Щоб був рух

Коли головний інженер транспортного цеху Юрій Фомин чує пісню «Спят курганы темные» у виконанні Марка Бернеса, мимоволі згадує рідні місця: донецький степ з перелісками і ярами, рукотворні терикони, які нагадують скіфські кургани. Це шахтарський край. Навіть рідне місто Юрія Олександровича має специфічну назву – Вуглегірськ. Правда, у населеного пункту вона з’явилась лише  1958 року, а до цього в усіх офіційних документах значилась як Хацапетівка.

Більшість населення Вуглегірська трудилось на місцевій шахті. Батько Юрія, Олександр Андрійович, був гірничим майстром, згодом заступником начальника дільниці. Робота відповідальна, частенько затримувався на роботі, особливо, коли стояло питання перевиконання планів. Тоді подібна тенденція було поширеною.

Фоміни жили у приватному будинку, мали присадибну ділянку, на якій вирощували городину. Допомога Юрія була завжди доречною. Йому довіряли також догляд за корівкою, яку утримувала бабуся Марія Пилипівна. Коли приходила черга пасти череду, то хлопець вживався у роль командира «парнокопитною ротою», у якій близько 130 корів. За ними, як мовиться, треба пильнувати і пильнувати, бо «Лиска» може заскочити на чужі городи, а «Зірка» часто підходить до краю вирви. Траплялось, що чиясь рогата заблуда попадала в чагарники і спокійно паслась аж до самого вечора. А тут переполох – пропала корова. Юрію доводилось відправлятись на пошуки неслухняної тварини.

Вчителі місцевої школи ставились до Юрія Фоміна прихильно, бо бачили, що хлопець до вивчення предметів підходить з відповідальністю. Він не був відмінником, але й «трійку» вважав поганою оцінкою. Не нехтував школяр і спортом. Його часто можна було побачити на ігрових майданчиках школи та міста, де тривали волейбольні баталії. Саме у цьому виді спорту він був членом збірної школи. Вдалося виконати норматив другого дорослого розряду. Вабили Юрія й шахи. І у цій дисципліні він «дотягнувся» до  другого розряду.

Допитливий школяр любив поспілкуватись із старшими. Цікавими були посиденьки у діда Андрія, який пройшов громадянську та Другу світову війни. Про те, що розповідав ветеран, не знайдеш у жодному шкільному підручнику.

- Олександре, ти щось скажи для Юрка, бо днями копирсається з тим залізяччям, тільки час марнує, - якось дорікнула мама.

- То не залізяччя, а техніка. Хай набирається досвіду, у житті пригодиться, – заперечив батько.

Коли прийшов час вибору професії, Юрій Фомін чітко усвідомлював, що пов’яже долю з автомобільним транспортом. Саме такого профі­лю факультет обрав він у Донецькому політехнічному інституті. Згодом молодому спеціалісту довелось за кермом автомобілів попрацювали на кількох підприємствах. Коли брав участь у спорудженні Канівської гідроакумулюючої станції, гадки не мав, що доведеться працювати на значно «соліднішому» енергетичному об’єкті – Хмельницькій АЕС. 1989 року Юрій Фомін став головним інженером транспортного цеху.

Запорукою стабільної роботи автомобілістів є надійність техніки. Цього можна досягти лише за рахунок якісних ремонтів. Саме цей аспект став основою діяльності головного інженера. Не злічити, скільки разів доводилось йому навідуватись на заводи, які виготовляють запасні деталі для автотранспорту. Спромігся обїздити майже всі автобудівні гіганти, які працювали у республіках колишнього Радянського Союзу. Та й зараз не засиджується у кабінеті, бо давно засвоїв істину, що під лежачий камінь вода не тече. Виробничі питання можна вирішувати ефективно лише тоді, коли є особиста відповідальність за кінцевий результат. Юрій Олександрович частенько у відрядженнях, аби домовитись про налагодження постачання запасних деталей, пристроїв.

Під час зустрічі з головним інженером, отримав пропозицію оглянути як триває оновлення території ремонтної зони.

- Зараз ми здійснюємо заливання підлоги з використанням мармурової крихти, яку виготовляють на Закарпатті. Тепер вона відповідатиме екологічним вимогам. Принаймні паливо-мастильні матеріали можна буде легко видалити, – прокоментував Юрій Олександрович.

Для того, щоб автотранспорт у цеху був завжди справним, тут подбали про покращення роботи ремонтників: з’явилися криті навіси, естакада для огляду та ремонту автомобілів, тощо. Не забули автотранспортники й про покращення побутових умов. Встановили сучасні душові кімнати, обладнали гардероб. Це є підставою для гордості головного інженера, - мовляв, не стоїмо на місці.

Років сім тому колектив транспортного цеху усвідомив, що гостро стоїть проблема із старінням автобусів, які використовуються для перевезень персоналу ХАЕС, делегацій, екскурсій. Вирішили вивчити можливості ремонту автотранспорту, як мовиться, на стороні. Інформація виявилась невтішною, бо  кожне повне оновлення обшивки салону і опорних ферм  автобуса ремонтники оцінили майже в 15 тисяч доларів США. А такого ремонту тоді потребували мінімум десять транспортних засобів. Це великі кошти.

Юрій Олександрович пригадує, як начальник транспортного цеху Михайло Паришкура зібрав  заступників, начальників автоколон, щоб оприлюднити своє бачення вирішення проблеми оновлення автобусів. Було вирішено провести капітальний ремонт обшивки автобусів власними силами. Для цього проаналізували можливі резерви. Насамперед оцінили кваліфікацію та професійний досвід працівників, що дало можливість укомплектувати повноцінну  ремонтну групу з водіїв, слюсарів, зварювальників. Справа зрушилась з місця. За шість років власними силами вдалося відновити майже весь автопарк автобусів. Про економічний ефект такого почину годі й нагадувати. Коли про досвід автотранспортників ХАЕС довідались колеги з інших електростанцій, то не забарились поцікавитись методами такого унікального ремонту.

У робочому кабінеті Юрія Фоміна на видному місці висить вишита картина, на якій зображено голову Лева. Саме під цим знаком Зодіаку народився головний інженер. Лев характеризується мудрістю і наполегливістю. Немає сумні­ву, що саме подібними рисами характеру наді­лений і Юрій Фомін. Він має талант організатора, а це важливо в роботі чисельного колективу водіїв, ремонтників, інженерного персоналу.

- Картину вишила дружина, Ганна Олександрівна, вона має талант у відтворенні різних зображень.Чекаю, коли вона завершить роботу над вишитою сорочкою і неодмінно одягну на одне із великих свят, - сказав Юрій Олександрович.

Юрію Фоміну доводиться багато свого часу присвячувати технічним питанням. Попри це він знаходить можливість для читання улюблених книг на історичну тематику. У пошані  польський письменник Генрік Сінкевич. Не нехтує Юрій Олександрович можливістю оглядин архітектурних пам`яток. Незабутні враження залилишились під час відвідин Львова, Кам`янця-Поді­льського. А найбільше йому подобається Закарпаття з його неповторними краєвидами та талановитими людьми.

Вже десять років Юрій Фомін мешкає в старовинному Острозі. Він полюбив це місто за затишок. На роботу дістається на власному автомобілі. В  Острозі немає метушні, притаманної великим містам. Острог за розмірами та наявні­стю приватного сектора йому нагадує рідний Вуглегірськ. При цьому Острог –  місто-легенда. Недарма у середньовіччя він входив у п’ятірку найбільших міст на теренах України. Юрій Олександрович полюбляє споглядати із Замкової гори околиці старого міста, де кожен метр території – багата історія. З резиденції князів Острозьких добре видно і Хмельницьку АЕС, яка стала долею на все життя.

Олександр Шустерук

Фото автора