ВАСИЛЬ РУЙ: ДО ЛЮДСЬКОГО ГОРЯ НЕ МОЖНА ЗВИКНУТИ

Василь Руй: до людського горя не можна звикнути

У філії «ВП ХАЕС» сьогодні працює одинадцять чоловік, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Серед них – контролер загону відомчої воєнізованої охорони Василь Руй. Він на все життя запам’ятав «краєвиди» зруйнованого аварією четвертого енергоблока. Йому також довелося бути свідком інших бід, які спричинили безвідповідальність та самовпевненість тодішнього керівництва радянського союзу у другій половині вісімдесятих років 20 століття…

Поряд із «пеклом»

…Ще на під’їзді до проммайданчика Чорнобильської АЕС виднілися зруйновані металеві конструкції, які височіли над уламками бетонних плит. Поряд – великі вирви, утворені  внаслідок згрібання технікою радіоактивного ґрунту. Всюди були залишки обірваних дротів, будівельних матералів. Те, що було непридатне для використання, демонтувалось. Вимагалася надзвичайна обережність, бо частина систем електропостачання, будівельних конструкцій між третім та четвертим енергоблоками знаходилася в зоні іонізуючого випромінювання. Таку картину побачив у 1986 році біля Чорнобильської АЕС житель Нетішина Василь Руй. Він встиг попрацювати водієм в «УБ ХАЕС» лише місяць. Прийшла вказівка направити на ліквідацію аварії спеціалістів, які вміють управляти автотранспортом.

Графік роботи з ліквідації аварії у Василя Руя та його колег-водіїв був ущільнений, працювати доводилося по дванадцять годин щодня і без вихідних. Виникало лише одне бажання – добре виспатися, бо вранці знову  приступали до доставки бетону. А він був потрібний у великій кількості.

«На території ЧАЕС ми користувалися постійно респіраторами, – пригадує Василь Руй. – Протягом цього часу всі, хто перебував у радіоактивно забрудненій зоні, двічі проходили дезактивацію. Був свідком масової безпечності ліквідаторів щодо використання засобів індивідуального захисту. Більшість людей не усвідомлювала згубної дії радіації. Мені навічно запам’ятався запах та присмак йоду».

Для ліквідації аварії на ЧАЕС були задіяні сотні тисяч працівників різних установ зі всіх союзних республік. Левову частину робіт з демонтажу конструкцій, обладнання виконували військовослужбовці. Поряд з ними трудилися й цивільні ліквідатори. Кожен виконував конкретне завдання. Під час ліквідації аварії Василь Руй зустрічав і земляків з Нетішина. Серед них – братів Володимира та Віктора Богатирів, які також були водіями і забезпечували доставку вантажів, бетону.

«Це було ніби вчора… А вже минає сорок років, – розповідає Василь Руй. – За цей час відбулося багато змін. Прикро, що  відчутно зменшилися ряди учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Зустріч із підступною радіацією не проходить безслідно. Це відчув я особисто, коли довелося свою долю довірити медикам».

І знову випали випробування

Після участі у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Василь Руй повернувся до звичного життя. З пуском першого енергоблока Хмельницької АЕС підрядні організації свої зусилля зосередили на завершенні будівництва соціально-господарських об’єктів у місті енергетиків. Тож роботи вистачало й для водіїв.

У 1988 році знову страшна звістка змусила щеміти серця – у Вірменії стався жахливий землетрус. Потужні підземні поштовхи силою в 10 балів за 12-бальною шкалою протягом лише  пів хвилини зруйнували майже всю північну частину республіки. Було повністю знищене місто Спітак, зруйновані Ленінакан, Кіровакан і Степанаван. Усього в результаті руйнівного землетрусу постраждали 21 місто і 350 сіл, причому 58 з них були зруйновані вщент. За офіційними даними, загинули 25 тисяч людей, 140 тисяч стали інвалідами, 514 тисяч втратили житло. Землетрус вивів з ладу близько сорока відсотків промислового потенціалу країни.

Знову прозвучав загальнодержавний заклик про допомогу. Серед тих, які відгукнулися, був Василь Руй.

Те, що довелося побачити Василю Івановичу на території ліквідації наслідків страшного землетрусу, неможливо описати простими словами. Це – жах! Територія багатьох населених пунктів нагадувала декорації фільму про апокаліпсис. Навкруги кучі будівельних матеріалів, під якими у когось ще жевріла надія на життя…

Згодом Василь Руй довідався, що Чорнобильська аварія, землетрус у Вірменії мають реальні причини. І це людський фактор. Тоді за вказівкою партійної верхівки атомників спонукали до випробувань, а у Вірменії «експериментували» військові. Ці події трапилися під завісу існування «комуністичної імперії» і стали нагадуванням про людський біль, до якого неможливо звикнути.

З вірою та надією

Доля неодноразово підносила Василю Рую усвідомлення про сенс нашого життя. Два роки він працював на кареті швидкої допомоги при Нетішинській СМСЧ і разом із медиками брав участь у порятунку багатьох хворих.

З 2006 року Василь Іванович обіймає посаду контролера загону відомчої воєнізованої охорони Хмельницької АЕС. У вільний від роботи час любить мандрівки околицями рідного Нетішина, де він ще з дитинства пам’ятає кожну стежину. Разом з дружиною Ольгою виховали двох синів. Молодший Юрій закінчує п’ятий курс університету за спеціальністю «Атомна енергетика». Він взяв за приклад старшого брата Андрія, який також обрав фах енергетика, але зараз на Сході нашої держави боронить рідну землю у складі ЗСУ. Отож рідним переживань вистачає.

Василь Руй мріє про той час, коли людські страждання припиняться не тільки в Україні, а й у світі, бо людина за своєю суттю створена для добра.

Олександр Шустерук