ВІДСТАНІ
Ти на відстані звуку — та я вже тебе не гукну,
Задавлю в собі крик, занімію в сльозах, як Ніоба.
Ти лишив мене жити, поклавши на мене вину
І ганебне тавро притуливши до чистого лоба.
Ти на відстані кроку — та я приросла до землі,
Я не можу ні бігти до тебе, а ні від тебе втікати.
Я не можу в плече тобі виплакать давні жалі,
Я не хочу... не буду... не можу тебе не кохати.
Ти на відстані погляду — хай я осліпну навік
Й не побачу тебе, але пам’ять не буде зрадлива
Й намалює тебе на звороті закритих повік,
Так до болю реально і майже до жаху правдиво.
Ти на відстані подиху — стане повітря вогнем
І застрягне у грудях жаским океаном страждання.
І даремне молитись — ця чаша мене не мине,
І даремно благати: «Нехай вона буде остання».
Ти на відстані... Відстані — наша найбільша печаль,
Поміж нами — провалля ненависті, болю, зневаги.
І ніхто з нас цю відстань не може здолати.
На жаль, і у тебе, і в мене забракло простої відваги.
