КРАСУ ПОРОДЖУЄ НЕБАЙДУЖІСТЬ

Жителі Нетішина пишаються своїм містом, яке прикрашають дерева, що зберегли будівельники під час його інтенсивного будівництва. Не бракує і клумб з різними видами квітів. Природна окраса милує око. Але, виявляться, що не існує меж для створення нових і нових квітникових оаз. У цьому вже вкотре переконуються жителі вулиці Михайлова.

Коли молодша медсестра реанімаційного відділення Зоя Оверчук вийшла на заслужений відпочинок, з’явилось багато вільного часу. Одного разу вона  оглянула територію біля під’їзду свого будинку і вирішила облаштувати великий квітник. Зі своїми планами поділилась із знайо­мими.

- Володимирівно,  почніть, а ми допоможемо – обнадіяли сусіди.

Спочатку треба було розпушити грунт, видалити бур’яни. Така робота видалась для неї звичною, бо ж виросла у селі і не раз батькам допомагала на присадибній ді­лянці, городі. Потім добрі люди почали дарувати різні сорти квітів, які купували у міських торговельних закладах.

Через деякий час різнобарв’ям кольорів ожив квітник. На лавці, яка стоїть поряд, щодня можна побачити відпочивальників. Це і дітлахи, і поважні пенсіонери. Їм приємно проводити час поряд із ве­ликим квітником, який виплекали працьовиті руки Зої Оверчук.

- Я вже давно переконалася, що позитивні емоції мають велику силу, - розповідає Зоя Володимирівна, - під час роботи я часто бачила людей у скрутному становищі, коли доводилось зусиллями лікарів боротись за їх життя, а потім їм допомагала видужувати віра у добро і прекрасне. Чудо­дійними ліками може стати не тільки щире слово, а й звичайний букет квітів.

Зоя Володимирівна часто згадує рідне село Дорогоща, над яким зараз котяться хвилі водосховища Хмельницької АЕС. До його затоплення тут було багато садків, у квітах потопала майже кожна оселя.

- Мої квіти - це данина пам’яті про малу батьківщину,- каже Зоя Оверчук.

Кажуть, що кожна людина у будь-яких починаннях шукає однодумців та друзів. Їх  чимало у Зої Володимирівни. Зокрема Надія Лук’янчук, яка мешкає у сусідньому будинку по вулиці Михайлова. Там також буяє великий квітник, яким вона й опікується.

Людей, які люблять розводити квіти, чимало. Саме їх досвідом довелось перейматись нетішинським жінкам-природолюбам. Необхідну інформацію діставали із спеціальної літератури, тематичних сайтів.

- У квітникарстві є один секрет – любов до праці та небайдужість, – каже Надія Іванівна.

Вона також зросла у селянській родині. Тоді ніхто й гадки не мав, що Нетішин з села перетвориться у сучасне місто. До його створення приклала руки і Надія Лук’янчук. Вона однією з перших у 1977 році приступила до роботи на «Хмельницькій АЕС, яка будується» у сфері громад­ського харчування. Міс­цевій жительці добре запам’ятались старі не комфортабельні вагонч­ики, які правили багатьом за робоче місце і за їдальню. А поряд – море польов­их квітів. Саме вони ставали окрасою столів, за якими харчувались будівельники, монтажники.

У під’їздах, де квартири Зої Оверчук та Надії Лук’янчук, мешкають люди різних професій, але більшість є працівниками Хмельницької АЕС. Коли вони прямують до автобусних зупинок, щоб дістатись на роботу, то спочатку проходять повз великі квітники, від споглядання яких неодмінно народжуються хороші помисли. Саме це надихає трудолюбивих жінок ще ретельніше дбати про оздоблення території біля рідних будинків. І можливо такий приклад стане приводом для наслідування.

Для того, щоб місто енергетиків стало містом квітів, потрібно не­багато: бажання, небайдужість та працелюбність.

Олександр Шустерук

Фото  автора