Обступили роки і думки звідусюди,
почали допікать запитанням сумним:
що ти лишиш по-смерті хорошого людям
і яке ти достойне діяння вчинив?
І послужлива пам’ять здійснила навалу
всіх моїх відчайдушних людських поривань.
І хороше таки над усім панувало,
брало верх величаве без довгих вагань.
І кортіло сказати: я жив по закону
і дурного не втяв, дотепер, далебі.
Але чом у коханої посмішка Мони
і печаль незбагненна в очах голубих?
Віктор Гусаров
