Вхід

Визволення Славутчини

 

У першій половині січня 1944 року почалося визволення північ­них районів області, зокрема Полонщини та Славутчини, з-під фашист­ської окупації.

Після успішної Житомирсько-Бердичівської операції Черво­на Армія невпинно наближалася до кордонів Кам’янець-По­діль­ської області. 3 8 січня почалося звільнення з-під окупації сіл Славут­ського району. Цього числа було звільнено с.Великий Скнит, 11 січня - с.Великий Правутин, 12 - села Кутки і Мухарів, 13 -  Берездів, 14 - с.Ганнопіль, 18 - села Лисиче та Кривин. Наступного дня батюшка  села  Ст.Кривин в присутності   партизанів, очолюваних І. М. Яковчуком, освятив воду і попро­сив партизанів  дати салют, що ті й зробили.

13 січня партизани з’єднання ім. Михайлова звільнили від ворога м.Остріг, захопивши значні трофеї.

Ще до 13 січня фашистські війська та тилові підрозділи воро­га залишили місто Славуту. Партизани загону Івана Музальова, які стояли в лісі між Білотином і Хоровицею, увійшли в місто в ніч з 14 на 15 січня.

Про обставини звіль­нення міста згадував командир парти­занської роти М.В.Шевчук:

«В ніч на 15 січня зв’язківець командира загону розбудив мене і покликав до І.Музальова. У командирській землянці, крім командира, я застав начальника штабу загону, командира  взводу  розвідки А.Р.Ящуру  і  комісара     Я.Є.Заїку. Іван Музальов повідомив про те, що за даними розвідки німці спішно покидають Славуту, мені доручив підняти роту та йти брати місто. Перед вишикуваною ротою командир загону  поставив  завдання  раптовим нападом захопити головні продовольчі склади німців, розміщені в колишніх конюшнях поряд з табором вій­ськовопо­ло­нених.

Міст через Горинь біля паперової фабрики був спалений, тому рота переходила річку по льоду в районі Псища. Зайшли в місто, по вулиці Енгельса дійшли до базару. Після цього взвод, очолюваний Іваном Айчиком, рушив у напрямку військових ка­зарм (по сучасній вулиці Кузовкова -  авт.). Основні сили роти на чолі зі мною по вулиці «Газети «Правда» наступали в нап­рямку військового містечка. В районі казарм зав’язався бій з німцями, які відійшли до конюшень, де їх вогнем зустрів 1-й взвод. Німці  встигли  підпалити два склади з зерном і відійшли на Ташки».

Великі склади зерна і продовольства стали трофеями парти­занів. Загін І.Музальова захопив 70 автоматів, багато гвинтівок та патронів, велику кількість різноманітної вибухівки.

Інші групи обстріляли відступаючий через село Ташки на Ізяслав підрозділ німецьких військ. В сутичці загинули партиза­ни Василь Ковальчук, Олексій Островський, Зіник Миколайчук, Семен Новак, були важко поранені Михайло Остров­ський і Вік­тор Ящура.

Напередодні Водохреща партизани вбили в селі Голиках ні­мецького офіцера. У відповідь наступного дня німці оточили се­ло Голики, майже в кожній хаті якого були партизани. Ті на конях, а жителі села пішки стали тікати  в  напрямку  урочища Теребежі. Мешканка села Якилина Бродюк, будучи вагітною, не змогла добігти до лісу, заховалася у льосі за колгоспом, де взимку зберігали колгоспну па­сіку, і там народила двійню. Дочка Марія і сьогодні проживає у Варварівці. У селі залишилися лише стари­ки, яким місцевий священик порадив нікуди не тікати. Фашисти спалили практично все село. Згоріло 107 хат, вціліло лише 2 хати, церква і кузня. Мешканців села, які не встигли втекти у ліс, німці погнали на Ізяслав. Декого дорогою розстріляли.

Ще 13 січня партизани с.Романіни на залізничній станції Славута зіткнулися з німцями, що підірвали водокачку вокзалу і залізничну колію. Німці поспішно на дрезині втекли у напрямку Кривина.

У Славуті була встановлена радянська влада з партизанів, створена вій­ськова комендатура, вжиті заходи протиповітряної оборони. Першим комендантом міста було призначено М. В. Шев­чука, рота якого звільнила Славуту. Міським головою І.Муза-льов призначив П.М.Мазяра. Партизанам з допомогою місце­вого населення вчасно вдалося попередити підрив електростанції, казарм військового містечка і паперової фабрики. На вцілілих мостах була виставлена охорона. Особливо посилено охороняв­ся партизанами залізничний міст у Стриганах.

Зайнявши Славуту, загін І.Музальова тримав оборону на най­більш відповідальній ділянці - південніше та південно-східніше військового містечка. Підходи зі сходу прикривали загони ім. Леніна та ім. Калініна, що дислокувалися в минь­ківських лісах. Штаб з’єднання, загони ім. Хрущова, ім.Кармалюка та ім.Михай-лова розташувалися гарнізоном у місті, яке піддавалося артиле­рійському обстрілу і бомбардуванню з повітря. Партизанська ар­тилерія зайняла вогневі позиції обабіч шосе Славута - Шепетівка для відбиття можливої  атаки  танків з боку Шепетівки.

18 січня у Славуту прибула військова розвідка, а також вій­ськові частини та з’єднання 23-го стрілецького корпусу генерал-майора М.О.Чувакова 60-ї армії під командуванням генерал-полковника І.Д.Черняхов­ського.

Зі спогадів колишнього помічника командира взводу розвід­ки 3-го батальйону 989-го стрілецького полку 226 Глухівсько-Київської Червонопрапорної ордена Суворова II ступеня стрі­лецької  дивізії  М.М.Науменка:

«17 січня біля 17-ої години нас, трьох розвідників: мене, Льоню Макієнка та Васю Руденка, визвали в штаб полку та довели бойове завдання - не вступаючи в бій, провести посиле­ну роту у тил ворога і зайняти Славуту. Рухалися всю ніч і лише на ранок близько 7-ої години наблизилися до залізничної станції Славута. Німців тут не було. Рота почала займати місто. Згодом, переконавшись, що німців у Славуті немає, ми повернулися на станцію. Я доповів командирові роти і рота зайняла вулиці».

Ось що повідомляло Радянське Інформбюро у своєму опе­ративному зведенні від 18 січня 1944 року: «Південно-західніше від міста Новоград-Волинський наші війська навально просуну­лися вперед і оволоділи районним центром Кам’янець-Подільської області, містом і залізничною станцією Славута. За­хоплено багато зброї, рухомий залізничний поїзд та склади з військовим майном».

Для охорони складів командир полку виділив М.В.Шевчуку два станкових кулемети і дві протитанкові рушниці з обслугою. Партизани передали військовим 26 400 центнерів зерна, 1000 цент­нерів борошна та інше продовольство.

22 січня місто було передане частинам Червоної Армії, а з’єд­нання ім.Ми­хайлова передислокувалося в район Білотин - Плужне. Сюди ж підійшло з’єднання С.А.Олексенка. Цього числа загін К.Божевського оволодів райцентром Ляхівці і взяв під обстріл шосе Білогородка - Ямпіль, що припинило будь-який рух німців на Тернопіль.

В цей же час 18 січня 1944 року бійцями 287 стрілецької дивізії Першого Українського фронту звільнено Нетішин. З Нетішина та Солов’я протягом 1941-1945 років воювало 517 громадян, за ці роки загинув 321 житель названих сіл. Втрати колективного господарства у другій світовій війні становили 5080281 карбованець.

Станіслав  Ковальчук,  Тетяна  Жоган

січень 2008


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!