Наш земляк причетний  до паралiмпiйського «золота»

Завершились Параолімпійській ігри в Лондоні, на яких гідно виступила збірна України, посівши четверте загальнокомандне місце за сумою нагород вищого ґатунку. За виступами учасників паралімпіади активно спостерігала нетішинська сім’я Шаповалових. Вони вболівали не лише за українських спортсменів, а й за представника російської збірної Олексія Ашапатова, якого тренує заслужений тренер Росій­ської Федерації Валерій Прохоров. Він є двою­рідним братом жителя Нетішина, працівника дільниці біоміліорації гідротехнічного цеху Юрія Шаповалова.

Під час параолімпійських ігор в Лондоні  Юрій Шаповалов одержав електронне повідомлення з Лондона про те, що вихованець його брата Олексій Ашапатов приніс в скарбничку збірної  Росії дві золоті медалі.

Ситуація, можна сказати, повторилась один до одного: чотири роки тому Валерій Прохоров зателефонував з далекого Пекіна, щоб поділитись із ріднею радістю,-  мовляв, у Олексія дві золоті медалі. З свого боку Юрій з гордістю відзначив, що нетішинські фехтувальниці Ольга Жовнір та Галина Пундик причетні до першого українського олімпійського золота в Пекіні.

Валерій Прохоров народився у Славуті. Ще під час навчання у другій школі, яку закінчив 1984 року, захоплювався різними видами спорту, а потім перевагу надав легкій атлетиці. Була перемога на міській першості серед школярів. Вдалий дебют юного спортсмена не залишився поза увагою спортивного комітету, почались активні тренування. У вісімдесятих роках про спортсмена зі Славути дізнались у Хмельницькому, де він став чемпіоном області. Спортивні результати Валерія Прохорова привели до членства у збірній команді з легкої атлетики Хмельниччини. Згодом славутський бігун став призером  чемпіонату України на середніх дистанціях.

У 1989 році за сімейними обставинами Валерію Прохорову довелось виїхати в Росію до міста Сургут. Тут його спортивна, а тоді і тренер­ська майстерність прийшлась до двору, - зайнявся  підготовкою спортсменів. Згодом надій­шла пропозиція від місцевого товариства інвалідів допомогти у тренуванні людей із обмеженими фізичними можливостями. Спочатку тренеру довелось пристосовуватись до особливостей в роботі із фізкультурниками, що мали різні ступені інвалідності. Він не ставив собі за мету кожного вихованця вести до високих спортивних титулів. Найголовнішою були фізична та психологічна реабілітації, за рахунок яких можна подолати такий бар’єр, як комплекс неповноцінності. Далі все залежало від цілеспрямованості спортсмена. Першим вагомим досягненням Валерія Прохорова, як наставника інвалідів, стала пере­мога­ його підопічного Сергія Башликова на чемпіонатах Росії серед спортсменів із ураженням опорно-рухового апарату. А потім доля звела­ із волейболістом Олексієм Ашапатовим, який в результаті травми став інвалідом. Улюбленим видом спорту займатись він вже не міг, тому Валерій запропонував спробувати сили у армреслінгу. Як згодом виявилось – порада була слушною, через рік наполегливих тренувань Ашапатова включили до складу збірної Росії для виступів на міжнародних змаганнях. А потім Валерій Прохоров кардинально змінив напрям підготовки: було вирішено спробувати сили вихо­ванця в штовханні ядра та метанні диска. Як мовиться, на гарні результати чекати довелося не довго: Олексій став чемпіоном та рекордсменом Росії, а потім додалась і перемога на чемпіонаті Європи. Коли формувалась команда для виступів на Паралімпійських іграх у Пекіні – Ашапатов поповнив її ряди.

До поїздки в Китай Валерій Прохоров розробив спеціальну програму підготовки Олексія. Як згодом вияви­лось, стратегія і тактика були обрані правильно: інвалід із Сургута двічі піднявся на вищу сходинку пекінського олімпійського п’єдесталу. А цьогоріч завдяки методиці нашого земляка був підкорений і Лондон.

- Коли я дивилась поєдинки паралімпійців, - розповідає дружина Юрія Шаповалова Тамара, - з-поміж інших вболівала за вихованця нашого родича Олексія Ашапатова. Вважаю, що кожен, хто переборов себе і, незважаючи на фізичні проблеми, продовжує демонструвати спортивні досягнення, вартий великої пошани. У нашому місті також є люди, спроможні дивувати світ, зокрема подружжя Івана та Наталії Сіваків, які стали дворазовими чемпіонами світу з бальних танців на інвалідних візках. Головне – вірити в себе.

Олександр Шустерук