Корабель «Нетішин» потребує підтримки

Співпраця владних структур Нетішина та представників Хмельницької АЕС із екіпажем корабля «Нетішин», який дислокується в Очакові, розпочалася майже десять років тому. Наші земляки схвально сприйняли інформацію про те, що зовсім не морське місто енергетиків своєрідно поріднилось із морем та флотилією. Кілька делегацій вже побували на палубі «Нетіши­на» і, як мовиться, не з порожніми руками, а з подарунками. Натомість керівництво корабля не раз відвідувало з візитами святкування Дня міста Нетішин.

Серед постійних гостей у очаківських моряків є житель Нетішина, член благодійної організації «Екі­паж» Михайло Ковальчук. Торік ним було озвучено ідею конкретної допомоги екіпажу «Нетішина» - при­дбання навігаційної станції. Нещодавно він звернувся до редакції нашої газети за допомогою у сприянні реалізації цього благородного задуму.

- Михайле Миколайовичу, для багатьох жителів нашого міста відомо, що про море ви знаєте не з книг…

- Я народився на Житомирщині. Тут, як мовиться, моря і близько не видно, кругом ліси. Не побачив моря і коли наша сім’я переїхала до Славути. Мій тато був кадровим військовим, і ми звикли до постійних переїздів. Коли прийшов час призову на строкову службу, я й гадки не мав, що поєднаю долю з військовим флотом. На останній призовній комісії лікарі засвідчили мій хороший фізичний стан і дали путівку у частину спеці­ального призначення Північного флоту. Така служба нікому не видасться медом, бо нас готували до проведення ймовірних спеціальних операцій, а фізичне навантаження завжди було колосальне. Це й зрозу­міло – спуск на глибини до 160 метрів вимагає постійного тренування. На певний період декомпресійна камера ставала рідною домівкою.

- На практиці доводилось застосовувати набуті навики?

- Усяке траплялось. Доводилось брати участь і у підводних рятувальних операціях, коли молоді моряки-підводни­ки ставали заручниками водяної стихії. Приємно усвідомлювати, що врятовано чиєсь життя. Але траплялися й прикрі моменти… Про це не хочеться згадувати.

- Кожен турист скаже, що краще гір можуть бути тільки гори. Не важко здогадатися про думки справжніх моряків…

- У кожного, хто ходив у море, подеколи прокидаються нотки ностальгії про молоді роки, про службу на флоті. Саме це стало приводом для організації в Нетішині благодійної організації «Екіпаж», в якій об’єднані усі, кому довелося з гор­дістю носити безкозирку і гюйс. Приблизно років десять тому ми довідались, що наш край має причетність до військових морських традицій. Після розпаду Радянського Союзу для України у спадок дістались військові кораблі різних типів, серед них і малотоннажні. У ході присвоєння судноплавним одиницям «власного імені», уродженець міста Ізяслав, який на той час обі­ймав посаду заступника командира з виховної роботи Чорноморського Флоту, за­пропонував трьом кораблям присвоїти назви «Ізяслав», «Острог» та «Нетішин». Як стало відомо, перші два спіткала невтішна доля: вони вичерпали свій ресурс. «Ізяслав» порі­заний на металобрухт, така ж доля очікує й «Острог», який зараз пришвартований у Одеському порту­.

Із тієї когорти залишився лише «Нетішин». Він сьогодні успішно виконує бойові завдання з охорони південних морських просторів нашої держави. Цей корабель, який базується в Очакові, входить до складу 73-го центру морських спецоперацій, основне завдання центру – проведення розвідувальних диверсійних і антидиверсійних заходів у прибережній смузі на території України і на території супротивника, захоплення берегових споруд і суден. Корабель часто виходить у море, його екіпаж брав участь в навчаннях «Сі Бриз».

Серед членів Нетішинської благодійної організації «Екіпаж» стало доброю традицією у День Військово-Мор­ських Сил України відвіду­вати корабель «Нетішин», щоб вкотре підтвердити свою прихильність морським традиціям, продемонструвати кращі прояви патріотизму. У нас склались гарні стосунки з екіпажем бойо­вого корабля. Мені, наприклад, приємно констатувати, що вже трьом жителям Нетішина випала честь проходити військову службу на кораблі, який представляє на морі місто енергетиків. Принаймні працівнику хімцеху Хмельни­цької АЕС Юрію Ємельянову на по­чатку випала місія опанувати спеці­альність корабельного кухаря, тобто кока. Не дарма ж в народі кажуть, що війна війною, а обід за розпорядком. Згодом в процесі служби перекваліфікувався на водолаза. Завершив службу старшим матросом.

Під час візитів на корабель «Нетішин» я і мої друзі багато часу проводили у розмовах про перспективи розвитку вітчизняного військового флоту. Ми розуміємо, що у цій сфері сьогодні дуже багато проблем. Катастрофічно не вистачає коштів для підтримання боєздатності плавзасобів. Одного разу я запитав про нагальні потреби «Нетішина», командир корабля сказав, що їм потрібн­а навігаційна станція. Ми з колегами поцікавились її вартістю. Кілька років тому вона коштувала майже двадцять тисяч гривень. Переконаний, що жителі міста, яке представлене на Чорному морі однойм­енним кораблем, зможуть сьогодні зібрати таку суму коштів. Це може стати хорошою благодійною акцією місцевої територіальної громади­.

- І проявом патріотизму…

- Тут нічого немає дивного. Пригадаймо історію. Коли над нашим краєм нависала небезпека зі сторони загарбників, під хоругви ставали козаки, які приходили зі своїм конем, зброєю, амуніцією. Я мову не веду про те, що ми будемо з кимось воювати. Просто треба тримати порох у порохівницях завжди сухим. Надійна експлуатація будь-якого корабля є гарантією безпеки держави. Це прописна істина.

- І як можна реально організу­вати придбання навігаційної станції?

- Я хотів би, щоб на цю інформацію відгукнулись усі не байдужі наші земляки. Відкриття благодійних рахункі­в, збір коштів – справа суто технічна.

Олександр Шустерук

На знімках:  кораблі «Ізяслав» та «Острог» у різні часи їх історії; група представників міста на кораблі «Нетішин».