Микола Островський. Загублений в історії

Випадково мені до рук потрапила книга викладача Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету І.В.Рибака «Наш край в історії України» : навч. посібник, що достатньо широко висвітлює історію Хмельниччини від найдавніших часів до сьогодення. Посібник рекомендований учням, студентам, викладачам та всім, хто цікавиться історією краю. Залишаючись мешканкою м. Шепетівки, мене зацікавили описи про місто та його історія. Яке ж було моє здивування, коли в книзі я нічого не знайшла про свого співвітчизника Миколу Островського. В біографічному покажчику визначних діячів історії і культури Хмельниччини місця письменнику також не знайшлося. Разом із тим, серед перерахованих у посібнику людей навряд чи хто так знаний в Україні і за кордоном, й зокрема, в країнах СНД, як Микола Островський.
До історії можна ставитися по різному та не можна замовчувати певних історичних фактів. Зрозуміло, що в наш час постать Островського не користується тією популярністю, що раніше. Ставлення українців до Островського є досить неоднозначним. Адже він уособлював собою принципи й ідеали радянського часу і був одним із тих, хто брав активну участь у встановленні радянської влади в Україні, й зокрема на Волині. Разом із тим, є багато причин для того, щоб українці знали про свого співвітчизника.
Микола Олексійович Островський увійшов в історію літератури як автор відомого роману «Як гартувалася сталь», чим і прославив Шепетівку як в Радянському Союзі, так і за його межами. Його книги були видані в більшості країнах світу. «Як гартувалася сталь» перекладено на 75 мов, починаючи з найпоширенішої англійської і закінчуючи мовою народів східної Африки суахілі. Роман «Як гартувалася сталь» по праву визнаний літературним твором світового значення, а Павка Корчагін – символом своєї епохи – 20-х років ХХ століття.
Ще за життя письменника «Як гартувалася сталь» перейшла кордони Радянського Союзу. Спочатку її було видано в Польщі і Чехословаччині (1934 р.), Японії (1935 р.), пізніше в Китаї, Франції, Англії, Голландії, США. Тоді чимало письменників і критиків світу відзначали бойовий дух і оптимізм твору.
Коли роман надрукували в капіталістичній Чехословакії, місцева газета «Руде право» писала: «Ми пишаємося тим, що перше зарубіжне видання прекрасного роману «Як гартувалася сталь» вийшло в Празі і одразу ж стало книгою, цінною для всього нашого міста, а особливо для молоді…» [1; 37].
Спроби прогресивних літераторів друкувати книгу в Токіо переслідувалися владою й друкування роману було заборонено відразу ж після виходу контрольного примірника, який і надіслали до СРСР Миколі Островському. У листі до Анни Караваєвої від 1 вересня 1936 року письменник писав: «Вчора я одержав «Як гартувалася сталь» японською мовою, видане в Токіо видавництвом «Hayка». На жаль, нічого не зрозуміло в ієрогліфах…» [1; 27]. Японським читачам книга стала відомою після видання в квітні 1950 року в перекладі Сугімото Ріокіті.
Коли в Англії вперше заговорили про видання роману англійською, тамтешні критики вважали, що фігура М.Островського вигадана радянською владою. Журналіст із консервативної газети писав, що Островський – це більшовицький міф, а книга написана бригадою досвідчених письменників. Та коли кореспондент англійської газети «Ньюс кронікл» Родман у 1936 році зустрівся в Сочі з сліпим, нерухомим письменником і поспілкувався з ним, то був вражений оптимізмом, ерудованістю та гострим розумом співбесідника. І тоді ж в одній із лондонських газет прохопилося визнання: «Островський володів чимось більшим, ніж звичайним вмінням. Він був в певному розумінні генієм» [1; 37].
У середині 1937 року вперше і єдиний раз роман видано лондонським видавництвом «Мартін Секкер енд Варбург».
Ще за життя Островського було вирішене питання про видання «Як гартувалася сталь» у США під назвою «Становлення героя». Проте, роман вийшов лише в липні 1937 р. у видавництві «Даттон енд компані». В анотації зазначалося: «Це розповідь про мужність і безстрашність, вірність ідеалам і невмирущій справі» [1; 59]. Того ж року твір видруковано ще одним американським видавництвом – «Інтернешнл паблішерс», яке двічі друкувало цей роман – у 1946 та у 1949 роках. Цікаво, що саме в Америці роман Островського надруковано мовою західно-української народності – лемків. Із книгою «Як гартувалася сталь» познайомився один із засновників «Лемко-Союзу» в США Д.Ф.Вислоцький. Він переклав роман на мову лемків і в 1938 році книга друкувалася в Нью-Йорку на кошти видавництва «Лемко-Союз».
І в США, і Великобританії роман Островського став справжньою сенсацією, джерелом унікальної інформації про досить загадкову Радянську Росію. Не зважаючи на досить різнобічні оцінки та думки, визнано велику мужність і моральну стійкість автора, а також надзвичайну щирість розповіді. «Ця повість стоїть над політичними і національними забобонами і їй притаманні ті якості і достоїнства, які завжди і в будь-якій країні надихали людей – відвага, самопожертва, віра в ідеали, витримка, дружба» (газета «Сідней морнінг геральд» ) [1; 58].
«Як гартувалася сталь» знаходилися у бійців, що боролися за свободу в’єтнамської землі. Вперше неповний переклад роману у В’єтнамі з французької мови зроблено в 1945 році. Вдруге його видала підпільна військова друкарня в 1954 році.
Поліція часто арештовувала книгу, знищувала. Федеральна поліція Швейцарії провела обшук друкарні кооперативного видавництва в Женеві і вилучила 2 тис. примірників роману. Були заарештовані обидва директори видавництва.
У 1951 році 500 прим. «Як гартувалася сталь» перською мовою підпільно розповсюджено Демократичним клубом Тегерану. Невдовзі поліція друкарню розгромила, працівників заарештували, а книги спалили. Дивом уціліло кілька примірників, один з яких зберігається в фондах шепетівського музею.
Ще перед Другою світовою війною Нью-Йоркська газета «Сітізен» писала: «Кожна цивілізація створює свої легенди і перекази – про лицаря Роланда, короля Артура, Джорджа Вашингтона. В СРСР легендою стають люди, подібні Корчагіну» [1; 95].
У самому ж Радянському Союзі Островський мав найбільшу читацьку аудиторію. Книга мала шалений успіх. Перші розділи роману почали друкуватися в квітні 1932 року в комсомольсько-молодіжному журналі «Молода гвардія». Саме тут друкувалися спогади письменників - початківців, які пройшли крізь гирло Громадянської війни. Тому першими читачами твору Островського була молодь, комсомольці. Саме серед молоді «Як гартувалася сталь» стала популярною задовго до визнання її літературною критикою. Відомий російський літературознавець, наш сучасник Л.Аннінський писав: «Критиці ніколи не доводилося просувати до читача книгу «Як гартувалася сталь». Критиці доводилося пояснювати її успіх…» І ще: «У вражаючому злеті Миколи Островського була залізна логіка того часу… в повісті «Як гартувалася сталь», в самому її тексті була могутня сила, яка ввійшла в контакт із настроєм мас, виразила масу» [2; 41]. Про популярність твору свідчить хоча б такий факт: в ту пору луганський студент-філолог І.Марченко прочитав «Як гартувалася сталь» тому, що одержав комсомольське завдання зробити доповідь про книгу на читацькій конференції. Він пішов в бібліотеку, записався сто сімдесят сьомим, не дочекавшись, випросив книгу в місцевому райкомі партії… В бібліотеках записувалися в черги, щоб прочитати роман, а Островський був лише невідомим літератором-початківцем, що лежав горілиць у Мертвому провулку, в переповненій комунальній квартирі. І тільки через два роки після видання нечувана популярність роману, що накопичилась в читацькій масі, нарешті привернула увагу владних структур. 1 жовтня 1935 року Миколу Олексійовича було нагороджено орденом Леніна як «автора талановитого твору».
Після смерті письменника ухвалюється низка постанов про увічнення його пам’яті. Ім’ям Островського називають вулиці, школи, молодіжні колективи, бібліотеки та ін. У 1958 році в Україні засновано республіканську премію ім. Миколи Островського. Її лауреатами стали письменники Юрій Збанацький та Олександр Бойченко, українські композитори Олександр Білаш, Ігор Шамо, актори Богдан Ступка, Іван Миколайчук, Микола Олялін та Ада Роговцева, співачка Софія Ротару, кінорежисер Микола Мащенко, поети Дмитро Павличко, Борис Олійник та багато інших відомих діячів літератури й мистецтва України.
У Радянському Союзі роман «Як гартувалася сталь» екранізовано тричі. Перший фільм у 1942 році зняв режисер М.Донський. В 1956 році на екрани виходить фільм «Павло Корчагін» (режисери О.Алов і В.Наумов). Головну роль виконав артист Василь Лановий. Однією з кращих визнано телевізійну шестисерійну стрічку «Як гартувалася сталь», зняту у 1973 році на Київській кіностудії ім. О.Довженка режисером-постановником М. Мащенком. Роль Павла Корчагіна зіграв молодий актор В.Конкін. Одна з серій фільму знімалася в Шепетівці.
Зверталися до творчості Миколи Островського і композитори. П.Подковиров написав оперу «Павло Корчагін», М.Чулакі – балет «Юність», В.Тилик – увертюру «Корчагінці», Н.Юхновська – симфонічну поему «Як гартувалася сталь» та багато ін.
Зараз в Україні про Островського та про його героя Павла Корчагіна знає, в основному, старше покоління. Але й сьогодні, в третьому тисячолітті, цей образ хвилює уяву різних людей в усьому світі. Сучасній молоді, на жаль, ім’я Островського маловідоме. Та цікаво, що за кордоном популярність письменника не тільки не згасає, а навпаки. Частими відвідувачами Шепетівського музею є гості з Китаю. В 1999 році китайськими кінематографістами за участі Київської кіностудії ім. О.Довженка знято 20-серійний художній телевізійний фільм «Як гартувалася сталь». Зйомки проходили в Криму і Боярці, під Києвом. Режисер картини – китаянка, випускниця Московського інституту кінематографії Жанар Сахат. У зйомках задіяні виключно українські актори. В Китаї протягом 10 днів кращий ефірний час був виділений для перегляду кінострічки. Фільм мав грандіозний успіх. Уся китайська преса публікувала інтерв’ю з нашими артистами. Сьогодні, коли в Україні давно вже перестали читати «Як гартувалася сталь», це звучить не тільки дивно, а й навіть вражає. У Китаї ж роман Островського є бестселером, ним і сьогодні зачитується молодь, а театри змагаються за право його інсценізації. Китайська молодь виховується на прикладі Павла Корчагіна.
Нова хвиля інтересу до особистості Островського спостерігається в літературній Росії. Московський музей М.Островського докладає чималих зусиль щодо пропаганди життя і творчості письменника. Завдяки працівникам московського музею, твори Островського в Росії за останні три роки перевидавалися тричі. Востаннє – у 2009 році. Московський, шепетівський, сочінський та вілійський музеї письменника постійно співпрацюють, проводять велику дослідницьку роботу.
Починаючи з 60-х років наукові працівники музею збирали матеріали про людей, які за певних обставин опинилися в такому ж важкому становищі, як і Островський та не зламалися, і так само, як письменник, щоденно, долаючи біль, працюючи, зуміли відкрити свій талант й дарувати людям його частинку. Для них життя Островського є прикладом. Вони живуть за його девізом – «Умій жити і тоді, коли життя стає нестерпним, зроби його корисним». Музей активно працює в цьому напрямі: організовуються виставки творчих робіт людей з обмеженими можливостями, відбуваються літературні, музичні вечори, зустрічі.
Ці приклади свідчать, що Микола Островський і сьогодні живе в народі, хоча його намагаються стерти з історії нашого краю, країни. «Як гартувалася сталь» давно вже перестали вивчати у школах. Прикро, що в незалежній Україні збереглася традиція минулих епох нищити все, що було до нас (можливо для того, щоб наступним поколінням було що відновлювати). Та якщо придивитися пильніше, то й сьогодні твір Островського є актуальним. Між подіями, що описуються в романі і подіями, що відбуваються в сучасному світі, прослідковується багато паралелей. Х.М.Мартінес, посол республіки Куба в РФ у виступі на науково-практичній конференції в Москві, присвяченній 100-річчю від дня народження М.Островського, зазначав: «Це не солодка історія; вона не малює СРСР як ідеальний рай для робітників і селян. Навпаки - показує реальні труднощі, пов’язані зі зміною попереднього устрою, де є диверсії і саботаж, війни, біль і апатія. Це надихаюча історія і, написавши її, Микола Островський зіграв важливу роль у рухах мільйонів пригноблених усього світу, що боролися проти свого розумового і фізичного поневолення» [3].
Хіба сьогодні у світі та й у нас в країні, не відбувається схожа ситуація? Сьогодні, коли молодь виховується на фільмах, що пропагують жорстокість і нетерпимість, а суспільними цінностями вважаються гроші і влада? Коли відкидаються приклади героїзму, самовідданості, патріотизму, коли стираються такі поняття, як обов’язок перед суспільством? Таке обличчя підступного поневолення мас, спланований процес деморалізації народів, який, можливо, свідомо ведеться сильними світу цього. Тому нам потрібні приклади, що вчать високим моральним принципам. І сьогодні «Як гартувалася сталь» спонукає до осмислення і надихає на гідний опір складному світові з його зростаючими небезпеками.
«Найдорожче в людини – це життя. Воно дається один раз і прожити його треба так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки, щоб не пекла ганьба за підленьке і дріб’язкове минуле, і, щоб вмираючи, міг сказати: все життя і всі сили були віддані найпрекраснішому у світі – боротьбі за визволення людства». Ці слова, як і багато інших висловлювань Островського стали крилатими. Сьогодні їх часто цитують, інколи, навіть не знаючи, кому вони належать.
У Шепетівському музеї М.Островського зберігаються книги «Як гартувалася сталь», що побували на фронтах Великої Вітчизняної війни і які читали солдати в коротких перервах між боями. Науковий працівник музею, переглядаючи сучасну художню стрічку «Штрафбат», підмітила, що в одному з сюжетів телесеріалу зображено момент: на тумбочці, біля ліжка обгорілого танкіста, лежала книга «Як гартувалася сталь». Це свідчить, що режисер, намагаючись реально відтворити події того часу, не оминув увагою такої б, здавалося, незначної деталі. Але для нас, співвітчизників Островського, це значуща деталь, якою можна пишатися. Адже в тій маленькій книзі описана м.Шепетівка й реальні події, що відбувалися в краї, і що саме завдяки Островському увесь світ читав і вболівав, співчував реальним людям, що жили в нашому місті, вчився у них мужності, відвазі.
Серед плеяди визначних письменників України Островський посідає почесне місце і цього не можна не визнавати, як і того, що за своєю величиною жоден письменник Хмельниччини не стоїть на рівні з Миколою Островським. Із пісні слів не викинеш. І як би деякі наші сучасники не намагалися повернути історію – пройде час і все стане на свої місця. Та краще рано, ніж пізно. Українці мають знати про свого співвітчизника, життя і творчість якого і сьогодні є прикладом мужності та патріотизму в світі.
Джерельні приписи
1. Аннинский Л. Обрученный с идеей / Л.Аннинский. – М., 1998.
2. Кравченко Л.Ф. Корчагин возвращается в Боярку. Последняя экранизация романа Н.Островского «Как закалялась сталь» / Л.Ф.Кравченко. – М, 1995.
3. Хорте Марти Мартинес. Заветы Николая Островського. Приветствие Черезвычайного и Полномочного Посла Республики Куба в РФ /  Хорте Марти Мартинес // Зеркало недели, 2007. – 12 июля.
Резюме
Йдеться про відомого українського письменника, автора роману «Як гартувалася сталь» М.О.Островського, його роль у вихованні молодого покоління та зміні ставлення до нього у новітню добу.
Ключові слова: ціннісні орієнтації, музей, виховання молоді.
Summary
Speech goes about the known Ukrainian writer, author a novel «As steel» of M.O.Ostrovskogo was tempered, his role in education of the young generation and change of attitude toward him in the newest days.
Key words: valued orientations, museum, education of young people.

Грищук Т.В. директор музею М.Островського (м. Шепетівка)