Профспілковий оплот Хмельницької АЕС —

первинка і її лідер, відкриті для людей і нових ідей

Михайло Володимирович Гук більше одинадцяти років очолює первинну профспілкову організацію ВП «Хмельницька АЕС», яка налічує тепер близько 5,9 тис. осіб. Це вже третя каденція, справді, солідний багаж за плечима як голови профкому і в системі Атомпрофспілки України. За цей час, як твердять чимало його колег, соратників, Михайло Гук не розгубив властивих йому рис енергійного, непосидючого, принципового в обстоюванні власної позиції, уважного, співчутливого у стосунках з людьми й відповідального профлідера. Багато хто відзначає його добру ауру, гумор, гармонійну зовні та внутрішньо натуру.

Беззаперечно, більшість на перше місце ставить професійне вміння Михайла Володимировича навіть у складних ситуаціях захищати соціальну справедливість і честь кожного з працівників підприємства, сприяти поліпшенню життя їхніх родин.

Профком на партнерських засадах з адміністрацією ВП ХАЕС створює потрібні умови для відновлення трудового і фізичного тонусу працівників, реалізації їхнього творчого потенціалу. Особлива увага приділяється працюючій молоді, яка є повноправним членом профспілкової спільноти, ініціатором багатьох корисних заходів і починань.

Хмельницька АЕС — єдина серед атомних електростанцій держави, де культурно-спортивний комплекс «Енергетик» і дитячо-юнацька спортивна школа перебувають у підпорядкуванні первинної профспілкової організації, що дає свої позитивні результати. Тут є всі умови для занять фізкультурою і спортом — діють 68 реабілітаційно-оздоровчих груп та 9 спортивних секцій. За 16 років існування ДП НАЕК «Енергоатом» 11 спортсменам присвоєно звання «Заслужений майстер спорту України», 10 із них — вихованці спортклубу і колективу КДЮСШ. Гордістю ХАЕС є чемпіонки Олімпіади у Пекіні фехтувальниці Галина Пундик і Ольга Жовнір, багаторазові чемпіони і призери світу та Європи самбісти Руслан Задворний, Юрій Пилипчук, Дмитро Бабійчук, Іван Васильчук, блискучі міжнародні досягнення мають атлети з пауерліфтингу, боксери… Про діяльность колективу фізичної культури первинної профорганізації ХАЕС, його спортивні досягнення і добрі справи докладно розповідається у книзі-буклеті, присвяченій 15-річчю заснування Компанії.

— Утім, відомо, що був період, Михайле Володимировичу, коли б не Ви, то сьогодні ми говорили б про ці профспілкові унікальні спортивні об’єкти, де зайнято майже 70 працівників, у минулому часі. Це відбувалося за рік з лишком після того, як Вас обрали головою профкому. Але спершу не можу не запитати, як саме зробили Ви свій профспілковий вибір?

— Я залишився у профспілці дуже несподівано — завдяки санаторно-оздоровчому комплексу, «Гілея», що на Херсонщині, де у 1999 році були започатковані виїзні профспілкові семінари-навчання. У 2001 році як голова профспілкової організації електроцеху ХАЕС я подав документи на заочне навчання до Київського політеху, щоб, за порадою начальника цеху, мати профільну «кар’єрну» освіту, бо «у мене була хоч і фізико-технічна, але педогогічна вища освіта». Після цього невдовзі намічалася поїздка в «Гілею», причому заїзд уперше був масовим. Наповнений профпрацівниками й активом автобус з ХАЕС також вирушав сюди. Поїхав і я зі своїми колегами, з головами цехкомів станції, які тоді майже один одного не знали. Але там, упродовж тижня, ми досить тісно, неформально, спілкувалися, багато дізнавалися один про одного. І коли поверталися назад, багато односпілчан «гарно відгукувалися про Гука».

У вересні був цей семінар-навчання, а в березні 2002 року мене вже обирають головою профкому ХАЕС. Усі дивувались, як можна було, працюючи п’ять років на станції, з 1997 року, здобути таку довіру людей. Знаєте, свої ці перші вибори я виграв з перевагою у три голоси, на другій конференції було чотири претенденти на посаду голови профкому. А на останній конференції,  2012 року, в якій брало участь понад 430 делегатів, зал був максимально заповнений, не було жодної альтернативної кандидатури на посаду голови, і проголосували всі одноголосно.

Отакий  раптовий поворот долі зробила «Гілея», де мене «розпізнав» профколектив і актив, люди, з якими ближче тут познайомився і з якими досі працюю як голова профкому. І більшість із яких, справді, щиро люблю, поважаю як родину.

— А є проблемні односпілчани? Як у Вас складаються з ними стосунки?

— У мене практично нормальні стосунки з усіма. Є проблемні люди по життю, але у мене з ними проблем немає. Я поводжу себе так, щоб це подобалося людям, ставлюся до них так, як хотів би, щоб вони ставилися до мене. Навіть якщо я комусь сьогодні не подобаюся, то вони мені про це не кажуть, а на минулій звітно-виборній конференції не було подано жодного  голосу проти чи утримався.

Знаєте, до мене у кабінет може завжди зайти будь-який працівник. «Ви бачите, де я знаходжусь — це «бита дорога» всієї ХАЕС у їдальню і назад. Профком доступний для працівників, бо розміщений безпосередньо на станції, і двері його завжди відкриті».

— У цьому я переконався і сам, Михайле Володимировичу. А відкриті двері профкому — то є ознака відкритості душі його господаря. Як працює профком, цехкоми?

— Профком налічує 15 осіб, із яких голова і його заступник — це штатні працівники. Кожен член профкому очолює одну із 15 комісій, за певним напрямом роботи, регулярно звітує про її виконання. Далі у нас є більш як 30 цехових комітетів і понад 110 профгруп. Щотижня, у понеділок, ми формуємо порядок денний засідання профспілкового комітету. Тобто всі структурні підрозділи подають питання, які потребують саме розгляду, погодження профкомом, а не головою власноручно. У вівторок, о 12.00, проводимо засідання профкому, на яких тут часті гості — генеральний директор, його заступник з економіки, з кадрів і соціальних питань, головний інженер, інші представники адміністрації, керівники служб і відділів станції, за потреби. Цього ж дня приймаються відповідні рішення, а в середу, о 15.00, збираються всі голови цехкомів, для кожного з яких відповідно до порядку денного такого засідання ми готуємо спеціальну «інформатичку». Тут йдеться про тематику обговорення питань на вчорашньому засіданні профкому й ухвалені рішення по ним, додатково вміщуються інші актуальні повідомлення, матеріали.

На вимогу профкому, вже історично склалося, кожен структурний підрозділ має дошку оголошень — загальну, з «куточком профспілкової інформації», або суто профспілкову. Відповідно до цього голови цехкомів, отримавши на засіданні певну інформацію, відразу унаочнюють її на таких стендах. У четвер проводяться засідання цехових комітетів за участю представників усіх дільниць конкретного підрозділу, де голова цехкому «наживо» розповідає про рішення, прийняті профкомом, за потреби ксерокопіює їм «інформатичку» і повідомляє їм про якісь виниклі новини. А в п’ятницю, у свою чергу, ця інформація доводиться до кожного звичайного спілчанина, члена низової профспілкової ланки. Ось так проходить профспілковий тиждень на ХАЕС, а з наступного понеділка — аналогічні дії, новинарна інформація, послідовна, методична робота. Додам, що на всіх засіданнях профкому, за дорученням «соціального» заступника генерального директора Віктора Андрійовича Демидюка, у нас завжди присутній начальник відділу соціального розвитку ХАЕС Сергій Олександрович Ільющенков, найбільш близької до нас у людському вимірі служби.

У невеликому коридорі профкому, як бачите, оприлюднена інформація про станційну осібну чергу на житло, доброчинну, точніше, сердечну шефську діяльність ХАЕС, річний кошторис на соціальний розвиток за напрямами діяльності і відомості про заробітну плату працівників за попередній місяць. Принагідно зазначу, що вперше ВП ХАЕС, всі атомні станції країни, дійшли показника оцінки ефективності соціальної політики підприємства — рівня доходів працівників, який тривалий час здавався недосяжним. Люди часто говорили, якби ж ми досягли зарплати у тисячу доларів. Сьогодні середньомісячний заробіток промислово-виробничого персоналу дорівнює близько 8,8 тис. грн. Звичайно, він складається з того, що хтось отримує значно більшу суму, а хтось дещо меншу. Але жодна людина у нас не позбавлена можливості мати більшу зарплату — підвищувати свій освітній рівень, складати кваліфікаційні іспити, постійно самонавчатися, професійно зростати…

Я починав свою трудову біографію на ХАЕС зі слюсаря з ремонту генератора електродвигунів, то напарник з моєї бригади, слюсар також, Василь Володимирович Панасюк сьогодні успішно очолює ту дільницю, де ми водночас стали працювати. Отже, у кожного є свій потенціал і бажання вдосконалюватися на роботі. Тому середня зарплата, зрозуміло, для таких людей є значно вищою.

— Ви вмієте бачити проблему, опублічнювати її, працювати на перспективу. Знаю, що з Вашої подачі було вирішено питання про аварійні групи і бригади.

— Я його «штовхав» на всіх трудових конференціях НАЕК і, зрештою, ми його «добили». Тепер уже почали на всіх АЕС «аварійникам» 3% від їх посадових окладів доплачувати, за потенційний ризик у роботі. Сьогодні бажаючих бути включеним у такі групи і бригади, хоч відбавляй. Але нещодавно у себе ми побачили і таку проблему, коли слюсар VI розряду виконує обов’язки майстра, бо він атестований на його посаду, а майстер перебуває у відпустці чи на «лікарняному» — робітнику перестають доплачувати, хоча він є і залишається членом аварійної групи. На засіданні профкому ми змусили адміністрацію пристати на нашу пропозицію, через звичайні у таких випадках процедури — ведемо переговори, листи направляємо один одному, і за згоди готуємо спільне рішення. І воно стає додатком до колективного договору по ВП ХАЕС. Тож на сьогодні вирішено, що працівник, який зайнятий на своєму робочому місці і водночас виконує обов’язки тимчасово відсутнього працівника, то все одно за ним зберігається право на отримання доплати 3% зі свого основного окладу. Насправді це було, так би мовити, «копійчане» питання, але ми його закрили. Хоча «зачіпало» воно інтереси близько 10 людей, «аварійників».

— Які ще важливі моменти були у профроботі?

— Десь років сім тому за допомогою профспілкового комітету було створено серйозний прецедент, ми рішуче стали на захист працівника ХАЕС Володимира Л., який отримав професійне захворювання: у нього, машиніста турбінного відділення, сталася втрата слуху. Але ми довели, що «НП» спричинив хронічний зрив із постачання засобів індивідуального захисту.

Після цього у підрозділі тоді з’явилися ЗІЗ у повному обсязі найменувань. Сьогодні заходиш у турбінне відділення і на видноті «бірюші» — бери, користуйся. Кому потрібно навушники, будь ласка, їх виписують на карточку працівника. Істотно змінився підхід до забезпечення працівників ЗІЗ, іноді спецодяг, правда, запізнюється за строками його видачі.

У зв’язку з профзахворюванням, не з його вини, а ми це документально підтвердили, Володимиру надали роботу озеленювача, а зарплату він отримує ту, яку мають його колеги-турбіністи. І кожне підвищення у них зарплати йому також індексують відповідно.

У нас немало таких прикладів. П’ять років тому ми скасували на ХАЕС, єдиній серед АЕС, атестацію всього інженерно-технічного персоналу, що проводилася тричі на рік і псувала людям нерви, навіть здоров’я. Це не атестація робочих місць, де профком, навпаки, наполягає на її скрупульозній і регулярній організації, як і точному і масовому проведенні кваліфікаційних екзаменів, перевірці правил з техніки безпеки тощо. Так от на засіданнях станційної комісії з вищезгаданої «атестації» окремі працівники навіть втрачали свідомість, доводилося викликати медперсонал… Значною мірою захід переріс у зведення рахунків з боку певних керівників, своєрідні розборки. А додати сюди матеріальні затрати, втрати робочого часу, емоційний стрес, що спонукав багатьох людей іти на «лікарняний»…

Ми детально вивчили законодавчу і нормативно-правову базу, підготували цілий пакет документів і звернулися до президента ДП НАЕК «Енергоатом», який дозволив таку атестацію скасувати, що просто не відповідає чинному законодавству. Там прописано, що атестації підлягають керівники підприємств і їх структурних підрозділів. Оскільки НАЕК є головним підприємством, а АЕС — структурні відокремлені підрозділи, то атестації підлягають керівництво «Енергоатома» та генеральні директори, головні інженери АЕС. З урахуванням усіх законодавчих актів виклали ми все це у нашому протестному зверненні до президента Компанії. Я підготував також п’ять пакетів відповідних документів, зробив ксерокопії і роздав своїм колегам — головам профкомів АЕС на їх розсуд… Правда, адміністрація ХАЕС досі є прихильником атестації як одного із виховних важелів впливу на персонал, але у такому вигляді вона нікому не потрібна.

На продовження теми розмови зазначу, що на засіданнях профактиву, за його підтримки, що є завжди вирішальною, відбувається народження цікавих ідей і їх реалізація. Так, нашим профактивом було зініційоване оте «нервове» питання з корпоратизації Компанії, яке отримало подальший розвиток уже на рівні наших центральних профспілкових органів, виконавчої держвлади й управління.

Свого часу нам удалося створити, через те що був великий відплив атомних кадрів, особливо «оперативників», які їхали в Іран, Китай, Індію і в Росію на АЕС, «зайву» резервну оперативну зміну, що не передбачена певними нормативними документами, але яка забезпечує абсолютно безперебійний кадровий процес, навіть під час непланових «лікарняних», навчань чи відпусток працівників, або якихось інших життєвих ситуацій. Випадки всілякі трапляються, а в нас є запасна зміна оперативного персоналу, що гарантує у будь-який момент потрібну кількість фахівців, і це вже у рамках «Енергоатома» загалом.

Один із серйозних результатів, що ми досягли у 2012 році, — це прийняття рішення про будівництво на території нашого спортивного комплексу за рахунок державних коштів, у форматі «програми розвитку хокею в Україні», критого льодового палацу спорту в м. Нетішин. На мій погляд, це дуже серйозна подія для атомного міста, навіть не всі обласні центри нині мають такі спортивні споруди. А для того, щоб цей важливий об’єкт з’явився у Нетішині, на початку 2012 року перший наш лист був направлений тодішньому віце-прем’єр міністру України Борису Колеснікову. Почалося листування, я пропіарив нашу хокейну команду, яку ми сьогодні утримуємо, також завдяки і допомозі профкому НАЕК «Енергоатом» на чолі з Олексієм Васильовичем Личом. Тож, коли з’явиться льодовий каток, нам ніхто у дитячо-юнацькій спортшколі не заборонить задіяти секцію хокею і дітки почнуть грати у цей чудовий вид спорту. А нашу сьогоднішню «дорослу» хокейну команду ми тримаємо просто з останніх сил, як і гандбольний колектив, до речі, бронзового призера чемпіонату України вищої ліги 2009—2010 років. Тут також є відчутна фінансова підтримка від профкому Компанії, частково також з боку міста й області, бо на базі цієї команди грає збірна Хмельниччини, яка захищає спортивну честь краю і на спартакіадах України. Ми зараз «запустили» свою команду, що грає у першості аматорської ліги з волейболу, плануємо у 2013 року задіяти такий же жіночий колектив. Але заковика, звичайно, для подальшого прогресу — у коштах.

Під егідою профкому, як уже було сказано, перебуває дитяча спортшкола, але ми радо допомагаємо музичній школі міста, бо тут теж навчаються діти, підтримуємо церкву, бо туди знов-таки ходять діти. Тобто ми таким чином завдяки спорту, культурі і релігії виховуємо здорове, нормальне покоління. За підсумками роботи наша КДЮСШ у 2012 році посіла перше місце в Україні, після КДЮСШ м. Київ, яка стала другою. А якби у кожному селі, містечку отак мали б змогу опікуватися дітьми, фінансово забезпечувати їх підготовку на шляху

до спортивної майстерності, творчих висот? Сьогодні можна згадати Дениса Смірнова, така собі музична зірочка, яка тут запалилася, завдяки певним зусиллям. Тепер він — перша флейта президентського оркестру. Таких дітей у нас досить багато. Колись ми відправляли Надю Подползіну, батьки її працюють на станції, у сім’ї п’ятеро дітей, на один із молодіжних форумів взяти участь у загальному концерті, де дівчинка на скрипці так зіграла, що Ванесса Мей, відома англійська скрипачка і композитор, «відпочиває», як мені сказали. Потім її з радістю прийняла на навчання консерваторія. На жаль, турбота про дітей від держави ще неналежна, а ми, все що від нас залежить, робили і будемо робити.

До речі, ми обираємо профком за професійною ознакою, коли людина розбирається у певному напрямі діяльності. Ось Степан Григорович Пінчук, колишній директор нашого спорткомплексу, це просто фанат своєї справи як член профкому і голова його профільної комісії. Він у навчально-тренувальному центрі ХАЕС проводить реабілітаційні заняття, оздоровчі вправи для жінок, своєрідні спортивні ігри, організовує і супроводжує поїздки «вихідного дня», найчастіше з оперативним персоналом… Степан на роботі 12 годин, а то й більше працює, бо до нього після зміни щодня хтось навідується — учасники груп здоров’я, зокрема й «оперативники»… Тому профком через спорткомплекс доплачує йому, бо зарплату він отримував за 8-годинний робочий день. До слова, у нашому спорткомплексі введено три роки тому штатну одиницю тренера зі спортивних танців, сюди приходить на заняття і чимало сімейних пар середнього віку, а перші вихованці вже проводять показові виступи. Взагалі, спорткомплекс задовольняє різні уподобання членів профспілки: є басейн, футбольна, баскетбольна секції, настільній теніс, відкрито нещодавно, за ідеєю начальника ЕРП Михайла Ковальчука, секцію зі скелелазіння, яка дуже приваблює багато станційного народу.

Своєрідним індикатором здорового способу життя наших працівників є масові спартакіади ХАЕС і проводяться вони на дуже високому рівні, без перебільшення. Навколо участі у цьому заході завжди здоровий ажіотаж, а нагородження кращих завжди відбувається на «великій» сцені під час святкування Дня енергетика за участю начальників цехів, голів цехкому і фізоргів цехів. Вручають їм кубки за призові місця голова ППО і генеральний директор атомної станції.

Додам іще. Ось запропонував один із слюсарів включити до нашої спартакіади змагання з нардів, обговорили питання на засіданні цехових фізоргів — вони «за». Якось наші запеклі мисливці прийшли до мене з «обуренням», мовляв, ти усім годиш — туристам, спортсменам, самодіяльним артистам, рибалкам-аматорам тощо. Ми хочемо провести змагання між мисливцями. Купив профком недорого машинку для метання тарілок і самих тарілок два ящики, підготували відповідне положення, ознайомили з ним учасників заходу і провели його.

— Бачив Алею трудової слави на території ХАЕС, коли і ким вона задумувалася?

—  Це була ідея, висловлена мною у 2003 році, перед пуском 2-го енергоблока у 2004-му. Під номером один відкриває цю галерею славних імен перший генеральний директор, ветеран війни і праці ХАЕС Олексій Іванович Троценко, якому у 2012 році виповнилося 85 років. Він перший володар відзнаки, заснованої за пропозицією профкому, «Почесний працівник ХАЕС». До речі, у розвиток цієї нагороди уже четвертий рік поспіль працівники, до 10 осіб, удостоюються високого звання «Заслужений працівник ХАЕС», подання на яке направляється підрозділами станції впродовж року, а відзначення відбувається до Дня енергетика.

Взагалі, запровадження Алеї мотивувалося тим, що ХАЕС часто називали «найменша АЕС», «наймолодша…». Сьогодні у нас з’явився епітет — «найперспективніша АЕС», з урахуванням того, що у планах на майбутнє станція, дуже віриться, поповниться двома новими енергоблоками. Тому саме на таку перспективу розрахована ця Алея, що весь час зростає новими прізвищами працівників, які є зразком служіння своїй справі, і на прикладі яких виховується майбутня зміна. І коли з’явиться у нас уже контур по периметру ХАЕС із 3-м і 4-м блоками, то є і перспектива продовження увіковічнення шани трудових звитяжців підприємства. Алея з фотографіями таких атомників розташована там, де люди постійно прямують на свої робочі місця і назад, і вона чудово гармонує з довкіллям.

Хотілося б провести ще такий експеримент, хоча генеральний директор ХАЕС Микола Сергійович Панащенко поки що на це не погоджується. Якось на Чорнобильській АЕС я ознайомився з їхнім переліком видів морального стимулювання персоналу, то у них було таке заохочення — фотографія працівника на тлі прапора ЧАЕС з генеральним директором. Ця норма відзначення працівників була прописана у колдоговорі, коли головою профкому ЧАЕС був Олексій Лич.

— На відміну від інших атомних станцій у вас є профспілкова відзнака «Лицар спорту Хмельницкої АЕС»?

— Так, це завдяки голові комісії профкому, величезному ентузіасту фізкультури і спорту Петру Івановичу Чехову, на жаль, його уже  немає в живих. Це була якраз його ініціатива, а ще у нас є один генератор ідей Олександр Шустерук, працівник станційної газети «Перспектива», що підключився до реалізації цього задуму. Уже багато років ми у такий спосіб відзначаємо кращих спортсменів ХАЕС, людей, які доклали значних зусиль до розвитку фізкультури і спорту, активно ведуть здоровий спосіб життя. Для членів профспілки там ще є грошове заохочення до нагороди. Цієї відзнаки удостоюються і жителі Нетішина, які діяльно сприяють розвитку спорту у місті.

— Скільки років Ви обираєтеся депутатом міськради і що Ви робите як повпред атомного підприємства у місцевому самоврядуванні?

— Це вже моя друга депутаться каденція у міськраді. Під час першої — очолював бюджетну комісію, зараз як її учасник, бо спочатку така функція утрудняла певною мірою виконання моїх основних профспілкових обов’язків.

Що роблю як депутат для ХАЕС? Звичайно, я обстоюю, голосую, агітую за це інших колег з будь-яких питань, що стосуються діяльності нашої атомної станції. Але сьогодні є й інша сторона медалі, голова профкому ХАЕС не байдужий

і до питань життєдіяльності міста Нетішина, соціального захисту та профспілкових проблем учителів, лікарів, держслужбовців… Скажімо, мене непокоїть і невиплата зарплати персоналу ЖКГ, що нині є банкрутом і перебуває у процедурі санації, де маса труднощів. Професійно працюючи тривалий час як профспілковець ХАЕС, я, безумовно, і для людей багатьох міських підприємств та організацій виконую місію гаранта їхньої соціальної захищеності. Мабуть, через те й обирають нетішинці у міську раду, хоча, скажу, агітаційних мітингів я не збираю, жодних піарних заходів з цією метою також не проводжу…

Унікальна ще така ситуація була. Коли на Хмельницькій АЕС запроваджувався, образно кажучи, інститут заступників керівників структурних підрозділів по роботі з персоналом, то більшість людей саме на ці посади було обрано зі складу голів цехових комітетів: Юрій Васильович Шевчук, заступник начальника гідротехнічного цеху, працівники якого продовжують йому довіряти захищати їхні права й інтереси як голові профорганізації цеху; Дмитро Валерійович Міщенко — в енергоремонтному підрозділі також на громадських засадах виконує і функцію голови цехкому, він є членом профкому ХАЕС і ДП НАЕК «Енергоатом» (його інтерв’ю «АУ» найближчим часом буде опубліковано. — Прим. ред.); заступник начальника цеху господарського забезпечення Людмила Сергіївна Гуц є членом профкому, донедавна була головою цехкому; Володимир Борисович Рубас — штатний безмінний голова ревізійної комісії профкому став заступником начальника цеху по роботі з персоналом у турбінному цеху.

— Виходить, що первинна профорганізація ХАЕС — своєрідна кузня кадрів для всієї станції?

— Так, коли вводилася вищеназвана посада, то всі розуміли, що на ХАЕС якраз робота профкому з людьми найбільш різнобічна, потужна. Ми не відмежовуємося від жодних виробничих проблем і беремо участь у всіх публічних заходах. Прикметно, що багатьом таким керівним особам цехів ще вдається багато років поєднувати свої обов’язки і функції голови цехової профорганізації, або члена комісії цехкому тощо. Це, скажу, показово для ППО ХАЕС, яка демонструє чітку і дійову структурованість профспілкових кадрів упродовж тривалого періоду.

Повертаюсь до початку найпершого запитання. Факт пам’ятний, як у 2003 році ми утримали свій спорткомплекс і КДЮСШ від передачі їх у комунальну власність міста, Палац культури «не зберегли» ще до обрання головою профкому. Я категорично протистояв спробам тодішньої адміністрації станції і НАЕК «Енергоатом» віддавати ці комплекси на поталу немічного міського «гаманця». Й аргументи були переконливими, але мені сказали, якщо ти про них так печешся, то забирай їх собі. І я це зробив, і оці 10 років ознаменовані тим, що ми довели наш спорт до найкращих показників на рівні держави.

Так само ініціатором збереження енергоремонтних структур у відокремлених підрозділах була саме ХАЕС — перше тривожне звернення було від нас, учасників позачергової конференції трудового колективу, яку ми скликали з цього приводу, запросивши на неї керівників Атомпрофспілки. Далі було винесення ЦК профспілки цих питань на вищий державний рівень, суворий контроль за його вирішенням. Адже у разі реалізації цього «реформаторського» задуму могла постраждати безпека експлуатації АЕС, щодо цього були переконливі аргументи. Тому питання було заморожено і, слава Богу, ремонтні служби на ХАЕС і не тільки успішно майже десять років працюють. Свого часу у такий спосіб намагалися передати місту комунальну мережу ХАЕС, тоді теж були застосовані профспілковим комітетом усі засоби впливу, щоб цього не сталося. І тепер ми розуміємо, що у разі відчуження цих мереж від потужного підприємства, яким є ХАЕС, то вже б давно наше місто і наші працівники, його жителі, сиділи б без води, тепла, без каналізації й інших побутових зручностей. Сьогодні атомна станція своїм коштом ремонтує досить зношені підземні комунікації, чим підтримує доступність тарифів на комунальні послуги. Тобто ми «достукуємося» навіть до «нехарактерних» для нас питань, не замикаємося у своєму профспілковому просторі і часові, а допомагаємо адміністрації ХАЕС глобально і реально оцінювати й реагувати на будь-яку ситуацію. Зважаючи, найперше, на збереження сталого трудового потенціалу колективу станції і з огляду на монопрофільність міста-супутника Нетішина.

Микола Варчин