Вхід

Усе починається з ідеї

Пт, 09 Квітня 2010

 

Коли торік начальник енергоремонтного підприємства ХАЕС, голова спортивного клубу «Пульсар» Михайло Ковальчук дізнався про священика із села Могиляни Острозького району Олега Парипу, який навчає місцевих дітей основам мотокросу,- виникло бажання позна­йомитись з ентузіастом ближче. Святий отець охоче розповів для нашого земляка про історію відродження спортивного мотоклубу «Кристал». Михайло Ковальчук, як мовиться, також не залишився у боргу і надав інформацію про діяльність його клубних вихованців. Нинішній «Пульсар» фактично починався із захоплення мотосправою. Під час зустрічі священик Олег Парипа показав за селом трасу, на якій тренуються юні сільські мотогонщики. Під враженням побаченого керівник «Пульсару» загорівся ідеєю у місті енергетиків також заснувати секцію з мотокросу.

- Я прихильно ставлюсь до таких ентузіастів, як отець Олег,- розповідає Михайло Ковальчук,- його діяльність – яскравий приклад людської небайдужості, бо цікаві справи робляться не на словах, а на ділі. Є надія на плідну співпрацю спортивних клубів «Пульсар» та «Кристал».

 

МРІЮ ВТІЛИВ СИН

Прихожани Свято-Вознесенського храму, що у селі Могиляни Острозького району на Рівненщині, дуже поважають свого духівника. Олег Парипа у всьому старається бути взірцем для своєї пастви. І як священик, і як сім’янин, і як… спортсмен. Адже він не тільки служить у церкві, є депутатом сільської ради, а ще працює у школі й обіймає посаду заступника президента обласного мотоклубу “Кристал”.

– Тільки у здоровому тілі перебуває здоровий дух, – переконує отець Олег. – Священик повинен бути всебічно розвиненою людиною, відстоювати інтереси і в державі, і в політиці, і спортом займатися. То не є гріх.

Захоплення мотокросом у нього виникло ще в дитячі роки. Олег виріс у селі Оженіно. Там при Острозькому цукровому заводі наприкінці сімдесятих років минулого століття діяв чи не найбагатший на Рівненщині мотоклуб “Кристал”. Однак серйозно зайнятися таким небезпечним видом спорту хлопцеві не дозволили батьки. Чоловік зізнається, що вони не підписали йому дозвіл… Зрозуміло: боялися за здоров’я дитини. Юнацька мрія вийти на старт і поборотися за трофей у змаганнях так і залишилася тоді нереалізованою.

–  Але я жив цим видом спорту, – продовжує священик. – Був уболівальником, доглядав за мотоциклами, спілкувався зі спортсменами. Минули роки. У мене народився син Дмитро, і я привів його у цей спорт.

Ідея організувати мотоклуб виникла не випадково (“радянський” “Кристал” з розпадом Союзу припинив своє існування). Отець Олег з жалем констатує: у молоді не завжди хороші ідеали в житті. З телеекранів дітей вчить жити Саша Бєлий, ідеалізуються герої, котрі “бавляться” наркотиками, зловживають алкоголем. Постійно казати, що церква і віра є спасіння, теж не вихід. Бо існує певна психологія: якщо людина боїться, що її будуть виховувати 24 години на добу, вона усе сприймає в штики. Але якщо стати їй товаришем і авторитетом, пристрастити до захоплення, яке б відволікло від шкідливих мирських спокус, робиться більш відкритішою, довіряє, переконаний священик. І спорт у вихованні молоді дуже допомагає. Тому Олег Парипа розшукав своїх друзів, з котрими багато років тому займався у “Кристалі”, і разом взялися за організацію свого мотоклубу. Тренувальну базу розвинули у селі Могиляни. Тут власними коштами побудували трек (траса для мотокросу сягає півтора кілометра), закупили техніку. Клуб відкрили рік тому у березні. Нині він нараховує 15 членів віком 15-45 років.

 

«Пастирська   робота –    понад усе!»

Очолив мотоклуб Василь Юзепчук. Перша гонка відбулася 21 березня 2009 року – на своїй базі. За рік спортсмени рівненського “Кристалу” проїхали всю Україну від Сходу до Заходу, побували на змаганнях у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Луцьку… Взяли участь у чемпіонаті України, де їхня команда гонщиків на мотоциклах з колясками виборола третє місце!

Отець Олег зізнається, що сам на змагання такого рівня не їздить.

– Я не можу пастирську роботу поміняти на хобі. Це понад усе! – зауважує. І пояснює: – Більшість змагань проходять у вихідні, зокрема у неділю. Тому ми в себе гонки обласного значення намагаємося проводити у п’ятницю-суботу. Аби люди могли і на спортивне свято прийти, і на молитву.

Люди, які займаються екстремальними видами спорту, більше цінують життя, бо постійно стикаються з ризиком. Гонщики – глибоко віруючі люди. Навіть школяр, виходячи на старт, хреститься, а, від’їздивши, каже “Слава Богу”.

Таке хобі – недешеве задоволення. Непоганий мотоцикл вартує в межах 2,5 тисячі доларів, хороша екіпіровка, яка б прослужила хоча б 2-3 роки, ще близько півтори тисячі євро. Не кожен батько може дозволити це своїй дитині. У сина отця Олега є власний “залізний коник”, хоч і не такий дорогий. Аби придбати Дмитру цю “Ямаху”, довелося починати з “простішого” мотоцикла – ремонтувати його, продавати, докладати гроші, купувати інший, ремонтувати, продавати…

– Може, хтось подумає, що у священика зарплатня велика? Це не так. Я ще маю цивільну професію столяра, закінчив свого часу Здолбунів­ське професійне училище. Працюю у школі майстром поточного ремонту, – розповідає о.Олег. – На пастирську стежку не відразу став. Хоч у нас в родині по батьковій лінії майже усі чоловіки священики – понад п’ятнадцять! Правда, так склалося, що тільки ми з татом – в Укра­їнській православній церкві Київ­ського патріархату. Але усі між собою­ знаходимо спільну мову. Бог один.

Так уже чотирнадцять років Олег Парипа служить на одному приході. Опікується життям своїх парафіян – і духовним, і мирським.

Наталія Кравчук

Коли торік начальник енергоремонтного підприємства ХАЕС, голова спортивного клубу «Пульсар» Михайло Ковальчук дізнався про священика із села Могиляни Острозького району Олега Парипу, який навчає місцевих дітей основам мотокросу,- виникло бажання позна­йомитись з ентузіастом ближче. Святий отець охоче розповів для нашого земляка про історію відродження спортивного мотоклубу «Кристал». Михайло Ковальчук, як мовиться, також не залишився у боргу і надав інформацію про діяльність його клубних вихованців. Нинішній «Пульсар» фактично починався із захоплення мотосправою. Під час зустрічі священик Олег Парипа показав за селом трасу, на якій тренуються юні сільські мотогонщики. Під враженням побаченого керівник «Пульсару» загорівся ідеєю у місті енергетиків також заснувати секцію з мотокросу.

- Я прихильно ставлюсь до таких ентузіастів, як отець Олег,- розповідає Михайло Ковальчук,- його діяльність – яскравий приклад людської небайдужості, бо цікаві справи робляться не на словах, а на ділі. Є надія на плідну співпрацю спортивних клубів «Пульсар» та «Кристал».

 

МРІЮ ВТІЛИВ СИН

Прихожани Свято-Вознесенського храму, що у селі Могиляни Острозького району на Рівненщині, дуже поважають свого духівника. Олег Парипа у всьому старається бути взірцем для своєї пастви. І як священик, і як сім’янин, і як… спортсмен. Адже він не тільки служить у церкві, є депутатом сільської ради, а ще працює у школі й обіймає посаду заступника президента обласного мотоклубу “Кристал”.

– Тільки у здоровому тілі перебуває здоровий дух, – переконує отець Олег. – Священик повинен бути всебічно розвиненою людиною, відстоювати інтереси і в державі, і в політиці, і спортом займатися. То не є гріх.

Захоплення мотокросом у нього виникло ще в дитячі роки. Олег виріс у селі Оженіно. Там при Острозькому цукровому заводі наприкінці сімдесятих років минулого століття діяв чи не найбагатший на Рівненщині мотоклуб “Кристал”. Однак серйозно зайнятися таким небезпечним видом спорту хлопцеві не дозволили батьки. Чоловік зізнається, що вони не підписали йому дозвіл… Зрозуміло: боялися за здоров’я дитини. Юнацька мрія вийти на старт і поборотися за трофей у змаганнях так і залишилася тоді нереалізованою.

–  Але я жив цим видом спорту, – продовжує священик. – Був уболівальником, доглядав за мотоциклами, спілкувався зі спортсменами. Минули роки. У мене народився син Дмитро, і я привів його у цей спорт.

Ідея організувати мотоклуб виникла не випадково (“радянський” “Кристал” з розпадом Союзу припинив своє існування). Отець Олег з жалем констатує: у молоді не завжди хороші ідеали в житті. З телеекранів дітей вчить жити Саша Бєлий, ідеалізуються герої, котрі “бавляться” наркотиками, зловживають алкоголем. Постійно казати, що церква і віра є спасіння, теж не вихід. Бо існує певна психологія: якщо людина боїться, що її будуть виховувати 24 години на добу, вона усе сприймає в штики. Але якщо стати їй товаришем і авторитетом, пристрастити до захоплення, яке б відволікло від шкідливих мирських спокус, робиться більш відкритішою, довіряє, переконаний священик. І спорт у вихованні молоді дуже допомагає. Тому Олег Парипа розшукав своїх друзів, з котрими багато років тому займався у “Кристалі”, і разом взялися за організацію свого мотоклубу. Тренувальну базу розвинули у селі Могиляни. Тут власними коштами побудували трек (траса для мотокросу сягає півтора кілометра), закупили техніку. Клуб відкрили рік тому у березні. Нині він нараховує 15 членів віком 15-45 років.

 

«Пастирська   робота –   понад усе!»

Очолив мотоклуб Василь Юзепчук. Перша гонка відбулася 21 березня 2009 року – на своїй базі. За рік спортсмени рівненського “Кристалу” проїхали всю Україну від Сходу до Заходу, побували на змаганнях у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Луцьку… Взяли участь у чемпіонаті України, де їхня команда гонщиків на мотоциклах з колясками виборола третє місце!

Отець Олег зізнається, що сам на змагання такого рівня не їздить.

– Я не можу пастирську роботу поміняти на хобі. Це понад усе! – зауважує. І пояснює: – Більшість змагань проходять у вихідні, зокрема у неділю. Тому ми в себе гонки обласного значення намагаємося проводити у п’ятницю-суботу. Аби люди могли і на спортивне свято прийти, і на молитву.

Люди, які займаються екстремальними видами спорту, більше цінують життя, бо постійно стикаються з ризиком. Гонщики – глибоко віруючі люди. Навіть школяр, виходячи на старт, хреститься, а, від’їздивши, каже “Слава Богу”.

Таке хобі – недешеве задоволення. Непоганий мотоцикл вартує в межах 2,5 тисячі доларів, хороша екіпіровка, яка б прослужила хоча б 2-3 роки, ще близько півтори тисячі євро. Не кожен батько може дозволити це своїй дитині. У сина отця Олега є власний “залізний коник”, хоч і не такий дорогий. Аби придбати Дмитру цю “Ямаху”, довелося починати з “простішого” мотоцикла – ремонтувати його, продавати, докладати гроші, купувати інший, ремонтувати, продавати…

– Може, хтось подумає, що у священика зарплатня велика? Це не так. Я ще маю цивільну професію столяра, закінчив свого часу Здолбунів­ське професійне училище. Працюю у школі майстром поточного ремонту, – розповідає о.Олег. – На пастирську стежку не відразу став. Хоч у нас в родині по батьковій лінії майже усі чоловіки священики – понад п’ятнадцять! Правда, так склалося, що тільки ми з татом – в Укра­їнській православній церкві Київ­ського патріархату. Але усі між собою­ знаходимо спільну мову. Бог один.

Так уже чотирнадцять років Олег Парипа служить на одному приході. Опікується життям своїх парафіян – і духовним, і мирським.

Наталія Кравчук

 




ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!