Ян-Станіслав Яблоновський – власник Нетішина на початку xviii ст.

Розлогі маєтки великого коронного гетьмана Станіслава-Яна Яблоновського, майже легендарної постаті в польській історії, 29 квітня 1702 р. були розподілені між його трьома синами – Яном-Станіславом, Олександром-Яном та Станіславом-Каролем. Відтак, набута гетьманом ще наприкінці XVII ст. частина Острожчини, до котрої належали й Нетішин, Кривин, Вельбівне та інші довколишні села, відійшла руському воєводі Янові-Станіславу, на той час хоч і відносно молодій, проте шанованій та впливовій людині. З першого погляду увесь його спадок вражав солідністю – 7 міст і містечок та 95 сіл. Фактично ж отримані маєтки були обтяжені боргами, тож квота прибутків мала доволі відносний розмір…

В родині коронного гетьмана, одруженого із Маріанною Казановською, народилося аж дванадцятеро дітей. Щоправда, шестеро з них пішли з життя дуже маленькими, й ми навіть не знаємо їхніх імен. Головний герой нашої сьогоднішньої розмови на «Історичних перехрестях», Ян-Станіслав, прийшов у світ в 1669 році. Серед тих, що досягли дорослого віку, він був найстаршим, і як сам писав про себе – найщасливішим сином. Поряд із уже відомими нам його братами, Яблоновський мав ще трьох сестер – Ядвіґу-Терезу, заміжню за Яном-Бонавентурою Красінським; Анну, дружину Рафала Лещинського, та Ельжбету.

Життєвий шлях цієї історичної особистості видався непересічним. Освіту Ян-Станіслав здобував спочатку у львівських єзуїтів, згодом – за кордоном, у Празі. По тому ще певний час мандрував Європою. Досить молодим, у віці 17 років, як згадуватиме, «з ласки» польського короля Яна ІІІ отримав уряд (посаду) коронного хорунжого. «Послужний список» нашого героя продовжився тим, що в 1693 р. він обійняв уряд волинського, а з 1697 р. – руського воєводи – обидва суспільні становища гарантували їх носієві місце в сенаті. Разом із тим, Яблоновський «тримав» свєцьке, білоцерківське, чигиринське, мосцицьке й бобрецьке староства, тобто, був королівським намісником у цих містах.

* * *

Упродовж перших років панування польського короля Авґуста ІІ Ян-Станіслав належав до грона його прибічників. Однак у зв’язку зі складною ситуацією в державі, викликаною т. зв. Північною війною, та походом шведського короля на Волинь руський воєвода прийняв рішення визнати зверхність альтернативного, протегованого монархом Карлом ХІІ, короля – свого небожа Станіслава Лещинського (останній був сином його рідної сестри Анни). Новий володар поставив Яблоновського на чолі державної канцелярії.

Приязний племінникові, Ян-Станіслав усіляко старався прихилити до короля Станіслава суспільство та впливових людей. Однак гребінь політичної хвилі в черговий раз підняв Августа ІІ, який знову став королем. Як наслідок, Яблоновського позбавлено канцлерства. В 1710 р. руський воєвода формально в черговий раз визнав над собою зверхність згаданого монарха, хоча зі спільниками таємно намагався повернути трон Станіславу. Відтак, шукав підтримки для своїх планів у Франції, Англії, Німеччині. Коли Лещинський був уже готовий відмовитися від титулу, руський воєвода висував пропозицію щодо обрання на престол Францішка Ракоці. Як активна політична фігура Ян-Станіслав знаходився під пильним оком Авґуста, аж урешті-решт 7 серпня 1713 р. нашого героя через таємні справи було заарештовано й ув’язнено у Кеніґштейні (Саксонія). Після звільнення в 1716 р. знову зобов’язався служити Авґустові ІІ, схоже, надалі підтримуючи якісь стосунки з Лещинським. Ступив за межу вічності 28 квітня 1731 року й був похований в єзуїтському костьолі у Львові.

* * *

Руський воєвода Ян-Станіслав Яблоновський виявився не лише кмітливим політичним діячем, а й людиною пера. Полюбляв науку, володів кількома мовами. У вільний час віддавався написанню віршів, хоча поетом у високому значенні цього слова так і не став. Говорили, що йому належить авторство 27 писемних творів латинською, польською та французькою мовами, хоча його родич, Юзеф-Олександр Яблоновський у своїй праці «Museum Polonum» зменшує їх кількість до двадцяти трьох і при цьому зазначає, що не всі було опубліковано. Досліднику писемної творчості Яблоновських, Артурові Волинському, наприкінці ХІХ ст. було відомо тільки 12. Як зазначає один із біографів руського воєводи: «Та його схильність до авторства досить розвинулась у в’язниці. Вирваний із кола родини та друзів, з гучного, публічного життя й раптово запроторений до самотнього покарання, він шукав полегшення та розради для своїх страждань і знайшов їх в інтелектуальних заняттях».

У його творах відобразилися богобоязність і прив’язаність до католицької релігії, суспільне життя. Як зазначив Авґуст Бєльовський, руський воєвода «писав байки… перебудовував у польскі рими Фенелонового Телемаха, нарешті відгукувався яскраво як про якісь значніші пригоди товариського життя, так і щодо публічних справ та, виявляючи при цьому обізнаність з історією й суспільними науками, робив над ними власні спостереження».

Однією із найвідоміших стала морально-філософського кшталту праця «Skrupul bez skrupulu w Polsce, albo oswiecenie grzechow narodowi naszemu polskiemu zwyczajniejszych, a za grzechy nie mianych» (Львів, 1730), написана воєводою на схилі життя. У ній автор відобразив ті чи інші вади суспільства, частинкою якого був і сам. При цьому помічав не тільки ґанджі, властиві іншим людям, а й переступи, які самому не вдалося оминути. Закінчується твір словами: «Я, отже, ані нікого за образу не перепрошую, бо нікого не назвав, ані не боюсь читачевої цензури, бо не знайде, на кого гніватись, сам грішний, і, можливо, в тому самому, про що я тут говорив і нагадував. Шкодую про те, чим Бога образив, тішуся, що шкодую, і до смутку і виправлення спонукаю інших». 

Насамкінець згадаємо ще один його твір – «Traktat o familiach y colligacyach, pokrewien­stwach miedzy soba Domow polskich i litews­kich…», присвячений генеалогічним пов’язанням князівських і шляхетських родів. Його рукопис зберігається в Національному закладі ім. Оссолінських у Вроцлаві (Польща). Праця анонімна, тим то й не дуже дивно, що протягом тривалого часу вона не була відомою дослідникам історії та творчості представників роду Яблоновських і, як видається, так ніколи й не була опублікованою. У ній Ян-Станіслав привів прізвища десятків родів, для багатьох із яких накреслив зв’язки з іншими відомими Домами. Природньо, не оминув воєвода і власної шляхетської фамілії, а також у загальних рисах представив свої династичні витоки від графа Вінхольца, який походив з Німеччини.

* * *

В 1693 р. майбутній руський воєвода одружився з Йоанною, маркграфинею де Бетюн. У них народилося п’ятеро дітей – сини Ян-Каетан, Станіслав-Вінцентій і Дмитро-Олександр та доньки Катажина й Маріанна. Згадані рідні брати, а також їх двоюрідний брат Юзеф-Олександр у 1744 р. отримали від імператора Карла VII князівський титул, який у Польщі було визнано щойно в 1773 році. Відтак, право користуватися титулом одержали і їх нащадки. Як зазначає Гелена Верещицька, Ян-Каетан «зарозумілістю і пихою перевищував всіх Яблоновських; родич Лещинських і через них споріднений із французьким двором, вважав себе за рівного монархам, видавав мані­фести на зразок удільних князів…».

Ще за життя Ян-Станіслав Яблоновський поступився Острожчиною для свого сина – равського воєводи Станіслава-Вінцентія (1694 – 1754). Маєткові перипетії продовжилися тим, що поміж трьома нащадками руського воєводи в 1737 р. у Львові відбувся поділ маєтків: Станіславові-Вінцентію відійшов Кривин, Янові-Каетанові – Підкамінь, а Дмитрові дістався Острог із деякими належними до нього селами. Згодом, як можна зрозуміти із трохи непослідовних спогадів Станіслава-Вінцентія та враховуючи відомості, наведені істориком Станіславом Кардашевичем, Дмитро поступився Острогом і на 1744 р. місто знову перебувало у того ж таки равського воєводи. Історія Нетішина тих часів очікує на подальше дослідження.

Тарас Вихованець

На зображенні: Портрет Яна-Станіслава Яблоновського, вміщений у виданні «Tygodnik Illustrowany», 1863, № 177.