Токарної справи художник
Коли Віктор Степанов переїхав разом з батьками у Вельбівно, то довго не міг звикнути до тамтешньої місцевості: у індустріальному Марганці, де він закінчив школу, всюди виднілись корпуси підприємств, кіптяві труби яких виднілись на десятоки кілометрів. Село біля річки Горинь видалось Віктору глухим закутком. Та перші враження минули, і згодом В.Степанов полюбив село і його людей. Віктор по іншому побачив долину річки та правічний ліс, який густою стіною підступає до Вельбівно з північного боку. Він хоч і відрізняється від «рідного», який зростає на малій батьківщині - Південному Уралі, але все ж таки ліс!
Одного разу Віктор забрів у гущавину, оглядівся і здивувався: гриби були наче на підбір. Згодом вилазки на тихе полювання стали звичкою. Грибник почав розширювати горизонти пошуків піддубців, сироїжок, маслюків. Трапилось, що одного разу дістався мопедом до села Нетішин. Відтак перед ним відкрився великий будівельний майданчик на місці, де мала згодом стати до ладу Хмельницька АЕС.
Після переїзду до Вельбівно Віктор влаштувався на роботу в Острозі. У ремонтній майстерні автотранспортного підприємства займався виготовленням запасних деталей. Згодом його токарні навички стали в пригоді на промкомбінаті, який спеціалізувався на пошитті легкого одягу. Згодом Віктор Степанов познайомився із працівниками, що займалися будівництвом та монтажем на промисловому майданчику майбутньої електростанції.
- Нам досвідчені токарі потрібні, - запевнив чоловік, який займався організацією роботи цеху централізованого ремонту.
Перші деталі для потреб підприємства Віктору Степанову випало виготовляти на вулиці. На спорудженні Хмельницької АЕС можна було спостерігати прояви справжнього ентузіазму. Ним були пройняті зокрема і працівники, яким довірили облаштування ремонтно-механічної майстерні. Віктор Степанов брав участь у встановленні та монтажі нових верстатів. Часто доводилось бувати у відрядженнях на заводах, які поставляли продукцію для цеху централізованого ремонту.
-Тоді у мене з’явилась нагода познайомитись з різними методиками виготовлення запасних деталей для потреб атомної енергетики, - пригадує Віктор Степанов, - згодом переконався у правдивості народної мудрості, що досвід за плечима не носять.
Поряд з молодим спеціалістом професійної майстерності набирались й інші колеги. Кожен працівник ремонтно-механічної майстерні усвідомив для себе, що в їх роботі якість і точність є основними показниками, бо запасні деталі виготовляються для складних пристроїв та систем, від надійної роботи яких залежить повноцінна експлуатація та безпека енергоблоків. Отож тримати руку на пульсі потрібно постійно.
У колективі майстерні Віктор Степанов знайшов багато друзів та однодумців. То був період, коли один у одного вчився, не соромився запитати, уточнити деталі справи, або просто попросити кваліфікованої допомоги. Майстерність демонстрували і доводять по цей час щоденною працею Микола Карауш, Микола Сачук, Леонід Русаков, Володимир Зощук, Іван Русак, Віктор Мирончук, Володимир Луговий, Валерій Дзядович, Віктор Супрунюк, Олександр Окорський, Олександр Кулик.
Раніше він думав, що робота з металом є прерогативою суто чоловіків. Ці переконання розвіяли Любов Коробчук, Надія Філоненко, Любов Смирнова, які успішно конкурували з чоловіками.
- У верстатному відділенні ремонтно-механічного цеху роботи вистачає завжди, - розповідає Віктор Степанов, - але найбільше навантаження ми відчуваємо під час ремонтних кампаній, коли доводиться виконувати численні замовлення від ремонтних служб. Одного разу я поцікавився їх об’ємами, виявилось більше тисячі замовлень.
Віктор Степанов не може визначити, скільки за три десятиліття роботи за токарним верстатом довелось виготовити запасних деталей. Вони були різної складності. А перший свій виріб з металу токар запам’ятав на все життя. Це була авторучка. Багатьом учням, з якими Віктор навчався в училищі, кортіло мати таку ж саму, але не всі тоді мали навички здійснення точних токарних робіт.
Чимало людей роботу токаря оцінюють за певними стереотипами, мовляв, вона є монотонною. Із цими висновками категорично не погодиться Віктор Степанов, бо процес обробки металу порівнює із творчістю скульптора: прекрасне з’являється, коли від шматка мармуру відсікається все зайве.
Одного разу досвідчений токар здивував виробами, виготовленими на основі ювелірних технологій. Не кожен спеціаліст «замахнеться» на створення куба всередині більшого куба. А Віктору вдалося виготовити ще складнішу композицію.
- Коли виникла ідея створення композиції, зіткнувся з проблемою відсутності різців малих розмірів, - пригадує Віктор Степанов. - Доречною стала допомога колеги Валерія Дзядовича, який вигтовив їх і дав слушні поради щодо застосування.
Колеги Віктора Степанова констатують, що головною професійною рисою їх товариша є творчий підхід до виконання виробничих завдань. Принаймні не кожен токар обтяжує себе наполегливим вивченням технічної літератури. А Віктор Степанов про метал завжди хоче дізнатися якомога більше. Свого часу він взяв участь у виставці „Світ захоплень працівників ХАЕС”, організованій у Нетішинському міському краєзнавчому музеї. На ній Віктор Степанов представив оригінальні вироби з металу, виготовлені на звичайному токарному верстаті: куб у кубі, що ніде не з’єднується, нероз’ємний ланцюжок з суцільного шматка металу тощо.
Коли ці вироби з металу оцінили працівники Нетішинського міського краєзнавчого музею, то зразу запропонували занести їх до фондів закладу. Тепер витвори Віктора Степанова зберігаються як велика реліквія.
Про застосування металу у виробництві та його обробку Віктор Степанов може розповідати довго. Він має гарну теоретичну підготовку, ази якої започаткував ще під час навчання в училищі та технікумі. А ось історію використання металу як платіжного засобу токар пізнав самотужки, коли захопився нумізматикою – наукою про монети. Це дало можливість розширити свій світогляд, бо, як відомо, колекціонерам постійно потрібно дізнаватись про різні обставини карбування та використання металевих грошей.
Зараз на Хмельницькій АЕС триває чергова ремонтна кампанія, за токарним верстатом звично стоїть Віктор Степанов. Він виважує свої дії, аби під час виготовлення деталі досягти максимальної точності, бо вона - запорука надійної роботи агрегатів електростанції.
Олександр Шустерук
Фото Валерія Валуєва
