У вівторок Нетішинська міська школа мистецтв радо надала свої класи і зали для учасників обласного свята бандурного мистецтва “Грай, моя бандуро, грай”. Понад десяток навчальних закладів Хмельниччини делегували своїх представників, виступи яких мали змогу подивитися учні всіх загальноосвітніх шкіл міста. Аби концерт не затягнувся в часі, юні бандуристи демонстрували свій доробок відразу в кількох залах паралельно, де в кожної групи виступаючих була окрема глядацька аудиторія, уважно стежили за грою і майстри-професіонали цього виду музичного мистецтва. Воно має дуже давні корені і є істинно українським. Впродовж віків кобзарі, бандуристи, лірники, кажучи сучасною мовою, були для народу отим всезнаючим Інтернетом, звідки черпали українці останні новини про політичне життя, соціальне становище люду по різні береги Дніпра, військові перемоги і поразки. Пісні та балади цих самобутніх народних музик і співців, безумовно мали не тільки героїко-епічний характер, у них так само проникливо звучали ліричні мотиви, жартівливі. Словом, дух нації, хай і почасти поневоленої й зневаженої чужими гнобителями, але незламної і щирої та чистої в своїх почуттях.

Самоуки-кобзарі відійшли у вічність, залишивши по собі великий спадок. Напевне й досі не все ще досліджено з цього музичного пласту, щось, на жаль, навіки втрачено, але бандура таки й сьогодні звучить! Незважаючи на жодні модернові течії та сучасні інструменти, нашпиговані електронікою. Хоча конкурувати, а порою й попросту виживати, про що з болем говорили в Нетішині профільні викладачі музичних шкіл та Хмельницького музичного училища, таки не просто. Цей синтез двох мистецтв, що робить невід’ємними фахове володіння інструментом і вокальні здібності, і досі має своїх поціновувачів. Чого не скажеш про належну підтримку для розвитку і вдосконалення. Школи томляться від відсутності нових інструментів, які так необхідні для наймолодших. Завідуючий відділом народних інструментів Хмельницького музичного училища ім. В.Заремби М.І.Босенко відзначив, що свого часу президент, ще не обіймаючи нинішньої посади, пообі¬цяв виділити кошти на закупівлю бандур. Слова свого дотримав, гроші таки виділили. Але ті, хто мав розпорядитися тими коштами реально… Одним словом, інструментів не придбали і викладачі та учні й надалі послуговуються тим, що було. Як вихід зі становища, купують, якщо вдається, струни, інші деталі та й реставрують у такий спосіб бандури. Ноти нових творів також за власні кошти. Вівторкове свято складалося з кількох частин.

Окрім виступів перед нетішинськими школярами, були конкурсні прослуховування юних обдарувань та гала-концерт за участю переможців і учнів та викладачів Хмельницького музучилища. Звучали твори різних авторів і різних стилів. Як, наприклад, “Ноченька”, яку виконує Тіна Кароль. І хоч фахівці ствер¬джують, що такі спроби відійти від усталених норм бандурного мистецтва ви¬правдані – справжні маестро виконують на бандурі навіть джаз! – все ж національні ритми з-під її воістину золотих струн звучать таки більш природно. Юні конкурсанти з нетерпінням очікували проголошення вердикту журі, у складі якого була й колишня учениця Нетішинської школи мистецтв, а нині викладач музичного училища в Хмельницькому Любов Орловська. Ясна річ, переможцями стали не всі, хоча без подарунків, про що подбали господарі свята – нетішинці, не залишився ніхто. Призові місця (чотири – авт.) визначалися у двох вікових групах – молодшій і старшій. Наша Олена Підгородецька серед старших була другою, першість у талановитої Катерини Ясенчук з Хмельницького вибороти було непросто. Загалом вправність бандуристів, у кожного з яких свій рівень підготовки, справила приємні враження. Скажімо, “Бандурна розмова” у виконанні дуету з Хмельницької ДШМ №3 нагадувала мело¬дійний переспів церковних дзвонів, а “Косив Ясь конюшину” – справжнісінький дзвін коси в момент, коли під нею лягають у покоси соковиті трави. Але яке ж то свято бандурного мистецтва без відомої “Взяв би я бандуру”. Важко й уявити, що цей складний для виконання твір візьмуть у свій репертуар зовсім юні виконавці.

Мені пощасливилося чути як співали ці незабутні рядки народжені ще у ХІХ столітті. У родинному та добросусідському колі, сільські дядьки, не маючи музичної, та й не тільки музичної освіти, дружно ділилися на альти, тенори, баси, визначали соліста і затягували “бандуриста”, кожним словом передаючи його душевні переживання. Ці люди не знали караоке чи нотної грамоти, але співали від душі, боячись сфальшивити всотані з молоком матері мотиви. Адже пісня ця була справжнім шедевром. Ним і залишається, що переконливо довели відомі нетішинські солісти Олександр Арнаутов і Олег Заріць¬кий (на знімку в центрі), виконавши пісню у супроводі ансамблю бандуристів. У той день учасникам свята було сказано багато теплих слів. З числа нетішинців їх здоровили секретар міської ради Л.М.Горбатюк, керівник відділу культури та туризму С.М.Кравчук, директор школи мистецтв І.М.Сиваківська. Усі вони висловили надію, що бандура таки звучатиме надалі, у неї є майбутнє.

Ольга Сокол

травень 2007