Вогню - тiльки в серцях!

Історія виникнення Державного пожежного нагляду починається з підписання 18 липня 1927 року Всеросійським центральним виконавчим комітетом і Радою народних комісарів "Положення про органи Державного пожежного нагляду в РРФСР". Проект положення був розроблений на Всеросійській нараді пожежних у травні 1926 року.

На створені органи Держпожнагляду було покладено функції розробки протипожежних заходів у галузі попередження пожеж та їх гасіння, нагляд за станом пожежної безпеки організацій, технічна нормалізація пожежного інвентаря, спорядження та обладнання, керівництво справою автоматичного вогнегасіння та пожежної сигналізації, розгляд статутів добровільних пожежних організацій та сприяння розвитку пожежно-техні­чної освіти в країні.

З утворенням Держпожнагляду почалося проведення планомірних профілактичних заходів. Насамперед на всіх великих промислах і підприємствах країни стали проводитися пожежно-технічні обстеження, а питання пожежної безпеки стали предметом широкої агітації та пропаганди.

Робота співробітників органів Державного пожежного нагляду дуже відповідальна і вкрай необхідна. Ці люди допомагають запобігти пожежі, забезпечити нашу безпеку, ведуть профілактичну інформаційно-роз'яснювальну роботу, спрямовану на запобігання пожеж.

Ми вітаємо цих цілеспрямованих, грамотних людей з їх професійним святом і бажаємо відсутності пожеж, плідної роботи щодо їх запобігання, високого професіоналізму й великого людського щастя!

Іван Козійчук,

начальник 3 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Хмельницькій області полковник служби цивільного захисту

На завадi лиху

Пожежна безпека в числі пріоритетних на  прямків роботи адміністрації Хмельницької АЕС. Здійснено низку важливих заходів, спрямованих на захист обладнання, устаткування й будівель від вогню, зокрема застосовано вогнезахисні матеріали, у відповідності до вимог усі виробничі будівлі обладнано аварійним та  протипожежним освітленням, системою оповіщення про пожежу, внутрішнім протипожежним водопроводом тощо.

За станом пожежної безпеки здійснюють нагляд працівники служби відомчого нагляду  і пожежної безпеки. Працівники відділу проводять заняття  і відповідні тренування з членами добровільної пожежної дружини, здійснюють перевірки-обходи робочих місць тощо.

 У навчально-тренувальному центрі ХАЕС викладаються спецкурси з пожежної безпеки  для працівників, обов’язки яких пов’язані з технологічним процесом, а також пожежно-технічний мінімум для працівників допоміжних служб.

В постійній бойовій готовності знаходяться пожежні ДПРЧ-7, які разом з міською пожежною частиною утворюють 3 Державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України у Хмельницькій області і на  на озброєнні якого сучасна техніка і вишколений особовий склад.

Ще на стадії будівництва Хмельницької атомної електростанції наказом начальника УВС Хмельницького облвиконкому №062 від 28.05.1983 року була створена воєнізована пожежна частина №7 з охорони ХАЕС. Будівлю частини (пождепо №1) звели польські будівельники в зручному з тактичних міркувань місці – між піонерною базою та містом на відстані 3,5 км від ХАЕС. Першим начальником частини був призначений на той час капітан внутрішньої служби Володимир Сигізмундович Паславський.

Згодом наказом начальника УВС Хмельницького облвиконкому №074 від 03.09.1985 року на базі діючої ВПЧ-7 було створено загін воєнізованої пожежної охорони №1 з охорони ХАЕС і м.Нетішин з підпорядкованою воєнізованою пожежною частиною №8 по охороні м.Нетішин. Начальником загону був призначений на той час старший лейтенант внутрішньої служби Анатолій Володимирович Манільчук. Особовий склад ВПЧ-8 та ВПЧ-7 розміщався в будівлі пождепо №1 до моменту здачі в експлуатацію пождепо №2, тобто до серпня 1988 року.

Рятівники Нетішина брали безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зокрема 9 травня 1986 року після виникнення аварії для участі в ліквідації наслідків був створений загін із працівників пожежної охорони області, до складу якого увійшли 16 працівників ЗДПО-1 під керівництвом начальника СВПЧ-8 капітана внутрішньої служби А.Г.Швеця.

Молодий лейтенант Володимир Петрович Пилип’юк не знав, що квітень-травень 1986 року стане визначальним в його долі. Вже в перші дні Чорнобильської трагедії він контролював виконання протипожежного режиму в районі 3-го та 4-го енергоблоків і входив до складу урядової комісії, яка перевіряла можливість пуску 3-го енергоблока. Понад 55 бер отримав тоді пожежний. Його професійну діяльність було відзначено знаком «Кращий працівник пожежної охорони МВС СРСР». Згодом професіонал чимало років віддав службі у ДПЧ-7, дослужився до підполковника і зрештою стояв біля витоків курсів з пожежної безпеки. В.Пилип’юк був першим в атомно-енергетичній галузі призначений на посаду інструктора з пожежної безпеки. Нині полковник у відставці Володимир Петрович у навчально-тренувальному центрі ХАЕС  викладає спецкурси з пожежної безпеки  для працівників, обов’язки яких пов’язані з технологічним процесом, а також читає пожежно-технічний мінімум для персоналу, що виконує роботи підвищеної пожежної небезпеки. Напарником йому колишній старший інспектор ДПЧ-7 по охороні ВП ХАЕС Сергій Лонгінович  Мартинюк.

Слід згадати інших першопроходців служби захисту від вогню. Колишній заступник начальника 1-го ЗДПО по охороні ВП ХАЕС та м.Нетішин по державному пожежному нагляду підполковник внутрішньої служби Микола Володимирович  Глов’юк  нині  працює на ВП ХАЕС старшим інспектором СВНіПБ. Не менш заслужені офіцери, що чесно відслужили встановлені строки, Олександр Іванович  Магдюк, Микола Валентинович Коваль, Микола Петрович  Боденчук, Володимир Ілліч  Марисюк, Віктор Володимирович  Вознюк, Юрій Миколайович  Новак, Василь Володимирович Радіонов, Олег Анатолійович  Іскрюк, Олександр Васильович Талашок, продовжують працювати у різних підрозділах станції.

Колишній майор внутрішньої служби Сергій Іванович Домашин продовжує наставницьку роботу  у "Центрі підготовки персоналу УБ ХАЕС".

За період існування підрозділу особовий склад брав участь в ліквідації складних пожеж на об’єктах ХАЕС та міста. Надовго залишаться в пам’яті пожежі на етажерці електротехнічних пристроїв, у машинному залі першого енергоблока, пожежа на будівництві третього енергоблока, загоряння Палацу культури. Підрозділами загону неодноразово надавалась допомога у ліквідації пожеж іншим районам нашої області та сусідньої Рівненської. Відзначилися МНСники Нетішина на пожежі військових складів у с.Цвітоха.

У розпорядженні 1-го ЗДПО сучасні пожежні автомобілі, одна з найкращих в області матеріально-технічна база. Сучасне оснащення дозволяє ліквідовувати будь-які надзвичайні ситуації, самостійно виконувати поставлені завдання. Також регулярно відбуваються спільні навчання, тренінги, польові розгортання з представниками інших структур.

Віктор Гусаров

Фото з архіву редакції

Вогнеборці Поділля на шляху до професіоналізму

З давніх часів головними причинами пожеж у містах і селах були здебі­льшого проблеми з пічним опаленням та необережність у освітленні свічками. Як правило, пожежі виникали вночі. Тому, ще у середньовіччі виникла традиція – від кварталів і вулиць споряджати нічних сторожів, які робили «обходи» та стежили за можливими загоряннями. Й лише на початку ХІХ століття почалась організація більш ефективної системи боротьби з вогнем – створення спеці­альних пожежних експедицій. У 1800 році МВС Російської імперії видало циркуляр «Про формування в містах міських поліційних відділень», в якому зазначалось, що при кожній поліційній дільниці має бути утворена «пожарная экспедиция под управлением брандмейстера…». І вже того ж року до Поді­льського губернського правління надійшла відповідь з Ка­м’янця-Поді­льського, яке стало першим містом нашого краю, де для потреб експедиції було виділено на пожежні інструменти 1000 рублів сріблом.

Кількість вогнеборців визначалась чисельністю населення міста. Так, у Кам’янці-Поділському, де у 1860 році мешкало 22 тисячі жителів, повинно було бути 63 пожежних службовці, у Проскурові (майже 7 тисяч жителів) – 26, а у Летичеві (4 тисячі жителів) – 12. Утримання пожежних команд було покладено на міські бюджети.

Що стосується пожеж, то, тут, як кажуть, рік на рік не випадав. 1822 року згоріло майже все місто Проскурів. У 1907 році сталося всього дві пожежі з мізерним збитком у 160 рублів.

 Щодо статистики, згідно з даними енциклопедії за 15 передреволюційних років ХХ сторіччя в Європейській частині Російської імперії сталось понад мільйон пожеж, якими було знищено 2 809 000 дворів, щорічно без крову залишалось 200 тисяч сімей.

Сергій Єсюнін