пішло і чому ми не можемо визначитись з національною ідеєю. Звичайно, планую подорожувати, аби до списку країн, які вдалось відвідати в ході виконання посадових обов’язків і у вільний від роботи час, додати нові, отримати враження від спілкування.
Маю бажання покращити знання в царині релігії, бо і тут на нас тиснули певні ідеологеми, ми не знайшли притулку думкам і діянням, важливим для душі. У людини багато бажань, коли вона шукає дорогу до Бога, до самого себе...
Ми хочемо лише побажати новоспеченому пенсіонеру, аби його заслужений відпочинок був сповнений новими здобутками, приносив задоволення і спонукав робити світ кращим.
Віктор Гусаров
На знімку: М.Когуч (в центрі) з колективом СВНіПБ
Фото автора
