Вхід

Знані постаті Славутчини

Абід (Токарева) Лариса Іванівна, самодіяльний художник. Закінчила факультет теплоенергетики Львівського політехнічного інституту та приватний інститут мистецтв за спеціалізацією “ дизайн та моделювання одягу” у Тунісі. З 1992 р. в Славуті. Полотна демонструвались на Хмельницькій обласній виставці, у Москві в Міжнародному центрі вивчення англійської мови.

Андрощук Іван Степанович, Герой Радянського Союзу. Народився  14 листопада 1911 року в с. Ганнопіль на Славутчині .В арміі з 1933 року. Навчався в 1-му Харківському танковому училищі. На фронті з 1941 р. Гвардії капітан, командир танкового батальйону. Звання присвоєно 31 травня 1945 р. за відвагу, виявлену командиром 64-го гвардійського танкового  батальйону І.Андрощуком при штурмі Берліна. Після війни працював у Дніпропетровську, де й помер у 1999 р.

Архіпова Ганна Григорівна (1939 р. с. Пирятин Полтавської області) - перший секретар Славутського міського комітету компартії України у 1990-х роках. У 1990-1994 рр – депутат Верховної Ради України по Славутському виборчому округу №406.

Бенусович Олександр, кандидат технічних наук.

Берковський Владислав Георгійович (1977 р., м. Одеса) - кандидат історичних наук, директор Центрального державного архіву зарубіжної україніки (м. Київ), член правління Спілки архівістів України, дійсний член Центру дослідження Поділля Інституту історії України НАН України. Випускник Славутської ЗОШ №2. Закінчив Національний університет "Острозька Академія" (1995-2000), аспірантуру Одеського національного університету ім. І.Мечникова (2000-2004). Викладав історію в Славутській ЗОШ №6, з 2001 по 2006 - в Університеті М.Кюрі-Склодовської (Люблін, Польща). З 2006 по 2009 - завідувач Виставкового центру Державного комітету архівів України. Автор понад 100 наукових статей, 1 монографії (Студії з історії Славутчини, Київ, 2008, 240 с.), 2 збірників документів з історії Славутського району ("Колективізація та голодомор на Славутчині: Зб. документів. - Київ, 2009. - 300 с.", "Джерела до історії партизан Славутчини. - Київ, 2010. - 300 с."). За вагомий внесок в краєзнавчий рух відзначений Почесною грамотою Міністерства культури та туризму України.

Бершеда Роман Васильович - доктор юридичних наук, уродженець Славутчини.

Бессалій Валерій Григорович - доктор лісотехнічних наук, уродженець Славутчини.

Бірфельд Яків Григорович, кандидат технічних наук.

Бистрих Микола Миколайович, кандидат медичних наук.

Богомолець Іван Йосипович (25 вересня 1902 р.  с. Бараннє-Улашанівка- 30 липня 1963 р.  Москва) - журналіст, у 1921-22 роках працював головою Славутського волревкому та редактором газети “Вісті”. В Харкові отримав вищу освіту, працював у Народному комісаріаті оборони СРСР начальником планового відділу Управління Військово-Морських сил РСЧА. Видав три книги. У липні 1937 року заарештований і лише через 5 років повернувся з ув`язнення.

Боженко Василь Назарович (1871, с. Бережинка, нині Кіровоградської обл. - 21.VII. 1919, залізнична станція Славута на Хмельниччині, похований у Житомирі) - командир Таращанського полку  Першої Української Радянської дивізіі. За звільнення Києва нагороджений почесною золотою зброєю.

Бойчак Іван Яремович ( 16 січня 1921 р.  с. Піддубці Славутського району -  27.11.1972 р.  Київ) - кандидат філологічних наук, літературний критик, прозаїк. Автор численних нарисів, рецензій на творчість українських письменників. Закінчив Берездівську середню  школу. За мужність і відвагу у боях з фашистами нагороджений орденом Червоного Прапора, медалями. Був важко поранений. Працював після захисту дисертації в журналі “Дніпро”.

Буга (Довженко) Віра Петрівна - ( с. Миньківці Славутського району) - Герой Соціалістичної праці. Проживає в Молдові. Батько за зв`язок з партизанами розстріляний гестапівцями.

Буряк Сергій Васильович( 1966 р. м. Донецьк) - народний депутат України 14-15 скликань від Славутського виборчого округа № 408.  З відзнакою закінчив Київський інститут народного господарства у 1989 році. З 1992 року - голова правління акціонерного банку “Брокбізнеcбанк”.

Варавін Григорій Якович, прикордонник 17 застави 20-го Славутського прикордонного загону. Відзначився 7 квітня 1933 року, затримуючи порушників кордону. Помер від поранення. Його ім’ям було названо першу у прикордонних частинах іменну заставу. В Славуті є вулиця Варавіна.

Вікшемський Мамерт Станіславович, польський письменник, жив у Клепачах на Славутчині, знався з М.Коцюбинським.

Виростков Микола Іванович, дійсний член Академії будівництва України, директор Славутського комбінату “Будфарфор".

Галай Дмитро Михайлович (18 січня 1919 р. с.Клепачі на Славутчині - 5 лютого 1989 р. м.Хмельницький)-  журналіст, заступник редактора Славутської районної газети “Колгоспна правда” (нині “Трудівник Полісся), згодом редактор Ярмолинецької газети “Блокнот агітатора”, заступник редактора обласної газети “Радянське Поділля”. Воював під Ленінградом, відзначений орденами і медалями.

Гамченко С.С. -професор, археолог, відомий Волинознавець, дослідив кургани навколо Шепетівки у 1927-29 рр., в Славуті в урочищі “Вершина”-11 курганів, в урочищі “Круча” по дорозі на Ізяслав з Славути - 16 курганів, в с.Цвітоха в урочищі “Кримки”-15 курганів, в Ізяславі в урочищі “Бабина гора”- 24 кургани, в урочищі “Побоїна”- 26 курганів, в урочищі “Соколова”-22 кургани.

Герасимчук Анатолій Павлович, майстер спорту СРСР з класичної боротьби 

Гізімчук Сергій В’ячеслваович, кандидат юридичних наук

Глаз Віктор Миколайович, доктор економічних наук.

Гловацький Григорій Назарович (1876 р. народження)- перший голова Славутського ревкому у 1920 р. До революції служив у охороні князівського парку “Звіринець”, що в Славуті, згодом входив до Славутської селищної ради, очолював комітет незаможних селян.

Гоглеватий Іван Григорович- майстер спорту СРСР з фехтування. Учасник Великої Вітчизняної війни. Виховав кількох майстрів спорту СРСР, в тому числі чемпіона СРСР та України Туленкова. Працював у Славуті.

Горанський Анатолій Дем`янович (1946 р.) - заслужений вчитель України, вчитель географії Берездівської зош.

ГОРЧАК Броніслав (1854, м. Львів – 16.10.1918, м. Славута, Хмельн. обл.) – історик-генеалог, архівіст, археограф. Випускник Львівського ун-ту. Учень проф. К.Ліске та А.Прохаскі. З 1876 по 1881 р. працював в Львівській бібліотеці Оссолінеум. В 1881 р. на запрошення кн. Р.В.Сангушко переїжджає до м. Славути, де обіймає посаду архіваріуса князівського архіву. Впорядковуючи архів застосовував на початку методику хронологічного укладу, без погляду на тип і походження документів. Однак в 1898 р. під впливом О.Чоловського та З.Л.Радзимінського змінює методику, впроваджуючи поділ документів за хронологією та видом документу. Врешті результатом опрацювання документів архіву стало видання низки каталогів, родоводу кн. Сангушко. В 1886 р. разом з З.Л.Радзимінським та П.Скобельським розпочав підготовку видання «Архіву князів Сангушко зі Славути». Активно публікувався на шпальтах наукових часописів (напр. Przegląd Powszechny, Kwartalnik Historyczny). З початком І Св. Війни, як австрійський підданий змушений був покинути терени Російської імперії. На поч. 1918 р. повернувся до Славути, з метою впорядкувати залишки архіву кн. Сангушко. Не довівши справу до кінця захворівши на пневмонію помер.

Гошкіс Давид, автор книги “Незагоєна рана” (1996) - про страту євреїв на Славутчині та Ізяславщині. Мешкає у Славуті.

Гуд Михайло Федорович (1939 р.) - заслужений агроном Української РСР, агроном сільськогосподарського кооперативу Улашанівський.

Гуля Сергій Іларіонович (18 серпня 1940, с.Мухарів Славутського району). Закінчив Харківський політехнічний інститут. Працював на шахті в Донбасі. Понад 15 років жив у Сибіру. З 1982 р.- мешкає у Рівному. Видав книжки: “Яблоневый цвет», “Лутова вишня”, збірку новел “У село, до матері”.

Гуменюк Анатолій Максимович (5 квітня 1930 р. на Городоччині Хмельницької області - 1999 р. м. Славута) - голова Славутського райвиконкому у 1976 - 1990 роках.  Закінчив Уманський сільгоспінститут. Працював заступников голови Волочиського райвиконкому, другим секретарем райкому партії. Відзначений орденами Трудового Червоного  Прапора, “Знак Пошани”.

Гуйванюк (Царук) Ніна Василівна (1949 р. с.Волиця) - доктор філологічних наук, завідуюча кафедрою сучасної української мови Чернівецького держуніверситету. Автор близько 30-ти посібників та підручників для школи і вузу. Закінчила Славутську середню школу №1.

Денисов Олександр Миколайович ( 1955 р. м. Славута ) - генерал-майор, кандидат військових наук, комендант м. Москви.

Дейкалюк Олександр Іванович (18 січня 1954 р. с.Прибитки Гомельського району Білорусії) - редактор газети “Славутчина” з 1999 по 2001р. Закінчив режисерський факультет Київського держуніверситету у 1976 р. Працював у Хмельницькому обласному будинку народної творчості, обласному управлінні культури, замполітом у пожежній частині по обслуговуванню ХАЕС, завідуючим Славутським райвідділом культури. Вірші друкувались у альманасі “Поділля” у 2000 р.

Діперштейн Михайло Борисович - доктор технічних наук, уродженець Славутчини.

Домбровська Марія, відома польська письменниця, вчилась у Славуті у трирічній парафіяльній школі.

Жук Василь Михайлович (12 травня 1950 р. на Чернігівщині) - міський голова Славути до жовтня 2001р.  Закінчив у 1970 р. Полтавське вище зенітне військове училище, у 1983 р.- Військову академію ППО. Пройшов шлях від командира взводу до начальника ППО дивізії. У званні полковника звільнений у запас. Учасник бойових дій в Афганістані. У березні 1998 р. обраний міським головою, у жовтні 2001- звільнений.

Жулов Федір Єгорович, Герой Радянського Союзу. Народився  в Бєлгородській обл. Росії. На фронті з 1943 р., капітан, командир авіаційної ескадрилії. Звання присвоєно 26 жовтня 1944 року. Загинув. Похований в Славуті.

Зайонц Микола Мар’янович (1942 р. м.Джезказган Казахської РСР) - заслужений працівник промисловості України, директор зат “Горинь”, м.Славута.

Захожий Юрій Михайлович, доктор медичних наук

Зінченко Олександр Олексійович  (16 квітня1957 м. Славута, Хмельницької  обл.)- кандидат фізико-мататематичних наук (1982); заступник  Голови ВР України (з 28.05.2002). Закінчив Чернівецький державний  університет  (1974-79), фізик, викладач фізики; Академію  суспільних наук (1989-92, Москва), політолог;. Кандидатська  дисертація.: "Вплив магнітного поля на екситонні спектри напівпровідникових кристалів". Народний  депутат України 4 скликання з 04.2002 від СДПУ(О), №3 в списку. На час виборів: народний депутат України, член СДПУ(О). Народний  депутат України 3 скликання  з 03.1998-04.2002 від СДПУ(О), №7 в списку. На час виборів: ґенеральний директор АТЗТ "Українська незалежна ТВ-корпорація", чл. СДПУ(О). Голова підкомітету з питань електронних засобів масової інформації, Комітету з питань свободи слова та інформації (07.1998-02.2000), голова Комітету з питань свободи слова та інформації (з 02.2000); чл. фракції СДПУ(О) (з 05.1998, з 12.1998 - керівник фракції).  08.-12.1979 - інженер науково-дослідного сектору кафедри теоретичної фізики, 12.1979 -11.82 - аспірант, 11.1982  - 06.83 - молодший науковий працівник науково-дослідного сектору кафедри теорії фізики, 06.1983-04.85 - заступник секретаря, секретар комітетуту комсомолу Чернівецького державного університету. 04.1985-02.88 - інструктор, зав. відділом студентської молоді, 02.1988-04.89 - секретар з пропаґанди та аґітації  ЦК ЛКСМУ. 04.1989-09.91 - зав. відділом пропаґанди та аґітації, голова координаційного комітету у зв'язках з молодіжними організаціями СРСР, 10.1991 - 07.92 - голова виконкому координаційної ради  ЦК ВЛКСМ. 07.-12.1992 - президент Асоціації молодіжних ініціатив. 12.1992 -10.93 - директор ТОВ "Омета-Меркантайл". 10.1993-02.94 - віце-президент  02.1994-07.95 - заступник  керівника представництва АТ "Балчуг". 08. -12.1995 - ґенеральний директор  АТЗТ ІА "Україна - Експрес". 12.1995 -04.98 - ґенеральний директор, 04.1998 - 05.2002 - президент,  почесний президент АТЗТ "Українська незалежна ТВ -корпорація" (телеканал "Інтер"). Один із засновників Руху демократичних  реформ у Москві (1990). Розробив і реалізував проект в галузі електронних ЗМІ - телеканал "Інтер". Член Ради з питань інформаційної  політики при Президентові України (04.2001-09.02). 1996 -09.2003 - член СДПУ(О), член  Правління (12.1996 - 06.2003), 1-й заступник  голови (10.1998-06.2003).Орден "За заслуги" ІIІ ст. (08.2001). Засл. журналіст України (10.1998). Академік Телевізійної академії України (1998). Нагороджений Почесною грамотою Кабміну України (04.2003), орденом "Святий князь Володимир" IV ст. Автор (співав.) 35 наукових праць з фізики напівпровідників, 15 статтей з теорії молодіжного руху; 10 праць, присвячених ґлобальним інформаційним системам і ролі ЗМІ в сучасних умовах.

Івановський Володимир Іванович (1925 р. м. Славута- 2000) - заслужений раціоналізатор УРСР, працював фрезерувальником комбінату “Будфарфор” з 1941 по 1996 р.

Іванчук Руслан Миколайович, чемпіон світу з універсального бою 2003 р., старший інструкор взводу спеціального призначення Хмельницької АЕС. Народився і мешкає у Славуті.

Каблукова (Кунець) Олена Касьянівна (1938, с. Миньківці на Славутчині)- доктор медичних наук, професор Вінницького медичного інституту.

Камінський Віктор Юлійович (1947 р.) - доктор технічних наук, полковник, начальник Центрального управління метрології і стандартизації Міністерства оборони України, уродженець Славутчини

Каптур Марсі, народилась у Славуті, сенатор Конгресу США.

Кашиця Володимир Васильович (1934 р. с. Вачів- 1989 р.) - Герой Соціалістичної праці, був бригадиром комплексної бригади колгоспу ім. Чапаєва, с. Улашанівка на Славутчині.

Качановська Валентина Миколаївна (1941 р. с.Сільце) - депутат Верховної Ради УРСР 9-11 скликань (1975 – 1990 рр.). Нагороджена орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Трудової Слави III ступеня.

Кельрих Мусій Борисович (1939 р. м. Славута) - доктор технічних наук, професор, завідуючий кафедрою Київського інституту залізничного транспорту.

Ковальчук Станіслав Францович ( 17 червня 1937 р. с.Волудринці Ярмолинецького району Хмельниччини) - директор Славутського краєзнавчого музею. Закінчив Дрогобицький педінститут ім.І.Франка.Працював вчителем фізики та математики у Сутківцях та Поляні, директором Старокривинської середньої школи. З 1976 р.- завідуючий відділом народної освіти Славутського райвиконкому. З листопада 1988 по червень 1992 р.- заступник голови виконкому Славутської міської ради народних депутатів. Далі – заступник голови Славутської районної державної адміністрації. Відмінник народної освіти, нагороджений медаллю А.Макаренка. Автор книг “Шалом, Славутчани” разом з А.Фрідманом- Хмельницька міська друкарня,130 сторінок, 2001 р. та "Славута, минуле і сучасне", Київ, "Київська правда", 2003 р. Нагорджений медаллю до 10-річчя Незалежності.

Ковальська Валентина Павлівна (1947 р. с.Старий Кривин)- заслужена артистка України, науковий працівник Інституту мовознавства, м.Київ.

Ковба Іван Володимирович (13 грудня 1939 р. с.Комарівка Славутського району)- з листопада 1995 р.- директор видавництва “Київська правда”, віце-президент Української асоціації виробників поліграфічної продукції, член Головної редакційної колегії Книги Пам`яті України, член редколегії часопису “Друкарство”. Заслужений працівник промисловості України. Працював начальником Головного управління науково-технічного і виробничого розвитку Держкомвидаву України, заступником міністра преси та інформації України. Співавтор книги “Тут народжується книга”.

Ковба Володимир Назарович, самодіяльний художник. Мешкає у Славуті. Виставлявся у Історичному музеї міста, є репродукція у “Книзі  пам’яті України. Славутський район”.

Ковтонюк Яків Сидорович (14 жовтня 1900 р. с. Барання Улашанівка – 1963 р. м. Славута)- один з перших комсомольців Славутчини, учасник громадянської і Великої Вітчизняної воєн.  Обирався головою Славутського райвиконкому, директором райхарчокомбінату, був співробітником редакції районної газети “Прикордонна правда”.

Козак Сергій Давидович ( 14 березня1921 в с.  Старий Кривин Славутського району - 1993, Київ ) - український оперний співак, композитор, народний артист України, поет, прозаїк, автор віршованих повістей “Земле моя-доле моя”, “Горинь”, повістей “Михайло Гришко”, “Григорій Верьовка” та інших, есе та музики на слова українських поетів. Учасник Параду Перемоги у Москві. Закінчив військову академію, Московську консерваторію, був солістом Державного академічного театру опери та балету УРСР. Викладав у  Київській консерваторії.

Козлов Митрофан Григорович, революціонер, комісар бригади Г.Косовського, член ВКП (б) з 1907 р. У 1922 році працював головою Славутського волревкому, у 1932 став першим головою Славутського райвиконкому.

Косів (Воронюк) Микола Іванович (с.Соснівка Славутського району) -поет. Закінчив Ганнопільську середню школу та Білоцерківський сільськогосподарський інститут. Вчитель Бачманівської школи. Видав книгу “З думою про Україну” (вірші, пісні) 1998. Хмельницький КС. Автограф.

Коцюбинський Михайло Михайлович  (17 вересня 1864 м.Вінниця- 25 квітня 1913, Чернігів) - класик української літератури. Перебував на Славутчині  у 1906, 1907, 1911 та 1912 роках, гостюючи у свого брата Хоми Михайловича Коцюбинського (1870-1956), тодішнього акцизного контролера у м.Славуті, та у Острозі і Межирічі, де брат володів винокурнями.

Коцюбинська-Єфіменко Зоя Хомівна, (1904-1984) - літературознавець, племінниця Михайла Михайловича Коцюбинського, уродженка Славути.

КОЧУБЕЙ Володимир Іванович (1888 – 1937) – археолог, краєзнавець. Н. в с. Жижниківці (Шепетівський р-н. Хмельн. обл.) в сел. сім’ї. В 1905 закінчив учительську семінарію. З 1906 працював вчителем початкових та старших класів. В 1908-1913 навчався в учительському інституті. Від 1919 по 1922 служив в лавах Червоної армії. З жовтня 1923 працює вчителем професійно-технічної школи в м. Славута. В кінці 1923 був обраний членом районної комісії з перевірки іспитів. Один з ініціаторів та засновників низки краєзнавчих гуртків в містах та селах Славутського, Полонського, Красилівського, Судилківського, Ізяславського та Ляховецького р-нів Хмельницької обл. Від 1926 уповноважений Всеукраїнського Археологічного Комітету при УАН по Шепетівській окрузі та уповноважений Київської крайової інспектури по охороні пам’яток культури на Шепетівщині. В жовтні 1926 засновує та очолює Шепетівський окружний краєзнавчий музей в м. Славута. На базі цього музею в 1927-1929 ініціював проведення, під наук. кер. проф. С. Гамченко та Безбородько, двох геологічних та двох археологічних експедицій. В 1928 ініціював створення і пізніше очолив Шепетівське Наукове при Українській Академії Наук Товариство. Від 1908 активно публікує краєзнавчі розвідки на сторінках газет «Вісті Волинського Губернського Земства» та «Нове життя для всіх». Автор монографій з археології та краєзнавства Шепетівщини – «Археологічне обстеження берегів р. Горинь в 1928 р.», «До реєстрації археологічних першоджерел на Шепетівщині», «Довідник Шепетівщини», «Екскурсант Шепетівщини» (Шепетівка, 1929). Розстріляний в Москві в 1937 р..

Кравчук Леонід Васильович (1947 р.) - генерал-майор, кандидат військових наук, начальник Київського військового ліцею ім. І.Богуна. Навчався в Славутській школі-інтернат.

Красиков Микола Петрович (1923 р. с.Сільце) - учасник Сталінградської битви, кавалер 3-х орденів Слави.

Краснопольський Олексій Васильович (с.Крупець на Славутчині)-доцент кафедри географії Адигейського держуніверситету, кандидат географічних наук. Нагороджений за працю “Отечественные географы” медаллю ім.Ф.П.Літке (в книзі з трьох томів близько 2 тисяч статей про географів). Виріс у чужій сім’ї.

Кузовков Гнат Васильович (24 липня 1918 на Орловщині - 1980, Київ)- комісар партизанського з’єднання ім.Михайлова, почесний громадянин Славути.

Кузьмук Іван Федорович (1921 с. Дятилівка на Славутчині -1973)- генерал-лейтенант, начальник Харківського танкового училища. Учасник Великої Вітчизняної війни.

Кузьмук Олександр Іванович (17 квітня 1954, с. Дятилівка на Славутчині)- генерал-полковник, міністр оборони України з 11 липня 1996 р. по 24 жовтня 2001р. Закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище (1975), військову академію бронетанкових військ (1983). Знятий з поста за попадання під час навчання бойової ракети у російський літак. Народний депутат України.

Кшивіцький Юзеф (1838- після 1905 р) - варшав’янин, навчався у Московському університеті. Автор численних краєзнавчих розвідок про Володимирець, Славуту, Шепетівку та ін., що зафіксовано  у “Словніку географічни Крулевства Польськего і інних краюв словянськіх”.

Левицький Орест (13 (25) грудня 1848, с.Маячка на Полтавщині –1922, Київ)- визначний український вчений, історик, письменник, краєзнавець, археограф, архівіст, етнограф, академік АН України. Заступник президента Академії наук України у 1919-1921рр. Детально вивчав і узагальнив у своїх працях матеріали по історії нашого краю.

Ліберман Овсій Григорович (2 жовтня 1897 р. м.Славута )- доктор економічних наук, професор, автор понад 200 праць з економіки. Закінчив юридичний факультет Київського держуніверситету та Харківський інженерно-економічний інститут. З 1963 р.- професор кафедри планування, статистики та обліку Харківського держуніверситету ім.Горького. Його ім’я увійшло до “Короткої єврейської енциклопедії”, виданої в Єрусалимі.

Лізак  Ізраїль Львович (1905 Славута) -художник.   В десять років переїхав до Петрограда, де провів все життя. Навчався у відомих художників. Його твори зберігаються у Російському музеї (Санкт-Петербург), музеї Мистецтв Узбекистану, у Баку, Самарканді, Ульяновську, Брянську, Пскові тощо.

Литван Давид Борисович - доктор технічних наук, уродженець Славутчини.

Лопалевськи Тадеуш, - польський письменник, автор книги “Останній з перших” про князя Сангушка, володаря маєтків у Славуті

Лось Володимир (1849 р. м. Славута –3 жовтня 1888 р.) - чернець, польський художник-маляр, учень Академії Краківської та Монахійської. Малював жанрові сцени з життя польської шляхти, селян і козаків. Картини зберігаються в колекціях Варшави.

Лур`є Абрам Якович (24 вересня 1895 м.Славута- 3 червня 1958, Москва)-член Спілки письменників СРСР, кандидат історичних наук. Закінчив у 1917 році  медичний факультет Київського  університету. Автор понад 20 книг, серед яких “Джузеппе Гарибальди”, “Портреты деятелей Парижской коммуны”, “Адмирал Бутаков”, “Ермак ведет корабли”, “Тайны великой пирамиды".

Луць  Володимир Васильович (1933 р. с. Рилівка),- доктор юридичних наук, завідуючий кафедрою, професор Прикарпатського університету ім. Стефаника.

Мальчук Віра Олександрівна (29 травня 1956 року  с. Колом’є на Славутчині)- член Спілки журналістів з 1982 р., редактор газети “Трудівник Полісся”, заслужений журналіст України.  Закінчила Полянську середню школу, факультет журналістики Київського держуніверситету. В “Трудівнику Полісся” з 1979 року, з травня 1990 - редактор. Автор книги віршів “Святе і грішне”. Київ, Астарта, 1996 рік.

Марчук Марія Гордіївна (1943 р. с.Кутки) - заслужений працівник промисловості України, ткаля зат “Суконна фабрика”, м.Славута.

Мацевич Аполлінарій Федорович (4 серпня 1926 р. с.Заозерна Тульчинського району Вінничини)- прозаїк, член Спілки письменників. З поміж численних творів написав книгу про Шепетівсько-Славутське підпілля “Клятва Гиппократа” (1990). Виїхав у Латвію.

Мачківський  Микола Антонович ( 10 січня 1942 року  с. Хоросток Славутського району)- поет, журналіст, член Спілки письменників України. Автор збірок “В житах” (1974), “Червоний рушник” (1979), “Живий дощ” (1983), “Зав'язь доброти” (1986), «Сорокодуби» (1994) та інших.

Миронюк Микола Васильович (  1946 р с.Миньківці Славутського району)- доктор медичних наук, завідуючий кафедрою загальної хірургії Акмолінської державної медичної академії (Казахстан), академік Нью-Йоркської  академії наук, головний хірург м.Астана.

Митюк Володимир Ілліч, заслужений вчитель України,  директор Цвітоської зош, що на Славутчині.

Михайлов Федір Михайлович (1898 р.  с. Перелуч на Новгородщині) - Герой Радянського Союзу. Керівник міжрайонної Славутсько-Шепетівської підпільної організації, яка об’єднала понад 200 патріотів. Загинув у 1942 р. Похований в Славуті, де йому встановлено пам’ятник. Його ім’я носило партизанське з’єднання. Звання присвоєно 8 травня 1965 р.

Міклер Діонісій (1762-? )- вчений, ірландський ботанік. Освіту здобув в Дубліні і Лондоні. На запрошення Ізабелли Чарторийської в 1770 році приїхав у  Польщу і на її прохання заснував в Варшаві Англійський парк. В 1792 році на запрошення кн. Любомирського переїздить на Волинь і в м. Дубно засновує два парки “Дубенські сади”. Заснував парки в Мізочі і Здобиці (ген. Карвицький), у Кривині (кн. Яблоновський), у Берестечку (гр. Плятери) тощо. В 1805 році на прохання Т.Чацького (засновник Вищої гімназії в Кременці) разом з німецькими вченими ботаніками  засновує Кременецький ботанічний сад – один з найкращих у Європі.  Після цього на Волині засновує парки в Боремлі (Чацькі), Шпанові і Плужному (кн. Радзивили), с. Колодне (Свейковський) і Городку (гр. Естергазі), Крім того заснував багато парків на  Поділлі.

Міщенко Леоніла Іванівна ( 1922 р. Славута) -доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету ім. Франка. У 1940 р. закінчила Славутську школу №1. В роки війни брала участь у підпільній боротьбі з ворогом.

Музальов Іван Олексійович (1918 с.Заріччя на Орловщині- ? Ульяновськ)- Герой Радянського Союзу.  Командир Шепетівського партизанського загону. Перебував у полоні в Славутському концтаборі. Звання присвоєно 7 серпня 1944 року.

Назарук Володимир Миколайович, художник, лауреат II Всесоюзного фестивалю народної творчості. Мешкав у Славуті, помер. Виставлявся у Історичному музеї міста.

Нестерчук Світлана Гаврилівна (2 вересня 1943 р. с.Голохвости Волочиського району на Хмельниччині)- директор Славутської суконної фабрики. Занесена до книги “Україна на межі тисячоліть” під назвою “500 впливових особистостей” і нагороджена пам`ятною нагрудною медаллю “Лідер XXI сторіччя”.

Нікітчук Василь Іванович, Герой Соціалістичної праці.

Овсійчук Володимир Антонович (28 липня 1924 року  с. Малий Скнит Славутського району), - доктор мистецтвознавства, завідуючий відділом Львівської академії мистецтв, член-кореспондент Академії мистецтв України .

Одудько Тиміш Романович (24 вересня 1912 року  с. Хоровець Славутського району)- член Спілки письменників. Закінчив Вінницький педінститут (1939). Працював у шепетівській газеті "Шляхом Жовтня", вінницьких часописах, директором видавництва "Каменяр". Учасник Великої  Вітчизняної війни. Автор книжок "Зоря над землею"(1950), "Співанки" (1958), "Зелений гомін" (1964), "Колір боротьби" (1978). Член СП СРСР з 1945р.

Одуха Антон Захарович (1910 р. с Янушовці (тепер Іванівка) на Славутчині -17 травня  1967 року, Славута) - Герой Радянського Союзу, командир партизанського з'єднання ім. Михайлова. В довоєнний час працював вчителем у с.Стригани. Під час війни увійшов до міжрайонного підпільного комітету. 14 червня 1942 року організував втечу військовополонених з концтабору. Створив партизанський загін. У лютому 1943 р. загін увійшов до складу з’єднання І.Шитова. 20 вересня на базі загону створюється нове партизанське з’єднання ім. Михайлова.  Партизани брали участь у звільненні Славути, Ізяслава, Острога, Ямполя. В результаті диверсій пущено під укіс 278 ешелонів противника. Звання присвоєно 7 серпня 1944 року. В Славуті йому встановлено пам’ятник. Скульптор Ф.Коцюбинський, архітектор Є.Перекрест. В Шепетівці є вулиця Одухи.

Олейнюк Клим Карпович (1916 р. с.Лисиче -1944) - Герой Радянського Союзу. Народився в с. Лисиче на Славутчині. Меморіальна дошка на фасаді школи в с. Лисиче, скульптор С.Лелях.

Олясикович Вацлав, уродженець Славути, автор книги “Юнак зі Славути. Спогади недалекого минулого”, виданої у Варшаві 1997 р.

Осіновський Семен Павлович (1923 – 2001) - заслужений працівник промисловості Української РСР, Почесний залізничник СРСР, був начальником Славутського деревообробного комбінату з 1953 по 1998 р.

Павлов Володимир Сергійович, доктор технічних наук

Паламарчук Анатолій Васильович (1944 р. с.Ставичани) - генерал-майор, начальник управління експертизи та аналізу оборонно-мобілізаційної роботи Кабінету міністрів України.

Паламарчук Максим Мартинович (22 жовтня 1916 р. с.Воробіївка Полянського району) - академік Академії Наук України, Заслужений діяч науки України, віце-президент Географічного товариства України, автор підручника “Географія Української РСР”. Закінчив Київський держуніверситет. Навчався у Славутському робітфаці, який у 30-х роках  розташовувався в приміщенні нинішнього філіалу зош №2.

Панишко Юрій Митрофанович (15 червня 1940 р. м. Славута) - доцент кафедри Львівського державного інституту фізичної культури, кандидат медичних наук. Працював  лікарем - хірургом у Славутському районі та Хмельницькій обласній лікарні.  Автор 200 наукових робіт в тому числі 20 книжок та брошур.

Паперник Лазар Хаїмович (1 вересня 1918 м. Славута - 1941, Підмосков`я) - Герой Радянського Союзу.  Під час війни червоноармієць Окремої мотострілецької бригади особливого призначення НКВС СРСР. Звання присвоєно 21 липня 1942 року. Загинув і похований у селі Хлуднєво Калузької області Росії. В Москві є вулиця та пам`ятник.

Перестюк Микола Олексійович (1січня 1946 року с.Плоска на Славутчині) - доктор фізико-математичних наук, професор, завідуючий кафедрою інтегральних та диференційних рівнянь, декан механіко-математичного факультету Київського національного університету ім. Шевченка. Народився у  багатодітній сім`ї. Закінчив Мирутинську середню школу, університет. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Автор понад 150 наукових та методичних праць.

Пероговський В.І. - історик-краєзнавець Волині у 60-80 роках 19 ст. Публікував історичні нариси переважно у “Волынских губернских ведомостях”, зокрема “Местечки Заславского уезда: Славута, Шепетовка, Грицев. Белогородка, Корница, Лабунь и селения Городище, Поляховая, Зеленцы”.

Петров Михайло Іларіонович ( 1919 р. с. Талівка Новосибірської обл.) - Герой Радянського Союзу.  Командир диверсійного батальйону з'єднання ім. Михайлова, що діяв на Славутчині. Звання присвоєно 7 серпня 1944 р. Кандидат історичних наук.

Поліщук Каленик Маркович ( грудень 1923 , с.Крупець Славутчина - 1990-і) - поет, автор збірок "Дороги до людей", "Моя святиня". Працював завідуючим клубом у Стриганах. Лауреат телеконкурсу "Сонячні кларнети". 

Поліщук Леонід Іванович (1946 р. с.Головлі) - генерал-майор, начальник управління кадрів Західного оперативного командування, м.Львів.

Потапова (Душнюк) Ольга Яківна (1914 р.  с. Полянь Славутського району – 1965 р.) - Герой Соціалістичної праці. Була бригадиром бригади малярів-штукатурів. З сім`ї розкуркулених.

Прокопюк Микола Архипович (1902 року у с. Самчики на Старокостянтинівщині ) -Герой Радянського Союзу, командир партизанського з'єднання. Служив у Славутському прикордонному загоні. Учасник війни в Іспанії.  Звання присвоєно 5 листопада 1944 року. Помер у 1974 році, похований у Москві. Написав книгу спогадів “На західному березі Бугу”, монографію з історії дій розвідувальних груп і загонів.

Радзимінський З. Л. - автор книги “Князь Роман Сангушко - перший заславський майорат” Львів,1918.

Рибицький Іван  Васильович (21 травня 1936 року  с. Цвітоха Славутського району) -  поет, член Спілки письменників з 1972 року.  Закінчив Львівський університет(1959). Працював у редакціях газет “Радянське  Поділля”, “Прапор юності”, “Ленінська молодь”, “Корчагінець”. Автор збірок “Озброєне серце” (1963), “Хвилини і хвилі” (1969), “Вишнева задума” (1974), “Свідок весни” (1981), “Луни близькі і дальні” (1983). Мешкає у Дніпропетровську.

Родзевич Галина Михайлівна - журналіст. З 1972 року у Славутській газеті “Трудівник Полісся”- літпрацівник, кореспондент, завідуюча відділом промисловості, заступник редактора. Згодом протягом 10 років - редактор, відповідальний секретар Дунаєвецької районної газети, що на Хмельниччині. Померла через хворобу 2001 року на 46 році життя.

 

Романюк АнатРОМАНОВСЬКИЙ (Bożawola-Romanowski) Леон (1800, на Поділлі – 12.12.1882 в м. Славута, Хмельн. обл.) – правник, архівіст, генеалог, письменник. Отримавши, по закінченню Подільської гімназії в м. Вінниця, юридичну освіту адвокатську практику відбув при Подільському трибуналі. Протягом 1827-1830 працював архівістом та судовим захисником у земському суді Літинського повіту, з 1931 – повірений Д.Івановського, з 1835 – державним адвокатом в Головному суді присяжних в м. Кам’янець-Подільський. В 1838 переїжджає на постійне проживання до Кам’янця-Подільського. 20 вересня 1845 на запрошення кн. Р.Є.Сангушко обіймає посаду повіреного у справах подільських маєтностей кн. Сангушко. З 1846 по 1850 обіймає посаду адміністратора маєтку кн. Сангушко в Славуті. 16 травня 1866 призначається на посаду консерватора родинного архіву князів Сангушко. За активної участі Л.Романовського 1 серпня 1866 архів Сангушків перевозиться з Ізяслава до князівського палацу в м. Славута. В 1881 з огляду на хворобу та поважний вік передає управління архівом Броніславу Горчаку. Автор низки поетичних творів та історико-генеалогічних розвідок, зокрема з історії родин графів Потоцьких та князів Сангушко.олій Йосипович ( 1942 р. с. Полянь Славутського району) - контр-адмірал, заступник керівника апарату комітету Ради Федерацій Федеральних зборів РФ з питань безпеки та оборони.

Савченко Михайло Максимович ( 6 червня 1914 р. м. Глобине Полтавської обл. –12 серпня 1982, Київ) -драматург. Закінчив Харківський музично-драматичний інститут. Під час війни втікає з концтабору і вливається в партизанський загін з’єднання Одухи. Автор п’єс “Сини Гіппократа”, “Прошу встати” та ін.

Савчук Володимир Остапович - майстер спорту з вищого пілотажу, полковник. Закінчив Берездівську середню школу, Оренбурзьке військове льотне училище. Зустрічався з Ю.Гагаріним.

Савчук Микола Панасович (16 грудня 1899р. с. Зубівщина Славутського району - 16 лютого 1976) - зоолог, член-кореспондент АН УРСР (1948),  заслужений діяч науки УРСР (1965), з 1937 по 1948 роки - ректор Одеського держуніверситету ім. Мечникова, у 1948-1949 роках - міністр освіти УРСР. У 1917 р. закінчив початкову школу. Працював у Шепетівці на телеграфі. Написав підручники: “Зоологія безхребетних”, “Курс лекцій з ембріології”, “Праця з мікроскопом” тощо. Дружина- Ольга Євдокимовна - кандидат біологічних наук, дочка - Людмила Миколаївна- кандидат біологічних наук.

Сангушко Роман Євстафієвич (1800-1881) -князь, володар маєтків у Славуті.

Сангушко Роман Владиславович, племінник Р.Є. (4 (17) жовтня 1832 р.- 19 жовтня 1917, Славута) - володар маєтків у Славуті. Ротмістр російської гвардії, потім гласний земства, кореспондент вищих установ. Нагороджений орденами Росії, турецьким орденом Меджидіс 1-го ступеня . Від царя Миколи II  отримав титул шталмейстера ( головний придворний царського двору його величності Миколи II). Мав бібліотеку в 20 тис. томів, де зберігались рідкісні видання, а також художню галерею з картинами П.Рубенса. Видав у Львові 7 томів родинного архіву “Архів князів Любартовичів-Сангушків у Славуті” (1887-1910).

Семеновський Володимир Самійлович ( 23 січня 1921 року  с. Кривин -  28 серпня 1992 року  м. Хмельницький) - поет-пісняр, автор збірок  “Де Дністер і Збруч” (1953), “В єдинім строю (1985), “Сяйво калини” (1991). Навчався у Житомирському педінституті. Перебуваючи у евакуації, закінчив Челябінський педінститут.  По війні був на журналістській роботі у Хмельницькому. Встановлено меморіальну дошку на будівлі школи в с. Старий Кривин.

Семенюк Василь Васильович, начальник відділу освіти Славутської райдержадміністрації, кандидат педагогічних наук.

Семенюта Станіслав Юрійович (1955 р. м.Славута) - генерал-майор, командир повітряно-десантної дивізії, Росія.

Сірук Веніамін Федорович (1919 р. м.Славута-1986 р.) - генерал-майор, був начальником факультету Ленінградської військової академії.

Симонов Костянтин, письменник. Під час війни у березні-квітні 1944 року в якості кореспондента “Красной Звезды” перебував у Славуті.

Скрипнюк Олександр Васильович (1960 р. в с. Перемишель Славутського район)  -  доктор юридичних наук, професор,  заслужений юрист України, член-кореспондент Академії педагогічних наук, начальник управління суспільних та гуманітарних наук  Вищої атестаційної комісії при Кабінеті Міністрів України.

Смичок Василь Борисович, докто медичних наук

Сокол Антон Романович, робітник  Славутської паперової фабрики, загинув у бою з білополяками у 1920 р. Його ім’ям названо вулицю в Славуті.

Столбовий Володимир Петрович (1949 р. с.Миньківці) - заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, полковник міліції, начальник кафедри Академії ВС України.

Теплов Віталій Іванович - доктор технічних наук, уродженець Славутчини.

Терновий В`ячеслав Олександрович (1 квітня 1962 р. с. Старий Кривин на Славутчині) - редактор Славутського міськрайонного радіо. Закінчив Лисиченську десятирічку, Кам`янець-Подільський педінститут за фахом українська філологія. Працював заввідділом газети “Трудівник Полісся”, співредактором газети “Пульс”. Уклав збірку статей “Було це на Славутчині в 30-і” про голодомор 1933 року.

Тимошина Марія Власівна, член ради ветеранів комбінату “Будфарфор”,  народний депутат Української РСР двох скликань: VII та VIII скликань з 13 червня 1971 р. по 15 червня 1975 р.

Тищук Володимир Васильович (16 вересня 1945 р. с. Берездів Славутського району )-редактор газети “Вперед” м.Ярмолинці, член Спілки журналістів. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету у 1975 році, ВПШ при ЦК КПУ в 1979 році. В журналістиці з 1967 року: коректор, літпрацівник, завідуючий відділом. Редактор газети “Вперед” з листопада 1984 року.

Ткачук Марія Миколаївна (1947 р. с.Іванівна) - заслужений працівник промисловості України, швачка зат “Горинь” у 1975-1999 рр.

Толченніков Віктор Іванович (1930 р.) - заслужений лісовод Української РСР, був директором Славутського держлісгоспу з 1963 по 1988 р.

Троцюк Віталій Леонідович (1961 в с.Лисичому на Славутчині-1981) - воїн-афганець, кавалер ордена “Червоної Зірки”. Загинув в Афганістані.

Туленков Микола Васильович, кандидат соціологічних наук, майстер спорту СРСР з фехтування.

Урвант Вадим Миколайович - депутат Верховної Ради СРСР останнього скликання, підполковник запасу, начальник відділу Славутської райдержадміністрації з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення. Кадровий військовий. Воював у Афганістані у 1979 -1982 роках. Мав контузію. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю “За бойові заслуги”.

Фарфоровський Володимир Пилипович (2 березня 1921 року ) - доктор педагогічних наук.  По війні очолював педагогічний колектив Славутської середньої школи №1.

Фель Йосип Ісаєвич, (1905 р. Славута- березень 1984)- доктор медичних наук, професор. Працював у Азербайджані. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Філінюк Володимир Романович (1954 р. с.Черемушки Омської обл.) - заслужений працівник промисловості України, генеральний директор ват “Славутсько-Полянська паперова фабрика”.

Фрідман Артур  Давидович (1949 р. м. Славута) - дійсний член Академії будівництва України, заслужений будівельник України, генеральний директор  Славутського ЗАТ “Об`єднання “Прогрес.

Ціон Рахім Львівна ( 5 грудня 1916 року  Славута) - живописець, мешканка Києва.

Цимбалюк Анатолій Андрійович - доктор технічних наук, уродженець Славутчини

Шахнюк Володимир Потапович (20 березня 1920, м. Славута) - журналіст, член Спілки письменників з 1962 року, прозаїк, автор багатьох книжок сатири і гумору та збірки нарисів. Мешкає в Сімферополі.

Шевчук Павло Кирилович ( 16 липня 1914 р. в с. Головлі- 3 листопада 1990 р. м. Хмельницький) - журналіст, у 30-і роки - відповідальний секретар Славутської районної газети “Прикордонна правда”. Був заарештований УНКВС. Під час війни зв`язковий партизанського з`єднання ім. Михайлова. По війні працював у обласній газеті “Радянське Поділля”.

Шеремет Юхим Михайлович (11 січня 1938 року  м. Славута) - доктор технічних наук, автор поетичної  збірки “Посвящается...” (1999р. Львів). В Славуті закінчив середню школу №2, згодом-Львівський політехнічний інститут (енергетичний та радіотехнічний факультети). Автор понад 100 наукових праць, 13 свідоцтв на винаходи. Виїхав до Ізраїлю у 1999 році.

Шмуклер Юхим Григорович (1936 р.м. Славута) - кандидат педагогічних наук, вчитель хімії зош №4 м. Славута, переможець Республіканського конкурсу “Вчитель року-98”, соросовський стипендіат, заслужений вчитель України.

Яковлєв Олександр Іванович (1943 р. м. Славута – 1993, Москва) -генерал-майор, був начальником кафедри військової академії у Москві.

Яроцька Аліція Федорівна (1931 р. в Славуті) - з 1949 р. працівниця ”Славутської суконної фабрики”, Герой Соціалістичної праці, кавалер ордена Леніна та Трудового Червоного Прапора.


 





Гость 14 Mar 2010 в 22:34 # Відповісти
Re:
Берковський Владислав Георгійович (1977 р., м. Одеса) - кандидат історичних наук, директор Центрального державного архіву зарубіжної україніки (м. Київ), член правління Спілки архівістів України, дійсний член Центру дослідження Поділля Інституту історії України НАН України. Випускник Славутської ЗОШ №2. Закінчив Національний університет "Острозька Академія" (1995-2000), аспірантуру Одеського національного університету ім. І.Мечникова (2000-2004). Викладав історію в Славутській ЗОШ №6, з 2001 по 2006 - в Університеті М.Кюрі-Склодовської (Люблін, Польща). З 2006 по 2009 - завідувач Виставкового центру Державного комітету архівів України. Автор понад 100 наукових статей, 1 монографії (Студії з історії Славутчини, Київ, 2008, 240 с.), 2 збірників документів з історії Славутського району ("Колективізація та голодомор на Славутчині: Зб. документів. - Київ, 2009. - 300 с.", "Джерела до історії партизан Славутчини. - Київ, 2010. - 300 с."). За вагомий внесок в краєзнавчий рух відзначений Почесною грамотою Міністерства культури та туризму України.
Гость 14 Mar 2010 в 22:35 # Відповісти
Re:
КОЧУБЕЙ Володимир Іванович (1888 – 1937) – археолог, краєзнавець. Н. в с. Жижниківці (Шепетівський р-н. Хмельн. обл.) в сел. сім’ї. В 1905 закінчив учительську семінарію. З 1906 працював вчителем початкових та старших класів. В 1908-1913 навчався в учительському інституті. Від 1919 по 1922 служив в лавах Червоної армії. З жовтня 1923 працює вчителем професійно-технічної школи в м. Славута. В кінці 1923 був обраний членом районної комісії з перевірки іспитів. Один з ініціаторів та засновників низки краєзнавчих гуртків в містах та селах Славутського, Полонського, Красилівського, Судилківського, Ізяславського та Ляховецького р-нів Хмельницької обл. Від 1926 уповноважений Всеукраїнського Археологічного Комітету при УАН по Шепетівській окрузі та уповноважений Київської крайової інспектури по охороні пам’яток культури на Шепетівщині. В жовтні 1926 засновує та очолює Шепетівський окружний краєзнавчий музей в м. Славута. На базі цього музею в 1927-1929 ініціював проведення, під наук. кер. проф. С. Гамченко та Безбородько, двох геологічних та двох археологічних експедицій. В 1928 ініціював створення і пізніше очолив Шепетівське Наукове при Українській Академії Наук Товариство.
Від 1908 активно публікує краєзнавчі розвідки на сторінках газет «Вісті Волинського Губернського Земства» та «Нове життя для всіх». Автор монографій з археології та краєзнавства Шепетівщини – «Археологічне обстеження берегів р. Горинь в 1928 р.», «До реєстрації археологічних першоджерел на Шепетівщині», «Довідник Шепетівщини», «Екскурсант Шепетівщини» (Шепетівка, 1929).
Розстріляний в Москві в 1937 р..
Гость 14 Mar 2010 в 22:36 # Відповісти
Re:
ГОРЧАК Броніслав (1854, м. Львів – 16.10.1918, м. Славута, Хмельн. обл.) – історик-генеалог, архівіст, археограф. Випускник Львівського ун-ту. Учень проф. К.Ліске та А.Прохаскі. З 1876 по 1881 р. працював в Львівській бібліотеці Оссолінеум. В 1881 р. на запрошення кн. Р.В.Сангушко переїжджає до м. Славути, де обіймає посаду архіваріуса князівського архіву. Впорядковуючи архів застосовував на початку методику хронологічного укладу, без погляду на тип і походження документів. Однак в 1898 р. під впливом О.Чоловського та З.Л.Радзимінського змінює методику, впроваджуючи поділ документів за хронологією та видом документу. Врешті результатом опрацювання документів архіву стало видання низки каталогів, родоводу кн. Сангушко. В 1886 р. разом з З.Л.Радзимінським та П.Скобельським розпочав підготовку видання «Архіву князів Сангушко зі Славути». Активно публікувався на шпальтах наукових часописів (напр. Przegląd Powszechny, Kwartalnik Historyczny). З початком І Св. Війни, як австрійський підданий змушений був покинути терени Російської імперії. На поч. 1918 р. повернувся до Славути, з метою впорядкувати залишки архіву кн. Сангушко. Не довівши справу до кінця захворівши на пневмонію помер.
Гость 02 Apr 2010 в 00:34 # Відповісти
Re:
РОМАНОВСЬКИЙ (Bożawola-Romanowski) Леон (1800, на Поділлі – 12.12.1882 в м. Славута, Хмельн. обл.) – правник, архівіст, генеалог, письменник. Отримавши, по закінченню Подільської гімназії в м. Вінниця, юридичну освіту адвокатську практику відбув при Подільському трибуналі. Протягом 1827-1830 працював архівістом та судовим захисником у земському суді Літинського повіту, з 1931 – повірений Д.Івановського, з 1835 – державним адвокатом в Головному суді присяжних в м. Кам’янець-Подільський. В 1838 переїжджає на постійне проживання до Кам’янця-Подільського. 20 вересня 1845 на запрошення кн. Р.Є.Сангушко обіймає посаду повіреного у справах подільських маєтностей кн. Сангушко. З 1846 по 1850 обіймає посаду адміністратора маєтку кн. Сангушко в Славуті. 16 травня 1866 призначається на посаду консерватора родинного архіву князів Сангушко. За активної участі Л.Романовського 1 серпня 1866 архів Сангушків перевозиться з Ізяслава до князівського палацу в м. Славута. В 1881 з огляду на хворобу та поважний вік передає управління архівом Броніславу Горчаку.
Автор низки поетичних творів та історико-генеалогічних розвідок, зокрема з історії родин графів Потоцьких та князів Сангушко.
Гость 02 Apr 2010 в 00:37 # Відповісти
Re:
Адміне подивись щодо форматування сторінки. Нові тексти вставлені прямо посеред старих. Дивись позицію "Бершеда"
Евгений 14 Nov 2011 в 20:54 # Відповісти
CУД.
№2-0-56/11 №2-0-88/11
Судья Макаров В.А. Жовтневому районному суду м. Харкова
Голові суду, судді В.Старостину.

Заявник: Великий Князь Любарт-Сангушко
Євген Олександрович
м. Харків-61039, вул. Кропивницького,14,
тел: (057)777-60-56
e-mail : Liubart1957@gmail.com
Lyubart1957@gmail.com

Зацікавлені особи: 1. Жовтневий відділ РАГС Харківського
міського управління юстиції
м. Харків-61020, пр. Ілліча,6 №77
тел: (057)376-26-64

2. Князь - Павел Францишек Роман Сангушко
(Pawel Franciszek Roman Sanguszko)
Единий официйно визнаний на цій час
ПРЕДСТАВНИК Князівського роду Сангушек.
Бразилия, 01011, г. Сан-Пауло
Андар Руа Сан Бент, о 279-11
Тел. +5511 9981-9469 (рабочий)
+5511 3129-4355 (рабочий)
E-mail: sangusz@terra.com.br
sanguszko2004@vp.pl
Франция: Париж – 75116
ул. Нью-Йорк, 30.



ЗАЯВА

про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановлення родинного звязку між матір'ю та її дідом

Я, Любарт-Сангушко Євген Олександрович, 15.02.1957 р.н., народився у м. Харкові, за національністю – поляк, є правнуком Князя Любарт-Сангушко Романа-Демьяна – Євстафія-Павла Владиславовича 1832 р.н., який народився у Польщі, м. Пщеворск, та помер (причина смерті- вбивство) 19.10.1917р. у м. Славута Хмельницької області (01.10.1917р. за старим календарем) – це підтверджується довідкою з РАГС м. Славута від 20.06.2000р. №351-3.34 та від 15.08.2006р. №1780-03.69 (у додатку).
У 1851р. мій прадід отримав російське громадянство, що підтверджується довідкою від 21.04.2004р. №01-09-58/ОДА (ф-317, оп., спр. 6049 ЦДІА України, ф-442, оп.697, спр.278 та ф-442, оп.624, спр.4, та ДАЖО ф-67, оп.1, спр.587) та ксерокопією з книги «Славута – минуле і сучасне» , стр.35-40, автори: С.Ковальчук, А.Ковальчук.
Моя прабабуся – цивільна дружина Князя Любарт-Сангушко Р-Д.Є.П.В. -полька Бігошевська Софія, 1862 р.н., яка з 1914р до 1917р. працювала директором школи м. Славута, у 1891р. народила у м. Тарнув (Польща) діда – Любарт-Сангушко Яна Демьяновича, для отримання підтвердження цього факту необхідно зробити запит до ЦДІА України та Польського Державного архіву (33101, м. Тарнув, вул. Химічна,6 №10).
Мій родич Князь Пауль Сангушко, що мешкає в Бразилії, приходиться моїй матері троюродним племінником (тобто, его батько та моя мати – троюрідні брат та сестра).
Згідно повідомленню з Держархива Польши під №7 він є ОФіЦІЙНО признаний урядом ПОЛЬЩІ - правонаступником рода Князів Сангушек.
Так-як його родина на відмінок від нашої не подверглась вбивствам та держрепресиям в нього зберігся архів та свідотства, о принадлежности членов нашої родини к общему роду.
Напріклад: рідний старшій брат мого діда, в серпні 1920р. в Підгорецкому замку Львівської обл. ціной свого жітя, спас жітя діду - Князя Пауля Сангушко, котрий сегодні мешкае в м. Сао-Пауло в Бразилии.
!!! Він може підтвердити склад нашої родини до моей мати включно!!! (мій дід піддержував родини стосункі з родичами до 1927року включно).
Його свідоцтво прирівнюется к ОФИЦИЙНОМУ.
Питання про спадок не мае відношення до справи взагалі, так-як спадок мого прадіда та ёго прадіда та діда було разділлино знаходилось на териториї Польши, а діда моеї мати в Россії (сегодняшня Україна).
Також в Украіне с 1991року так и небув прінят Закон о Рестітуциі.(тобто, о повернення власности)
Такім чіном дє- юре та дє-факто нікто из указаних, не мае ЮРІДИЧНОЇ можливости при расмотрения цій справи, вирішувати спір про право власности в Україне.
ДО РЕЧІ: мій родич иноземно підданий, по законодавству України також не мае юрідичної можливості вимагати та пріняти наслідство якби тєоретично оно у него зараз було в Україне.

Мій дід – Любарт-Сангушко Ян Демьянович у 1915р. був призваний до лав Російської армії (як россійсько підданий) під час першої світової війни у військовому званні, унтер – офіцера (як особа Княжеского походження), та у 1917р. був тяжко поранений, знаходився на лікуванні у шпиталі №6, розташованому по вул. Кацарській № 9 м. Харкова. Під час знаходження на лікуванні йому стало відомо з газет та інших джерел про вбивство 19.10.1917р. у м. Славута свого батька – (мого прадіда) Князя Любарт-Сангушко Р-Д.Є.П. В.
В связі з жовтневим комуністичним переворотом в России, побоючись за своє життя через розправи більшовиків, та через класову ворожнечу, мій дід був змушений в шпиталі частково змінити свої паспортні дані, (форсмажорні обставини) а саме: прізвище Любарт-Сангушко змінив на Любарт, імя Ян – на Іван, по батькові – Демьянович на Михайлович.
На сегодняшній час, згідно получених відписок, архіви військового лазарета та юридичних установ в Украіне якби не збереглись.
У цьому ж шпиталі з 1917- 1920р він залишився працювати двірником, познайомився та згодом створив сімью в 1921р. з моєю бабусею – Магелат Матроною Леонтієвною, 1888 р.н., яка працювала там же медичною сестрою, це підтверджується довідкою з Харківського міського відділу РАГС від 24.11.1998р, та 19. 05. 2000р.№ 686. о том що якби по нєдбалости ВИДПОВІДНИХ ОСОБ, архив зберігся частково.
06.05.1921р. в них від шлюбу народилася моя мати – Любарт Олександра Іванівна, це підтверджується довідкою Харківського відділу РАГС від 08.06.1998р. про місце її народження в м. Харків, та її батьків.
30.11.1928р. по місту мешкання своїй дружини в селі Перекіп. Валківського району Харьковській обл. батько моей матері, був вбит сотрудниками ГПУ УССР (НКВД) по причині класового походження, це пітвержуется офиційними документами: свідотство ВЛ № 086817(повторнє) від 12. 02. 1998р. о смерти, також письменое свідотство п'ятерих жітєлив від 13. 04. 1998. в присутності голови сільради та завірено печаткой сільради, та Архівной довідкой № К 7966 від 24. 12. 1996р. о том що після (через 7 днів) його жінку позбавили політичних прав.!!! Під №19, №20.
В начале 1929р (через три місяця) їх доньку – 8 літ. Посадили по класовому походженю (для виправленя) в трудколонию НКВД УССР №5 м.Киіва, що також підтвержуется офиційною справкой колониі№5.В якому пробила в заключені 7 років. (була тяжко хвора)
7. 01.1939р. посвідчення № 17.м .Київ моя мати одружилась с Грудановим Александр Андреевичем що пiдтвєржуется довiдкою НКВД ЗАГСУ м.Київ обще прiзвище- Груданови.
ПО проханю свого супруга (вiйскового) шлюб був разiрван в 1945р. м .Харьків.
03.05.1953р. моя мати Любарт Олександра Іванівна одружилася з Оленцем Григорієм Івановичем, мешканцем м. Чіта (Россия) що підтверджується довідкою Жовтневого РАГС м. Харкова №1493 від 27.07.1998р. Шлюб розірваний 04.12.1962р. №397 під №14450 і вона залишила прізвеще – Оленец. Прил. №16
У 1956р. вона познайомилася з моїм батьком – Муратовим Олександром Івановичем.
У 1957р. народився Я (свідоцтво про народження запис №218, І-ВЛ №203958).
26.12.1962р. було офіційно укладено шлюб з Муратовим Олександром Івановичем (запис 1086 Жовтневий РАГС), прізвище залишила - Оленец. Прил.№14.
Усі мої, та моеї матері намагання, запити та спроби отримати від державних органів юстиції, МВД, СБУ хоча-б будь яку інформацію про ії батька-мого діда Любарт Ивана Михайловича ( до 1917р. Любарт-Сангушко ЯН Демьянович) були марними, нам відмовляли на підставі що такі дані є КОНФІДЄЦИЙНИМИ та можутьбути надані лише за запитом суду (відповиді з відмовами прилагаю ).
Ці відмови і є причиною неможливості отримання або відновлення докуметів що посвідчують цей факт.
Походження нашего роду також підтвержуе завіреними заявами моя мати , мій батько, та моя дружина під №22 та№23.
Тому в мене немає іншої можливості ОФІЦИЙНО черіз держоргани влади підтвердіти родство я змушений звернутися з ціею заявою до суду.
Судове рішення мені потрібно з метою підтверження ЮРИДИЧНОГО ФАКТУ родінной-генеалогичной походжености мого роду. (категорія діл ст.234п.1,п.5, ст256п.1,часть2.)
Я,как Великій Князь Украіни, прямий потомок Короля Украіни Любарта Дмитра та ёго жінки Буші та моя родина бажаемо повноцінно на ЗАКОННИХ підставинах служити Украіне, народові Украіни, Европейскому Союзу.
Других цілей та правонаступин ціею заявою, я, моя родина,та мій родич ні преслідуемо.
Голова суду должен розуміти что ця судібна справа является ні тільки судібною но і політичною.

На підставі вище викладеного, користуючись ст. 122, 234ч1 п.5, 256 п.1,ч1, 257 ЦПК Украіни.


ПРОШУ

Судібним рішенням встановити ЮРИДИЧНИЙ ФАКТ родиного звязку між дідом (моім прадідом) Князем Любарт-Сангушко Роман-Демьян Евстафий,Павел, Владиславович р.н.1832 м.Пшеворск , та моею матір'ю Оленец (дівоча Любарт ) Олександра Івановною 1921р.н. м.Харьків.
Що вона е онукою свого діда.

ДОДАТОК.

1.Мій паспорт МН417760 – Любарт-Сангушко Є.А. видан 2002 р. Жовтневим РОВД м. Харків.
2.Моє свідоцтво про народження 1-ВЛ № 203958 м. Харків.
3.Заповіт моєї матері на мене 1996р.
4.Моє свідоцтво про переміну фамілії з батьківської Муратов на материну Любарт-Сангушко.
5.Свідоцтво про смерть моєї матері Оленец (Любарт) А.И. 27.01.2000р. м.Харків.
6.Свідоцтво про вступ на спадщину за 14.01.2004 р.
7.Повідомлення від 5.12.2000 р. із Держархіва Кракова Польша що в Бразилії мешкає мій родич Пауль Сангушко 1973 р. народження який являється правнуком рідного брата мого прадіда ( тобто моєму рідному прадіду його дід приходився усиновленним племінником.).
8.Повідомленні від 3.02.2011 г. № NI843-2/11 Польша, з Держархіва в Кракове о том що в архіві є данні на батьків, дату і місце народження мого прадіда Князя Любарт-Сангушко Р – Д. Є.П.В
9.Ксерокопія данних о місці народження і батьків мого прадіда.
10.Справка з даннимі о браке з його дружиною Графінею Кароліною Фон Тун Гогенштейн 23.09.1848 р. народження Дечін Чехія + померла Вена 3.01.1926 р.
11.Мій запит на польській та російській мовах від 24.02.2011 г. в Госархів м. Кракова і м. Тарнов, про виявлення данних на моїх родичів.
12.генеологічна таблиця від мєне до мого прадіда Князя Любарт-Сангушко Р – Д. Є.П.В.
13. Посвідка №17 від 7.1. 1939р. про шлюб моей мати Любарт А.И. и Груданов А. А.обща фамилия -Груданови. м. Киів.
14. Посвідка № 1493. від 3.05. 1953р. та Свідотство № III- УР 773406 від 26. 12. 1962р. про шлюб моей мати Оленец (Любарт)А.И. и Муратов А.И. м. Харків Жовтневий РАГС.
16. Справка о шлюбе Любарт А.И. и Оленец Г.И. и довідка про розірвоння шлюбу 4. 12. 1962р. м. Харків. Жовтневий РАГС.
15.Довідка від 19.05.2000 р. та 28.09.2006 р. з Облюста Харьківській обл. про те що документи про шлюб мого діда Любарт І. М. та моєї бабці Магелат М.Л. якби – не збереглись.
16. Справка № 862 від 8.06.1998 г. що за номером 2067 від 13.05.1921 р. м.Харків вул. Кацарська,9 зареєстріровано народження моєї матері Любарт А.І. батьки Любарт І. М. Мати Любарт М.Л.
17. Свідоцтво № 227830 від 23.01.1969 р. № 534 Жовтневий РАГС м. Харків зареєстровано смерть Любарт М.Л. 22.01.1969 р. (моя бабця) 1888 р. народження.
18. Свідоцтво про смерть діда Любарт И.М. ВЛ № 086817 (отруєння) 31.11.1928 р. вік 39 років с. Перекіп Валк. Района Харьк. Обл.
19. Свідоцтво від 13.04.1998 р. по місту вбивства мого діда Любарт І.М. 5 жителей с. Перекоп, вбили співробітники ГПУ, НКВД УССР свідоцтво дане та завірено в присутності голови сільради.
20. Архівна Справка від 24.12.1996 р. № К 7966 : про те що через 7 днів після вбивства мого діда мою бабусю Любарт М.Л. лишили політичних прав (избираться и бути вибраной).
21. Справка з трудколонии НКВД №5 м. Київа куди мою мати відправили на " пребування" як доньку ворога Українського народу з 1929 р. по 1937 р.
22. Пояснення моій мати Любарт А.И. від 19.01.1994 р. і 20.03.1998 р. в госоргани української влади завірено печаткою Октябрьского райсполкому м. Харків.
23.Свідоцтво мого батька від 22.06.2006 р. та ксерокопія його паспорта № МН 507830 видан 19.08.2002 р.: що зі слів своєї тещі та своєї дружини він знав що батько моєї матері мав двойну фамілію Любарт-Сангушко і його батьком був Князь Любарт-Сангушко Р – Д. Є.П.В.
Нотаріальне свідоцтво моєї дружини Літвін Л.І. та моє від 17.12.2007 р. зареєстровано у нотариуса Харьківського міського нотаріального округу Шеметова О.В.
24. Свідоцтво про смерть I ВЛ № 130299 м. Харків від 6. 02.2007 р. Муратов А.І. (мого батька).
25. Архівна довідка від 21.04.2004 р. з Держархіва Хмельницької обл. (завірено печаткою учреждения)про те що дійсно мого прадіда вбили в м. Славуті, а також про те що книга строго і точно написана за документами фонду ЦДІА Украини та Житомирського Держархіва, Хмельницької обл. (підпис, печатка директор архіва П.Я. Слободянюк).
26. Звернення моі та моєї матері від 20.03.1999 р. до Міністра Юстиції України і 7 аркущів відписок з Міністерства Юстиції України , Харківській та Хмельницькій обл. Ізяславського р-на РАГСу.
Тобто вказани прічини неможливости відновлення та одержання документа про походження: несохраність архіву, недбалість видповідних осіб та КОНФИДЕНЦИАЛЬНОСТЬ .



27.06. 2011р. В.Князь Любарт-Сангушко Е.А.

ПРИКЛАДАЮ.
Заява від 27.06.2011р. суду + две копии зацікавеній особи з пакетом документов, пакет прилагаемих документов для суду остался в справі №2-0-56/11 судя І.Срокіна.

Прохаю ГОЛОВУ СУДУ суддю В.В. Старостіна, пріняти діло в свое проізводство шляхом відкреття судібного провадження.

Дякую.
Владислав 19 Apr 2012 в 19:59 # Відповісти
new comment
Внимание! Под ником «Евгений Сангушко» – психически больной маньяк!
Длинное послание предыдущего комментатора, именующего себя "князем Евгением Сангушко" которых полно в Интернете, от психически больного человека, периодически лечащегося в психбольнице №5 - Муратова Евгения Александровича- жителя Харькова, манией которого является его величие в лице "великого князя Сангушко " и "родственника президента Буша, (родственник Литвин для него мелковат и не в счет) - показательный пример, как легко с интернете наскочить на такого рода болезненные фантазии...
«Великий князь Евгений Любарт Сангушко» учетный пациент психодиспасера к тому же довольно опасен для окружающих. В прошлых 80-х, пропивая в местном ресторане казенные деньги вверенного ему гаража, будучи хорошо на веселе, привязался к отдыхающей там женщине с соответствующим требованием, и при резком отказе принялся ее колотить.
Тут вмешались муж пострадавшей и несколько его коллег - милиционеров, после чего разделанный казанова, с головой, напоминающей автопокрышку, попал в реанимацию. Когда очухался, спасибо доблестным советским врачам - как говориться, к дурости добавилась болезнь бонапартизма - к тому же три тюремных срока закалили хватку... Прикупив за бутылку, по случаю, затасканный газовый пистолет, Евгений, он же по зоне - Динозавр, высверлил защитную перегородку и натолкал в его барабан припрятанные заранее патроны.... Вот теперь, великий князь, стал вооружен, и решил навести порядок в своих необъятных владениях...
Его отец, добрая душа, приютил во дворе двух бродячих собак. Но собаки, когда Динозавр переступал порог, бросались на него чуя, что за гнусный тип нарисовался...
Расправа была коротка – Бах! Бах! Бах! Выскочил отец – бросился его унимать.
Перезарядил – и… огонь по отцу – по дому… по всему что движется…
Когда патрульные милиционеры, наконец, схватили Жеку –прятался в собачьей будке убиенных животных, он активно сопротивлялся – лягался ногами, плевался и запугивал своей дворянской значимостью…» Я великий князь, кого хочу, того убиваю…. И действительно, занимаясь, по необходимости, этим типом, пришлось натолкнуться на висяк – незаконченное дело по убийству брата его жены….
Сегодня Женязавр - инвалид 2-й группы, «работает» в роли «журналиста - политика», «репрессированного политзаключенного» настрочил десятки писем, начиная от всевозможных судов по правам человека, гневных писем приказаний нескольким президентам, не забывая своего украинского.
Казалось бы – больной человек, правильнее было бы просто не обращать внимание, как это делает Харьковская власть – «дурак, больной – его все знают и бумажки его кидают в урну».
Но такого рода безграничная активность, обычно не свойственная бывшему шоферу со средним образованием, наводит на мысли, что за таким жупелом сидят за шторкой люди, дергающие инвалида за веревочку, когда это становится необходимым…
Кляня и болезненно обвиняя в «репрессиях» свое Украинское правительство, Женязавр постоянно толчет имя представителя княжеского рода Пауло Сангушко, проживающего в Америке. Семья Сангушко известна на Западе и пользуется большим уважением, как меценаты и подвижники мировой культуры. Однако, Муратов, клея себе ихнюю фамилию, настойчиво трубит о своих притязаниях на имущественно-территориальное господство - дайте мне там… пару заводиков в Германии, ну пару там замков. При этом, письма этого сумасшедшего попадают в Американский департамент, ФБР, различные суды
Создается впечатление. Что за этим человеком, работает группа, мешающая стремлению уважаемой семьи Сангушко, а так же влиятельных людей аристократического круга, делать инвестиции в современную украинскую культуру и экономику, сбивать их стремление к сближению с родиной предков.
Кроме глупых провокационных писулек, в руках у психа со справкой, в любую минуту может оказаться пистолет, из которого «неподсудный больной» может навести «справедливый порядок». Пока не поздно, есть о чем задуматься Консультации у специалистов по поводу нездоровой активности психически больного гражданина Муратова Евгения Александровича, с маньячным синдромом бонапартизма показывают, что в данный момент у больного явное обострение, представляющее непосредственную опасность для окружающих его людей. Так, в частности, в семье, доме, где он проживает, его две дочери - подростки, находятся под постоянным психическим стрессом - трехэтажный мат и периодические побои, драки с отчаявшейся женой - создают невыносимые условия. Муратов нападает на всех своих родственников, всячески позорит брата, угрожает ему и его семье - пишет на них гадкие кляузы. Болезненное состояние обостряется от возможности пользоваться интернетом - Евгений после него буквально набрасывается на всех, кто попадется под руку.... Во время учащающихся приступов бешенства, больной человек постоянно выкрикивает про желание убить, что и может произойти при подвернувшимся случае. Муратов трижды отлежал по полгода в психбольнице №5, однако, учитывая неизлечимость, сбитая временно агрессивность, начинает вновь проявляться, требуя немедленной, принудительной госпитализации. Болезненное поведение на протяжении нескольких лет, вынуждает немедленно ходатайствовать перед Харьковскими властями о лечебной изоляции опасного для общества психически больного. Просьба ко всем заинтересованным лицам, членам семьи принять неотложные меры во избежание очередных трагических последствий.
Евгений 22 Jan 2012 в 19:15 # Відповісти
CООБЩЕНИЕ
СООБЩАЮ ВСЕМ УКРАИНСКИМ прeступникам и САМОЗВАНЦАМ
В настоящее время МИНЮСТ Украины в письменом виде полностью признал моё исковое требование: о признании отцовства моего прадеда и деда.
22.01.2012г. В.Князь Любарт-Сангушко Е.А.
тел.777-60-56 г.Харьков
Владислав 06 May 2012 в 17:51 # Відповісти
new comment
ВНИМАНИЕ!
Общественный следственный комитет, созданный для расследования преступлений, а так же аморального поведения гражданина Муратова Евгения Алексадровича, именующего себя «великим князем «евгением любартом сангушко» проживающего Украина г.Харьков ул Кропивницкого 14, собирает гражданские свидетельства его поведения и преступной деятельности, с целью организации и проведения судебного процесса, последующим решением которого, на основании архивных документов и жалоб, будет принудительная изоляция от общества в спец.учреждение усиленного режима содержания. Просьба ко всем пострадавшим лицам, а также свидетелям, дать подробную информацию на электронную почту секретариата interpol2012@ojooo.com

Постороннему читателю от всего написанного тут бреда "от великого князя" может показаться, что некий страдалец "борется за свои права", защищает свой род, фамилию и вообще - это "значимый, легендарный и великий человек из знаменитого древнего рода. На самом деле - действующее лицо,психически больной человек, родословная которого, никакого отношения не имеет ни к одной дворянской линии, даже при самом широком допуске этого понятия... Такого рода болезненная маниакальность - довольно распространенное в обществе психическое заболевание. В любой психушке, на учете достаточно великих ученых, царей, сталиных, гитлеров и лениных... Данный герой, Муратов Евгений Александрович, сражающийся "за правду в большой политике", - хронический пациент харьковского психоневрологического диспансера №5. Что ж, дело бытейское - больной человек, должен вызывать сочувствие и жалость. Даже такой мутный разгильдяй, как этот невостребованный по жизни хамовитый паразит... Казалось бы - зачем трогать умственно больного - рассказывать подробности его безобразий, опровергать болезненные фантазии - то бишь, получается - оправдываться за идиота, играться в его психоделию? Как говорится - свяжись с дураком - сам им будешь... Дело в том, что этот сумасшедший придумал, что он "журналист" и активно пачкает интернет своими "величественными" глупостями - как бы самовыражается и накатывает свою значимость. Странно, но некоторые коллеги воспринимают в всерьез его писанину, зачарованные якобы документальными доказательствами, истекающими из параноидальной шизофрении... Долгое время я не обращал внимания на этого типа - но вот когда про его бредни начали рассказывать люди со стороны, в том числе коллеги и как, выяснилось, дальние родственники, живущие за рубежом начали думать, что этот человек имеет что то общее со мной - пришлось, переборов брезгливость, начать давать комментарии ко всем его глупостям. Кроме этого, пришлось заняться вопросом его очередной госпитализации, так как он опять стал опасным для окружающих - прошу на это обратить внимание
Любарт-Сангушко Е.А. 18 Jul 2012 в 17:34 # Відповісти
new comment
Здраствуйте ! Хочу выставить свою кандидатуру на выборах в депутаты ВРУ по округу №195 г. Славута Хмельницка обл.

Без минулого не мае майбутнёго. Гарантую реальну політичну та економічну політику.
Ні треба займатися брехнею та словесним популізмом

Мій адрес : м.Харків 61039 вул. Крапівницькая №14

Код. 057. Тел.777-60-56


15.07.2012р. В. Князь Любарт-Сангушко Е.А.



e-mail; Liubart1957gmail.com sangushko@rambler.ru


-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------







Я не состою ні в одной политичной партиї в Україне поєтому я и предлагаю свою кандидатуру в депутати ВРУ .

Почему по Славуте Хмельницой обл. - ?

Для єтого треба вчити исторію України а також реально разбираться в сегодняшній брудной Українськой политичной жизні.
Я надіюсь що ви не сердітесь на мене.

Дуже надіюсь що мою кандідатуру піддєрже руководітель політичной партії з здравим глуздом.


18.07.2012р. В.Князь Любарт- Сангушко Е.А.
ЛЮБАРТ-САНГУШКО ЕВГЕНИЙ 15 Nov 2013 в 19:29 # Відповісти
Я Князь Любарт-Сангушко Е.А., делаю открытое заявление! Много лет назад, на зоне где я отбывал наказание за хулиганство, подпоив меня паленой водкой с клофелином, насильно удерживали меня в подвале своего притона блатные. Все эти дни, они жестоко меня насиловали, чем нанесли страшное оскорбление всем князьям Украины! Они глумились над моими ляшками и князьим и королевским родом когда разрывали сзади мое очко. Они глумились над моим князьим и королевским происхождением, когда их обрезанные члены танцевали мазурку в моей жопе.
Тогда я дал себе клятву, что сотру с лица земли их гнусную педерастическую банду и залатаю свое очко!
И лишь мое физическое и психическое здоровье подорванное страшными разрываниями моего очка и унижением, помешало мне испепелить их своим пламенным взглядом. Но их конец близок!!! Подлый анальный сепсис свалил князя,короля,графа. Травля, устроенная его врагами, обсыканием моего забора и обдрачиванием моей калитки, многократно ускорили течение болезни шизофрении.
Evgen Sangushko 01 Apr 2015 в 19:30 # Відповісти
Українськи свіньї : 1917-2015р.р.
СТЕСНИТЕЛЬНОЕ МОЛЧАНИЕ РУКОВОДИТЕЛЕЙ России, Украины, Литвы, Польши….

Прежние мои журналистские статьи и обращения которые касаются политической деятельности Президента и Правительств России, Украины, Польши, Литвы в отношении меня и моей семьи остались без ответа и даже без комментария !

НАВЕРНО сегодняшним руководителям СТЫДНО за умышленный гостерроризм и коррупционные действия.
Втиснули сами себя в ГЛУХОЙ УГОЛ !!!

А где логика ?

А совершать БАНДИТСКО - РАЗБОЙНЫЕ ДЕЙСТВИЯ, издеваться над моими детьми , фальсифицировать судебные процессы, блокировать реабилитацию законного ПРАВОНАСЛЕДНИКА и ГЕРОЯ : России, Литвы, Польши, Украины и ГРАБИТЬ Украину – получается не стыдно…..


25.05.2013г. В. Князь Любарт- Сангушко Е.А
г. Харьков 61039 ул. Крапивницкая 14.
код. 057 тел. 777-60-56


---------------------------------------------------------

Любарт-Сангушко Роман Владиславович, племінник Р.Є. (4 (17) жовтня 1832 р.- вбит 19 жовтня 1917, Славута) - володар маєтків у Славуті.
Ротмістр російської гвардії, потім гласний земства, кореспондент вищих установ.
Нагороджений орденами Росії, турецьким орденом Меджидіс 1-го ступеня .
Від царя Миколи II отримав титул шталмейстера ( головний придворний царського двору його величності Миколи II).
Мав бібліотеку в 20 тис. томів, де зберігались рідкісні видання, а також художню галерею з картинами П.Рубенса.
Видав у Львові 7 томів родинного архіву “Архів князів Любартовичів-Сангушків у Славуті” (1887-1910).

ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!