ЧОТИРИ ДЕСЯТКИ ЕНЕРГЕТИЧНИХ ЛIТ

Трудову книжку можна вважати своєрідною енциклопедією нашого дорослого життя. А вона у начальника лабораторії неруйнівних методів контролю відділу контролю металу ХАЕС Миколи Мороко особлива. Принаймні не  кількістю записів про працевлаштування (там основних лише два), а переліком нагород та відзнак. Працівникам відділу кадрів навіть довелось її «розширяти»…

Микола Павлович Мороко долучився до когорти атомників після закінчення Глухі­в­ського технікуму механізації і електрифікації сільського господарства та служби в армії. У першій відмітці  трудової книжки, датованій 1972 роком, було зазначено, що він прийнятий техніком у лабораторію металів цеху централізованого ремонту Кольської АЕС. Перед пуском першого енергоблока для молодого енергетика випала нагода детальніше позна­йомитись із основними технологічними процесами на станції. Під час пусконалагоджувальних робіт ретельно перевірявся кожен сантиметр трубопроводів, арматури, зварювальних з’єднань. Спочатку оглядини проводились візуально, тобто на око, потім виконували інші методи неруйнівного контролю. А коли виникали сумніви у  надійності металу, то вдавались і до інших методів контролю.

Якщо описувати процедуру проведення контролю металу принаймні сорокарічної давнини, то у сьогоднішніх молодих дефекто­скопістів вона може викликати посмішку. - Ну й «кам’яний вік» був, - скажуть вони. Але все робилося, як мовиться, по-серйозному. Дефектоскопістам через брак забезпечення товарно-матеріальними цінностями доводилось самотужки купувати зубний порошок, який змішувався із спиртом. Така суміш наносилась на металеву поверхню при виконанні капілярного контролю. Як не дивно – дефекти виявлялись. В «арсеналі» спеціалістів були й інші цікаві рецепти. Навіть доходило до того, що потрібно було самим виготовляти електромагніти, за допомогою яких також виявлялись певні огріхи в якості деталей та обладнання. До такої роботи Микола Павлович підходив творчо, навіть брав участь у своєрідних експериментах, якими займались його колеги. Але це не було порушенням технологічних вимог. Часто­ доводилось  вносити слушні раціоналізаторські пропозиції, прак­тичне втілення яких значно покращувало проведення контролю металу. Тоді така ініціатива заохочувалась матеріально. Принаймні у трудовій книжці Миколи Мороко часто почали з’являтись записи про преміювання. Також для його портрета знайшлося місце на станцій­ній «Дошці пошани».

Працюючи поряд із справжніми знавцями своєї справи, Микола Павлович й сам багато довідувався про «секрети», які може приховувати метал.

На все життя Миколі Павловичу запам’яталися передпускові роботи на першому енергоблоці КАЕС. Все ніби йшло за графіком. Одного разу під час обстеження обладнання обхідник реакторного відділення Новосьолов на одному із зварних швів головного циркуляційного   трубопровода помітив незначне просочування пари. Як зрештою з’ясувалось, це було заводським дефектом. Різними методами контролю потрібно було перевірити надійність й інших аналогічних швів. А їх, як мовиться, не мало і не багато – аж двадцять чотири. В короткий термін потрібно було виконати неруйнівний контроль нових зварних з`єднань, а перед допуском зварників до цієї роботи провести лабораторні випробування контрольних зразків. Саме тоді працівники групи  лабораторії метало­­знавства перебували у відпустках. Микола Мороко мав допуск лише до деяких видів неруйнівного контролю, а тут вимагалось дослідження лабораторними методами за багатьма   параметрами. Кері­вництву електростанції довелось терміново організувати атестацію Миколи Павловича за спрощеною методикою. Практично тоді він замінив весь персонал групи металознавства. Дослідження, проведені ним, підтвердили ненадійність й інших зварних з’єднань. Недоліки вдалося своєчасно ліквідувати і пуск першого енергоблока Кольської АЕС в 1973 році пройшов успішно.

Коли йшла підготовка до святкування Дня енергетика, керівництво електростанції не забуло про заслуги Миколи Мороко. Він був нагороджений медаллю «За трудову звитягу». У його документах з’явились записи про призначення техніком-оператором, у 1979 році він переведений на посаду дефекто­скопіста шостого розряду, а згодом став інженером.

Десять років роботи на най­пів­нічнішій у світі АЕС були пройняті тугою за рідним краєм. Принаймні відвідини рідних місць на Сумщині були можливими лише раз у рік. Микола Павлович багато знав про будівництво нових енергоблоків в Україні. Одного разу він організував для себе оглядини будівельних майданчиків. Найбільше сподобався Нетішин. Тоді важко було уявити, яким стане майбутнє місто. Виднілися лише котловани, фундаменти і гори намитого піску.

- Ця місцевість мені нагадала моє рідне село Марчихіна Буда,- згадує Микола Мороко,-  яке знаходиться за чотирнадцять кілометрів від станції Хутір-Михайлівський. Там кругом ліс. Біля Нетішина його також достатньо. Відтоді, як я поселився тут, минуло двадцять вісім років. Про те, що зробив саме такий вибір, ніколи не пошкодував.

На ХАЕС досвідчений «металіст» був прийнятий у 1982 році. Тут ще не було сформовано структури, яка б відповідала його фаху. Але потреба у спеціалістах з контролю металу вже була. Довелось стати так званим «підсніжником», як тоді називали працівників, що рахувались у структурі одного підрозділу, а виконували зовсім інші функції. Саме               тоді багато зусиль приклав для створення лабораторії контролю металу, яка 1984 року почала функціо­нувати у складі семи праці­вників.

Відтоді його ім’я постійно в числі кращих працівників Хмельницької АЕС. У 1985-му нагороджений за високі виробничі показники, участь у громадському житті колективу Почесною грамотою, а наступного року портрет занесено на станційну Дошку пошани. Не забарилось і посадове зростання: старший майстер 1 групи лабораторії металів, інженер першої категорії, а з 1999 року - начальник лабораторії неруйнівних методів контролю відділу контролю металу.

Жодна ремонтна кампанія на ХАЕС не обходиться без участі Миколи Мороко. Багато сил, енергії та знань довелось докласти йому у ході передпускових операцій на другому енергоблоці. Працівники лабораторії провели незліченну кількість контрольних вимірів. З ними завжди був Микола Павлович, який своїм особистим підписом засвідчував якість у проведенні різних видів контролю металу.

Для того, щоб бути хорошим спеціалістом, замало лише одного бажання набувати практичного досвіду. У роботі з металом важливе місце займає і теорія. Принаймні до цього постулату  Микола Мороко ставиться зі всією серйозністю. Йому випала нагода навчатися на курсах підвищення кваліфікації  інженерно-технічних працівників                     з неруйнівних методів контролю   металу в Челябінській філії «Уральський Всесоюзний теплотехнічний інститут», в Інституті                електрозварювання ім. Патона, в міжнародному об’єд­нанні «Інтератоменерго». 1997 року за програмою TACIS пройшов навчання європейській методології контролю металу на ХАЕС. Його атестовано у Головній галузевій комісії Мінпаливенерго, як члена атестаці­йної комісії ХАЕС з атестації контролерів.

Заслуги Миколи Павловича не були не помічені і на урядовому рівні. За досягнення високих показників у трудовій діяльності Микола Павлович нагороджений Грамотою Міністерства палива та енергетики України, а також відзнакою «За спорудження 2 енергоблока ХАЕС». Йому присвоєно звання «Заслужений енергетик України».

Аналогічна нагорода є і в «арсеналі» Юрія Михайловича Копилова, який тривалий період очолював роботу відділу контролю металу і пішов на заслужений відпочинок. З Миколою Мороко вони разом працювали на Кольській АЕС, залишились однодумцями і на ХАЕС.

Коли автор цих рядків завітав у лабораторію неруйнівних методів контролю, щоб дізнатись думки колег про свого начальника, то почув прохання переконати Миколу Мороко не йти на заслужений відпочинок. Це заінтригувало, бо інколи трапляється, що у підрозділах не можуть дочекатися, коли випаде нагода сказати напутнє слово своєму начальнику перед пенсією.

- Миколі Павловичу притаманні,- каже майстер Михайло Вітічок,- бага­то хороших  рис. Головна – людяність. Він  вимогливий, але  справедливий. Ми його сприймаємо за батька.

Колеги також розповіли, що Микола Мороко завжди стоїть горою за свій колектив і все робить для фахового зростання його праці­вників. Коли комусь з підлеглих  доводиться відбувати у відрядження, він потурбується, щоб готель був своєчасно замовлений, щоб прийняли колегу душевно.

За майже три десятиліття роботи на ХАЕС Микола Павлович сприяв фаховому зростанню багатьох працівників. Завдячує своєчасній допомозі мудрого наставника Костянтин Кривоконь, який сьогодні очолює лабораторію автоматизованих систем та й нинішній начальник відділу контролю металу Василь Летвинко. До їх слів вдячності неодмінно приєднається весь колектив підрозділу. Не дарма кажуть в народі, що щиру подяку можна тільки заслужити.

Олександр Шустерук

Фото   автора