Вхід

У вирі подій та справ

 

З найомлячись з подробицями   життя   Анатолія  Івановича  Третьяка  напередодні  його  60-ліття, я й гадки не мав, що він уродженець Хмельниччини. І схилявся до думки, що він зі сходу України і є корінним донбасівцем. У моїй пам`яті того далекого 1979 року він  постає струнким чоловіком з великою чорною шевелюрою на голові, легко і без акценту розмовляючи російською мовою.

Трудову біографію А.І.Третьяк розпочав вісімнадцятилітнім юнаком, працюючи теслею у ремонтно-будівельному управлінні №3 тресту «Орджонікідзевугілля» м.Єнакієво Донецької області і протягом наступних тринадцяти років, за винятком служби у лавах радянської армії, набував професійного та життєвого досвіду на комсомольській та профспілковій роботі   Донеччини,  одночасно  навчаючись  на вечірньому  відділенні  Донецького  по­літехнічного  інституту  та у народному університеті економічних знань  управління   будівництва   Углєгорської ГРЕС.

Йшов 1978 рік, роботи на будівництві Углєгорської ГРЕС завершувались, і молодим та досвідченим робітникам, профспілковим та комсомольським кадрам, які мали за плечима певний досвід організаторської та господарської роботи, було запропоновано реалізувати себе на новій будові, на той час, всесоюзного значення, а саме на Хмельницькій АЕС. Це було престижно та цікаво, адже вимальовувалась гарна перспектива, непочатий край незвіданої та нелегкої роботи.

Отож, одного погожого квітневого дня 1978 року на нетішинську землю висадився «донецький десант», серед членів якого був і Анатолій Третьяк, на той час - голова об`єднаного профспілкового комітету Углєгорської ГРЕС.  У повітрі  досить впевнено пахло весною. Яскравим небом пливли хмаринки, доганяючи одна-одну, а у вічнозеленому сосновому лісі, який дихав чистим киснем, розцвітали білосніжні квіти. У верболозах над Горинню розпочали свій перший шлюбний концерт солов`ї. Від цього всього паморочилася голова, на душі було легко. Земля, нагріта промінням ласкавого весняного сонця, віддаючи тепло, зігріла і зачарувала гостей. Рішення було прийнято одностайно і без будь-яких дискусій. Будемо тут жити і працювати!

Разом з А. Третьяком на будівництво Хмельницької АЕС приїхали його друзі та колеги по роботі у Донбасі  -  В.З.Празднов, Б.М.Філяєв, А.П.Каушнян,  Б.Т.Куриленко.  Ця група й склала основний інженерно-технічний та виробничий потенціал майбутнього будівництва. Будову очолював начальник управління будівництва ХАЕС І.Х.Малюк, допомагав йому головний інженер  В.В.Орловський. Анатолія Івановича було прийнято на посаду заступника начальника УБ ХАЕС з кадрів та побуту. Крім того, на його плечі поклали ще одну ношу - секретаря партійної організації будівництва. І розпочалася нелегка  щоденна робота.  Все довелось робити вперше на території, яка не мала доріг, господарських та складських приміщень, дитячих садків,  шкіл, магазинів,  закладів  громадського харчування та охорони здоров`я. Ось тут і прийшовся до діла орга­нізаторський досвід, набутий на комсомольській, партійній та профспілковій роботі.  Часу на відпочинок не було, не було і вихідних.

Наказом №46а Міненерго СРСР ще 4 лютого 1977 року було прийнято рішення, в якому вже чітко було визначено перші будівельні об`єкти. Серед таких – під`їзна автодорога до проммайданчика АЕС, під`їзна залізнична колія до піонерної бази будівництва, безпосередньо сама база будівництва, водозабір та його мережа до першочергових об`єктів, тимчасова котельня і теплопровід, електропостачання будівництва, планування і підготовка будмайданчика, намив території селища АЕС, три гуртожитки, три житлових будинки, їдальня, магазин, школа тощо.

 Вже працював розчинний вузол, земснаряд проводив намив піску під майбутнє місто та дорогу до майданчика головного корпусу, проводилось закладання фундаменту під гуртожитки, магазин «Поділля», будувалась піонерна база. Все це потребувало значних людських і матеріальних ресурсів. Отож, у заступника начальника  будівництва з кадрів та побуту роботи було більш ніж достатньо. Чисельні поїздки у навколишні міста та села з метою підбору робітників та інженерно-технічних працівників стали майже щоденними. Довелось створювати команду, яка їздила не тільки округою, але і західним регі­оном України, вербуючи солдат, які закінчували строкову службу, не оминаючи військові частини Рівного, Острога, Шепетівки, Славути, Ізяслава. Більшу частину приїжджих становила молодь, яка не мала ні професійного, ні життєвого досвіду.

За 1978 рік по генпідряду було освоєно 5,1 мільйона карбованців капітальних вкладень (з них 1,5 млн. крб. власними силами). На кінець року кількість працівників в УБ ХАЕС становила 565 чоловік.

 Розселення перших працюючих відбувалось за рахунок приватного сектора навколишніх сіл. Проблема житла була чи не найболючішою, адже на будівництво прибували нові люди. Не зовсім гостинно зустрічала першопрохідців природа. Болота,  ліси, піски, бездоріжжя, відсутність належних умов, все це несло негативний відбиток. Обід для працюючих завозився у термосах зі Славутського ресторану. Для дітей будівельників були відкриті тимчасові дитсадки в селах Нетішин і Кривин, які були переповнені і не відповідали ніяким нормам, насамперед санітарним. Учнів розподіляли по школах Нетішина, Кривина та Острога. Все це потрібно було контролювати і брати на себе велику відповідальність за добробут, здоров`я робітників та їх дітей.

Влітку  1981  року А.Третьяка обирають головою об`єднаного профспілкового комітету УБ ХАЕС. Тепер, до так званих господарсько-побутових обов`язків додалась організація дозвілля та відпочинок робітників і соціалістичне змагання між субпідрядними та підрядними організаціями, дільницями та окремими ланками. А згодом і інтернаціональне змагання, адже на будівництві ХАЕС працювали польські будівельники. Цей напрямок діяльності профспілкового комітету був під постійним контролем партійних органів, адже за невиконання своєчасного введення в експлуатацію промислових  об`єктів, житла та об`єктів соціально-культурного призначення по голівці не погладять. Профспілки, за визначенням  класика,  були  школою комунізму.

Особливістю будови, якою була Хмельницька АЕС, є те, що тут пліч-о-пліч працювали молодь та люди, життєвий шлях яких торувався не на одній будові. Поруч з досвідченими фахівцями молодь росла, формувався її характер, гартувалась воля. Все це залишилось у 70-80-х роках минулого століття. Зараз, на превеликий жаль, не так.

На будівництво почало надходити все більше техніки та конструкцій. За рекордний термін були побудовані і здані в експлуатацію їдальня, магазин, перший гуртожиток на 470 місць, прийняли новоселів житлові будинки «добротворський» та «курахівський». І все це робилося не без участі профспілкової організації УБ ХАЕС, яку протягом одинадцяти років очолював Анатолій Іванович Третьяк.

Можна довго перераховувати об`єкти, які довелося брати під опі­ку профспілковому комітету. Слід згадати безкінечні засідання та дискусії щодо постановки на квартирний облік працюючих та моменти розподілу місць у дитячих садочках, комплектування шкільних класів, у яких навчалося до 40 і більше учнів у дві зміни. Першокласників з кожним роком прибавлялось стільки, що кількість класів у  деякі  роки  сягала половини українського алфавіту.

Це лише окремі епізоди з його біографії. Ліку їм немає.

Зараз А.І. Третьяк очолює дільницю №4 з виготовлення залізобетону та металевих конструкцій ремонтно-будівельного управління ЕРПу Хмельницької АЕС.

Віктор Войковський

        листопад 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!