У більшості місцевих краєзнавчих досліджень, помилково вважається, що перші ознаки спротиву новій німецькій владі з’явилися на теренах Славутчини в кінці липня 1941 р. коли А.З. Одуха створює в с. Стригани підпільну групу. Вже у серпні 1941 р. в групі Одухи налічувалося 12 осіб – серед них Леонід Троїцький, Віталій Кмитюк, Олексій Іванов, Ганна Охман. Однак, базуючись на свідченнях А.З. Одухи, ми можемо відзначити, що дана підпільна група не була одинокою, а тим більше першою на теренах Славутчини. Зокрема про це говорить той факт, що 3 серпня 1941 р. на квартирі Анатолія Яворського в Славуті проводиться нарада голів підпільних груп м. Славута та с. Стригани. На ній присутні – А.З. Одуха, А.Р. Яворський, І.П. Шорніков, В.Ф. Мартинюк, М.О. Кравченко. Отже, це свідчить про існування щонайменше 4-5 підпільних груп. Якщо врахувати час, необхідний на створення підпільної групи, та час, необхідний на встановлення зв’язків між групами в умовах суворої конспірації, виходить, що усі ці групи були створені приблизно в один і той самий час.
Наступне зібрання голів підпільних груп відбулося у вересні 1941 р. у Славуті на квартирі І.П.Шорнікова. До вже вище перерахованих осіб додалося ще двоє новеньких – інженер Р.А. Банацький та колишній міліціонер Анатолій Главінський. Серед прийнятих питань найбільш важливими були питання про розподіл сфер впливу (А.З. Одуха був призначений відповідати за сільський сектор) та питання придбання і встановлення радіоприймача (його мали встановити на квартирі у Р.А.Банацького).
Таким чином, на кінець 1941 р. на теренах Славутчини виникло 19 прорадянських підпільних груп – 4 групи в Славуті, 2 в Стриганах, по одній в селах Бараннє, Варварівка, Сивки, Іванівка, Перемишль, Лисиче, Кривин, Улашанівка, Соснівка, Скнит, Романіни, Міньківці, Крупець. На початок 1942 р. у розпорядженні 19 підпільних груп знаходилося 2 міномети, 1 станковий кулемет, 3 ручних кулемети, 64 гвинтівки, декілька револьверів, набої, вибухівка.
Однак ситуація різко змінилася з появою в місті Славута колишнього завідуючого гінекологічним відділенням ЦРЛ – лікаря Федора Михайловича Михайлова. Згідно із спогадами Г.О. Вейцешук (колишнього лікаря Славутської ЦРЛ), Михайлов у 1939 р. був призваний до Червоної армії на перепідготовку, до Славути ж повернувся в кінці грудня 1941 р. з Київського оточення. На цю ж дату вказує і “Отчёт о боевой деятельности соединения А.З. Одухи”.
З особою лікаря Михайлова й пов’язаний перехід славутського підпілля до активних дій. В кінці 1941 – на початку 1942 р. Михайлов на черговому зібранні голів підпільних груп вперше підняв питання про підпільну типографію. Перші листівки було видруковано лише 1 травня 1942 р. колективом з 5 підпільників, очолених М.А. Скройбіжем. Однак після цього настала тривала перерва, пов’язана з купівлею радіоприймача, друкарської машинки, а пізніше і друкарського шрифту. Повноцінно ж друкарня запрацювала, за висловом Г.В. Кузовкова, лише у 1943 р. До середини 1942 року – загибелі Михайлова – його підпільна група навела тісні стосунки з підпільними групами Шепетівки, Грицева, Антонін, Плужного, Берездова, Старокостянтинова, Проскурова та Ляхівців (т.зв. Ляховецький підпільний комітет), Ізяслава (підпільна група Васильєва). Перші ж практичні дії проти німецьких загарбників розпочала у січні 1942 р. знову ж таки група Михайлова. Ці дії, згідно з даними У.А. Банацької, виявилися у зараженні німецьких солдат тифом шляхом підсипання їм у одяг тифозних вошей.
Під тиском Ф.М. Михайлова Одуха погодився на проведення диверсійного акту, який відбувся у середині травня 1942 р. на переїзді між ст. Кривин та залізничним роз’їздом Бадівка. Виконавцем став колишній танкіст Олексій Григорович Іванов. Результатом цієї диверсії стала затримка руху поїздів на 14 годин, спалення та часткове знищення 17 вагонів. Близько 300 німецьких солдат було поранено та вбито. Що цікаво, як відзначає Г.В. Кузовков, “это была наиболее удачная операция за всё время существования партизанского отряда”.
Одними з перших дій нової влади у боротьбі з рухом опору стало розгортання мережі провокаторів та шпигунів. Як результат, у березні 1942 р. в Славуті арештована перша підпільна група з 6 осіб (4 – розстріляно, 2 вдалося втекти). У цей же час комендант Славутської поліції Я.О. Косович отримує інформацію про існування підпільної групи в середовищі в’язнів «Грослазарету 301». Терміново ця інформація була передана коменданту концтабору. З огляду на таку небезпеку 14 червня 1942 р. лікар Михайлов організує першу велику втечу військовополонених. Втікають в основному члени підпільного комітету.
Разом з в’язнями-втікачами до лісу йдуть й ті підпільники, чия діяльність була викрита провокаторами і яких очікував арешт. Власне з цього моменту на теренах Славутського району з’являється партизанський загін. Отже, на 20 червня 1942 р. загальна чисельність партизанського загону у Славутському районі складала – 80 осіб підпільників у 20 підпільних групах та 20 осіб бойового складу у лісі поблизу Стриган під керівництвом А.З. Одухи.
У цей же час Ф.М. Михайлов починає усе активніше наполягати на необхідності встановлення зв’язку з Великою землею. На жаль, довести цю справу до кінця Федору Михайловичу не судилося. З 3 червня по 22 липня 1942 р. за ним вівся постійний нагляд поліції, а 22 липня 1942 р. об 11 годині вечора відбувся його арешт. Початково, до 28 липня, Михайлов утримувався у Славутській в’язниці, а після цього був переведений до Шепетівки. Разом з ним арештовано було ще 15 інших підпільників та проведено масовану чистку лісів навколо м. Славути. Врешті 5 серпня 1942 року Ф.М. Михайлова страчують у м. Славута.
Не зважаючи на трагедію, справа, розпочата героєм, продовжувалася. 30 липня 1942 р. партизани захоплюють вантажну машину, на якій вже 31 липня виїжджає група з 9 партизан та підпільників для встановлення зв’язку з партизанами Білорусії. Лише 18 серпня 1942 р. вдалося встановити зв’язок з Поліським штабом партизанського руху під керівництвом В.І. Козлова. Назад зв’язкові з Білорусії вирушили лише 10 жовтня 1942 р. і прибули на місце розташування партизанського загону поблизу с. Хоровиця вже 28 жовтня. Результатом цієї мандрівки стала домовленість з Штабом червоного партизанського руху України про надання загону в користування радіостанції та підтримку зброєю.
Від серпня і до листопада 1942 р. загін під командуванням А.З. Одухи знаходився у р-ні Хоровецького лісу. Активні дії загін поновлює 23 листопада 1942 р. після отримання допомоги з Великої землі та передислокування до с. Міньківці. А вже 2 грудня цього ж року загін захоплює с. Ганнопіль та знищує місцевий спиртозавод. Що цікаво – на даний момент увесь загін складався з 12 бійців.
15 грудня 1942 р. до загону Одухи прибуває похідна група Волкова з радянського партизанського загону Сабурова, який дислокувався у Лельчицькому районі Поліської області. Отже, на кінець 1942 р. в загоні Одухи нараховувалося 80 бійців, а 28 грудня цього ж року загін збільшився до 160 осіб завдяки підкріпленню з втікачів-військовополонених «Шталагу 301».
Маючи у своєму розпорядженні достатній бойовий потенціал, 31 грудня 1942 р. А.З. Одуха врешті зважується на проведення третьої диверсії на залізниці. Як результат, біля ст. Кривин під укіс було пущено пасажирський поїзд, а до 20 червня 1943 р. – ще 2 поїзди з військовою технікою.
Переломний момент у діяльності партизанського загону ім. Ф.М. Михайлова під командуванням А.З. Одухи настав 21 січня 1943 р. Саме цього дня партизанами було здійснено вдалий напад на німецьку колону. За вбивство 9 німецьких солдат та 1 офіцера, 25 січня 1943 р. німці розстріляли населення та повністю спалили села Вулька та Губельці, розстріляли 80 заручників у Шепетівській в’язниці.
(скорочено)
Владислав Берковський
Фото Віктора Войковського
