В iм’я життя

Провідний інженер турбінного цеху Хмельницької АЕС Оксана Данилюк про аварію на ЧАЕС знає не з розповідей. Тоді вона була школяркою і проживала з батьками у місті Прип’ять. Для неї воно стало уособленням вкраденого дитинства. Оксана  досі пам“ятає кожну свою цяцьку, імена улюблених ляльок та фасони їх одягу, який самотужки моделювала. А ще друзів, з якими вчилась, відвідувала танцювальний гурток.

За словами Оксани Данилюк, серце і так ятрять неприємні спогади, бо вона залишила  рідне місто красивим у весняній зелені. Іншим  його не може уявити.

Під час евакуації доньку і маму доля занесла в село Лебедин Черкаської області. Прихисток дали рідні. У місцевій школі Оксана провчилась ще  місяць. А під час свята останнього шкільного дзвоника для неї за відмінну успішність вручили похвальну грамоту.

Згодом для Оксаниної мами Тетяни Мартині­вни було запропоновано влаштуватись за фахом на Хмельницьку АЕС (до аварії  працювала хіміком-лаборантом). Вона не раз розповідала новим колегам, що у ніч, коли сталась Чорнобильська трагедія,  мала бути на зміні у хімічному  цеху,  який був поряд із смертоносним  енергоблоком. Тоді все обійшлося... 

Незважаючи ні на що, Оксана Данилюк вирі­шила себе присвятити атомній енергетиці, успі­шно закінчила профільний Одеський виш. Зараз вона із чоловіком Андрієм, який працює інструктором навчально-тренувального центру, виховують троє діток.

Олександр Шустерук

На знімку: Оксана Данилюк із трирічною Надійкою