Управлінню будівництва ХАЕС -35 років!                                         

Будівничі Нетішина

8 лютого 1978 року наказом за  №59 Міненерго Союзу Радянських Соціалістичних Республік  засновано Управління будівництва Хмельницької АЕС, яке стало генеральним підрядником  будівництва об’єктів станції і міста. Першим начальником Управління будівництва  призначили І. Х. Малюка, головним інженером В. В. Орловського.

Ще за рік до цього, 4 лютого 1977 року, наказом №46-а Міненерго СРСР було прийнято рішення, в якому вже чітко було визначено перші будівельні об’єкти. Серед них: під’їзна автодорога до проммайданчика ХАЕС, залізнична колія до піонерної бази, безпосередньо сама база будівництва; водозабір та його мережа також були віднесені до першочергових об’єктів; а ще - тимчасова котельня і теплопровід, мережі електропостачання будівництва,  намив території  під селище АЕС, три гуртожитки, три житлові будинки, їдальня, магазин, школа тощо.

Протягом короткого терміну -   1978 року - побудовано гуртожиток, їдальню, дитячий садок, продовольчий магазин, школу №1, об’єкти виробничого призначення, під’їзні шляхи. За цей рік було освоєно 3,5 мільйони карбованців капітальних вкладень. Кількість працівників УБ ХАЕС на кінець року становила 569 чоловік. Завдяки певним зусиллям вдалось добитися збільшення асигнувань на об’єкти житла і соцкультпобуту, на реконструкцію дороги Славута - Вельбівно.

Чимало виникло проблем із підготовкою майданчиків під будівництво. Спочатку доводилось вивозити торф’яні ґрунти, глибина залягання яких іноді сягала 5-8 метрів, і намивати  площу піском. Намив піску здійснював земснаряд №450, який працював у смузі від млина до теперішнього пляжу.

Вистачало роботи у екскаваторників, бульдозеристів, водіїв, адже потрібно було вирити обвідний канал, відсипати щойно побудовані дороги і під’їзні шляхи. Згодом розпочалось будівництво греблі, дренажного каналу, заповнювалось водосхов­ище водою. Але найважливішим об’єктом для будівельників завжди залишалася атомна електростанція.

Начальник УБ ХАЕС Іван Харитонович Малюк свого часу в інтерв’ю газеті «Енергобудівник» розповів, що до приїзду в Нетішин працював на Кишинівській ТЕЦ-2. Керівник об’єд­нання «Союзатоменергобуд» М. Ма­лінін запросив його  на початку лютого­ 1978 року оглянути район Нетішина, де й вмовив взяти на себе завдання будівництва. Спочатку штаб будівництва розташувався в районі млина, де стояло декілька вагончиків. Згодом він перемістився у лісок в районі від­ділу робітничого постачання. Поруч знаходився вагончик директора ХАЕС Олексія Івановича Троценка.

«Що стосується побуту та харчування, то варто зазначити, що деякий час обіди робітникам в термосах привозили зі Славути, - зазначав І.Малюк. - Робітників, які прибували на будову, розселяли у приватному секторі. Поки не було дитячого садочка і нової школи, дітей доводилось возити на навчання в навколишні села, а також у Острог та Славуту.

Хочеться наголосити, що для району і області це була велика будова. І треба­ віддати належне ра­йон­ним і обласним організа­ціям, які постійно переймались будівництвом станції. Не один раз побував на будові міністр енергетики СРСР П.С.Непорожній. Вперше, у травні 1978-го. Вважаю, що допомога від них була плідною», – зазначав І. Малюк.

«Досвідчений кадровик». Це без вагань можна сказати на адресу А.П. Каушняна.

«У червні 1978 року я приїхав з Углегорської ДРЕС і відразу очолив відділ кадрів.

Майже одночасно зі мною в апараті управління стали працювати: Б. М. Філяєв, який багато років обіймав посаду начальника відділу праці та заробітної плати, А. І. Третяк, колиш­ній голова об’єднаного профкому, В.З.Празднов, який свого часу очолю­вав комсомольський штаб будови».

За словами А.Каушняна, кадрами на той час будівництво було забезпечене в повній мірі. Сформувались всі необхідні для нормальної роботи субпідрядні організації. З’явилось житло, дефіцит якого був дуже відчутний на початку будівництва. З кожним роком фінансування на житло збільшувалось. Цьому питанню директор ХАЕС О. І. Троценко та начальник УБ ХАЕС І. Х. Малюк свого часу приділили багато уваги, - відзначив кадровик А. Каушнян.

По приїзду у Нетішин А. І. Третяка прийняли на посаду заступника начальника УБ ХАЕС з кадрів та побуту. На його плечі лягла ще одна ноша – секретаря партійної організації буді­вництва.

Поїздки у навколишні села з метою підбору робітників та інженерно­-технічних працівників стали майже щоденними. Довелось створювати мобільну команду, яка курсувала не тільки округою, але і західним регіоном України, вербуючи звільнених у запас солдат, не оминаючи вій­сь­кові частини Рівного, Острога, Шепетівки, Славути, Ізяслава. Більшу частину приїжджих становила молодь, яка не мала ні профе­сійного, ні життєвого досвіду.

Розселення перших працюючих відбувалось за рахунок приватного сектора навколишніх сіл. Проблема житла була чи не найгострішою, адже на будівництво щодня прибували нові люди. Не зовсім гостинно зустрічала першопроходців природа. Болота, ліси, піски, бездоріжжя, відсутність належних умов – все це несло негативний відбиток. Для дітей будівельників були відкриті тимчасові дитсадки в Нетішині і Кривині, які були переповнені й не відповідали санітарним нормам. Потрібно було брати на себе велику відповідальність за добробут, здоров’я робітників та їх дітей.

Влітку 1981 року А. Третяка обирають головою об’єднаного профспілкового комітету УБ ХАЕС. Тепер­, до так званих господарсько-побутових обов’язків додалась організація дозвілля та відпочинку робітників, соціалістичне змагання між субпідрядними та підрядними організаціями, дільницями та окремими ланками, а згодом і інтернаціо­нальне змагання, адже на будівниц­тві Хмельницької АЕС працювали польські будівельники. Цей напрямок діяльності профспілкового комі­тету був під постійним контролем партійних органів, за невиконання своєчасного введення в експлуатацію промислових об’єктів, житла та об’єктів соціально-культурного призначення «по голові не гладили». Профспілки, за визначенням класика, були школою комунізму.

Особливістю будівництва Хмельницької АЕС є те, що тут пліч-о-пліч працювали молодь та люди, життєвий шлях яких торувався не на одному важливому для країни об’єкті. Поруч з досвідченими фахівцями мо­лодь росла, формувався її характер, гартувалась воля. І все це робилося не без участі профспілкової організації УБ ХАЕС, яку протягом одинадцяти років очолював Анатолій Іванович Третяк. Все це залишилось у 70-80-х роках минулого століття.

Можна довго перераховувати клопоти, які доводилось брати під опіку профспілковому комітету. Слід згадати безкінечні засідання та дискусії щодо постановки працюючих на квартирний облік та моменти розподілу місць у дитячих садочках, комплектування шкільних класів, у яких навчалося у дві (і навіть три) зміни до 40 і більше учнів. Першокласників подекуди було стільки, що кількість класів сягала половини алфавіту.

Серед тих, хто першим влився у колектив «бурштинського трудового десанту», був Василь Савчук, уро­дженець Нетішина. Вже на четвертий день, 11 квітня 1977 р., його зарахували на роботу теслею-бетонувальником 4-го розряду. Як згадує Василь Петрович, перший день його трудової біографії розпочався з демонтажу обладнання у приміщенні старого млина, у якому після відповідної реконструкції мав бути гуртожиток. Але цього не сталося через ряд об’єктивних та суб’єк­тивних причин.

«За декілька тижнів мені було доручено формувати бригаду лісорубів, до якої приєдналися нетішинці Володимир Войцик та Володимир Сівак, інші молоді хлопці з Кривина, Поляні, Комарівки, і ми розпочали різати ліс спочатку на піонерній базі, де була завалена перша сосна під вагончики штабу будівництва. А далі - розчищення майданчиків під бетон­но-розчинний завод, адмінбудинок УБ ХАЕС та дирекції, доріг на піонерку­, головний корпус та інші промислові об’єкти. Роботи було багато важкої та брудної, адже відповідної техніки ще не було, тому доводилось, як кажуть у таких випадках, «надривати пупа».

Згодом моя бригада стала  чисельнішою і була переведена на більш відповідальну ділянку роботи, пов’язану з бетонуванням фундаментів під промислові об’єкти та гуртожитки. Запам’ятався мені і перший куб бетону, який було закладено у фундамент першої трансформаторної підстанції біля першого гуртожитку. З цього часу я у повній мірі можу вважати себе будівельником, адже подальша моя трудова діяльність буде тісно пов’язана з бетонуванням­. Важко підрахувати, скільки кубометрів бетону було закладено моєю бригадою під різноманітні об’єкти соціальної сфери, житлові будинки. Праця колективу на видноті,  яскраво вписалася в міський архітектурний комплекс, і ще не одному поколінню зведене нами знадобиться».

За 35 років завдяки спорудженню­ Хмельницької АЕС на березі Горині виросло чудове місто. Під час зведен­ня об’єктів міста і ХАЕС  була задіяна  не одна тисяча будівельників, монтажників, спеціалістів інших професій. Сумно констатувати, але факт -  будівельна галузь міста, зокрема ВАТ УБ ХАЕС, зараз знаходиться  у «підвішеному» стані. Хочеться споді­ватись, що невдовзі руки будівельників знову знадобляться, вже при завершенні будівництва енерго­блоків №№ 3 та 4.

На знімку: оперативна  нарада на будівництві греблі. 1981р.

Віктор Войковський