В iм’я життя
Провідний інженер турбінного цеху Хмельницької АЕС Оксана Данилюк про аварію на ЧАЕС знає не з розповідей. Тоді вона була школяркою і проживала з батьками у місті Прип’ять. Для неї воно стало уособленням вкраденого дитинства. Оксана досі пам“ятає кожну свою цяцьку, імена улюблених ляльок та фасони їх одягу, який самотужки моделювала. А ще друзів, з якими вчилась, відвідувала танцювальний гурток.
За словами Оксани Данилюк, серце і так ятрять неприємні спогади, бо вона залишила рідне місто красивим у весняній зелені. Іншим його не може уявити.
Під час евакуації доньку і маму доля занесла в село Лебедин Черкаської області. Прихисток дали рідні. У місцевій школі Оксана провчилась ще місяць. А під час свята останнього шкільного дзвоника для неї за відмінну успішність вручили похвальну грамоту.
Згодом для Оксаниної мами Тетяни Мартинівни було запропоновано влаштуватись за фахом на Хмельницьку АЕС (до аварії працювала хіміком-лаборантом). Вона не раз розповідала новим колегам, що у ніч, коли сталась Чорнобильська трагедія, мала бути на зміні у хімічному цеху, який був поряд із смертоносним енергоблоком. Тоді все обійшлося...
Незважаючи ні на що, Оксана Данилюк вирішила себе присвятити атомній енергетиці, успішно закінчила профільний Одеський виш. Зараз вона із чоловіком Андрієм, який працює інструктором навчально-тренувального центру, виховують троє діток.
Олександр Шустерук
На знімку: Оксана Данилюк із трирічною Надійкою
