Нетішин – місто інтернаціональне. У вісімдесяті роки на місце спорудження ХАЕС з’їхалися тисячі будівельників, монтажників та представників інших спеціальностей із різних куточків Радянського Союзу.
У вільний від роботи час кожен намагався собі організувати змістовний відпочинок. Любителі шахів та доміно влітку шукали затінок під деревами, які встигли вціліти під наступом інтенсивного будівництва. Хтось ганяв футбольного м’яча на імпровізованому стадіоні. Були серед новоприбулих й шанувальники музики та пісні. Дехто з них став членом неформального клубу поціновувачів творчості Володимира Висоцького. В квартирі збиралась компанія і слухала записи барда. Затятими популяризаторами музичних вечірок були заступник начальника електороцеху Станіслав Сорокін та інженер цього ж підрозділу Володимир Савчук. Часто до їх компанії приєднувались колеги - майстер релейнозахисної автоматики Олег Куртяк, майстер протиаварійної автоматики Микола Гончар, Людмила Нізова, Сергій Савостін, Іван Самоєнко та інші. Цікавою та змістовною була фонотека Станіслава Сорокіна, в якій нараховувалось кілька сотень магнітофонних записів пісень Володимира Висоцького. Це надбання ставало основою для жвавого обговорювання.
Одного разу Микола Гончар, який був депутатом Нетішинської селищної ради, для друзів розповів, що у місті ведеться робота з присвоєння вулицям назв.
- Хлопці, а чому б одну з них не назвати на честь нашого Володі? - запропонував Володимир Савчук.
Про ідею Микола Гончар повідомив голову селищної ради Віктора Тимофєєва. Відповідь була категоричною – до творчості Висоцького не надто схвально ставиться компартійне керівництво і поява такої вулиці у місті енергетиків проблематична. Але це не зупинило місцевих меломанів, які розпочали кампанію зі збору підписів. Щоб пришвидшити процес, ініціативна група почала навідуватись у місця, де було сконцентровано багато робітників. Ідеальним варіантом стали дві їдальні, які обслуговували за робочий день понад тисячу відвідувачів. Залишити “автограф” на папері і таким чином увічнити пам’ять кумира для багатьох було справою честі, адже пісні Висоцького перегукувались із темами розмов, які точились на кухнях. Кілька тисяч підписів, якими було засвідчено бажання мати у Нетішині вулицю імені Володимира Висоцького, стали вагомим аргументом для місцевої влади затвердити все це юридично.
У великому піднесенні був Володимир Савчук, бо саме «його вулиця» удостоїлась такої вистражданої назви. Він розіслав листи для знайомих у різні куточки Радянського Союзу, щоб повідомити, що мешкає саме на вулиці Висоцького.
Автор цих рядків спробував провести невелике телефонне опитування жителів вулиці Висоцького про те, чи знають вони на честь кого вона названа. Старше покоління давало відповідь безпомилково. А ось для молодших ім’я барда є маловідомим. Приємно було поспілкуватись із пенсіонеркою Людмилою Андрієць, яка працювала у кондитерському цеху другої їдальні під час будівництва міста та електростанції. - Пригадую той період, пишаюсь, що вулиця насить ім’я Висоцького. Для нас він є уособленням молодих років, які вже не повернеш.
Олександр Шустерук
