З теплого вирію в зиму холодну

Не спрацював нинішньої весни календар, за яким прилітають до нас на літнє гніздування птахи, і замість сонячної днини їх зустріли снігові замети та вкриті кригою водойми. Лелеки завжди були в числі перших провісників весни, але не змогли принести її на своїх крилах у 2013-му. Виснажені тривалим перельотом, опинилися в ситуації, коли фактично нічим підкріпитися, аби відновити сили, починати обживати гнізда та обзаводитися своїм пташиним сімейством. Така прикрість спіткала бузьків в засніженій частині України, про що неодноразово повідомляли вітчизняні засоби масової інформації.

З’явилися чорногузи і неподалік Нетішина. Внут­рішнє чуття привело птахів поближче до теплої води – на гідроспоруди Хмельницької АЕС. За словами начальника дільниці біомеліорації Леоніда Шиндера, вперше крилаті гості прибули на берег скидного каналу наприкінці березня. Вигляд мали безпорадний, що й казати. Люди пройнялися ситуацією і стали підгодовувати бідолах карасиками та іншою дрібною рибою. Не сказати, що птахи стали ручними, але в скруті пішли на певне зближення.

- Метрів на десять точно підпускають до себе, - каже Леонід Миколайович. - Зрозуміли, що на наших водоймах вони у цілковитій безпеці, можуть прогодуватися і протриматися до настання тепла. Пригадую, як одного року лелека через поранене крило не зміг піднятися в небо і відлетіти у теплі краї. Птах настільки звик до людей, що став ледве не свійським, без остраху походжав садковим господарством, брав корм фактично з рук. Так і перезимував, зустрівши по весні своїх побратимів з вирію у добрій силі.

Першого квітня ми на свої очі бачили бідолашних прибульців, нарахувавши на місці тимчасового прихистку дванадцять лелек. Вгледівши автомобіль, вони замахали крилами. Але відлетіли недалеко, і збившись зграйкою, сіли на березі. Отож, журналістам не випало побачити лелечої трапези, принесену рибу працівники дільниці висипали на тому місці, де за­звичай перебувають птахи. Ми поверталися з надією, що за якусь мить чорногузи повернуться до імпровізованої годівниці, адже були всього за кілька десятків метрів від неї.

А на каналі тим часом вирувало пташине життя, сірі та білі чаплі, ніби позували перед камерою, то виписуючи кола над водою, то гордовито походжаючи берегом. Впевнено почували себе чайки, качки, в іншому місці – на дамбі, в районі Півневої Гори – облюбували теплу воду лебеді.

Ольга Сокол

Фото  Тетяни  Тарасюк