Сьогодні мало б виповнитись 70 років знаному журналісту і поету Олександру Царику
Народжені одного року і мешкаючи в різних кінцях однієї шепетівської вулиці, ми жодного разу не перетнулись до закінчення 1971 року своїх десятирічок - першої та четвертої відповідно. А літнього дня того ж року у гуртожитку Кам’янець-Подільського педінституту зустрілись як земляки і претенденти на вступ на філологічний факультет вузу.
Через обставини, що передували задачі екзаменів, вступив до вузу з тієї компанії претендентів лише Олександр, правда на заочне навчання. Для цього змушений був влаштуватись піонервожатим у школу. А я став торувати дорогу життя різноробочим місцевого деревообробного комбінату, курсантом Хмельницької морської школи електромеханіків, матросом Балтійського флоту, електриком котельного господарства і, нарешті, студентом того ж таки педвузу. Що нас об’єднувало? Закоханість у літературу і, така несуразність для сучасників, як листи один одному. Що обговорювали? Поточні життєві колізії та власні літературні спроби.
1974 року я долучився до азів філології. Опановував святе і грішне літературного та мовного процесів. Перетинались з Олександром під час сесій, моїх наїздів у Шепетівку, канікул. А між цими подіями Олександр встиг попрацювати у редакції Білогірської районки, краєзновчому музеї м.Шепетівки, який зненацька і очолив. Відтак після закінчення інституту я вже орієнтувався, що буду науковцем цієї установи. Скоро казка мовиться, та не всім у ній здоровиться…
Це зовнішній бік наших відносин. А внутрішній вже набував повноти і сили, бо ми жили пошуком влучного слова. Ще одним активним учасником цих пошуків був колега Юрій Нюнько. «Поживи, просив Юрко, у Сошках. Тут у мене книг чимало різних. Набирайся розуму потрошки, бо вже потім, може буде пізно» - це з вірша Олександра про колегу по перу. Зазначу, що Олександр на той час мав публікації у газетах та журналах, брав участь у колективних збірниках, журналістські матеріали стали постійними на шпальтах місцевих і обласних газет. …
Студентське життя і творчість в листах
7.08. Здравствуй, Витя!
Получил твое письмо и стихотворение, большое тебе спасибо. Видишь, ты меня не так понял или я неправильно написал насчет 30 человек на число подали заявленение. Надо набрать 60 человекю Из них 10 из подготовительных курсов, 8 – спецнабор. Сейчас, а именно на 6. 07 подали заявление 110 человек на руск. отделение. Это действительно многовато, но до конца так не будет, с каждым днем поток заявлений уменьшается.
Ты не очень волнуйся, это только цифры, лучше готовься получше. Ты пишешь, что помирился с Людой. Молодец, хорошо. Я вот с Галиной тоже помирился…
Живу я нормально, правда еще не сдал, вот когда сдам, это будет здорово. Сегодня получи из дому письмо. Отец выслал вырезку из «Ш.Ж» Линник опять напартачил, написал о стихотворении трехлетней давности, где он только его откопал, даже название неправильно написал. Лучше бы он не брался за критику. Чувствую, что у тех, о ком он написал в этой статейке, все лучшие чувства пробудились в форме нервного потрясения и умерли навеки.
Пишу стихотворение, написаное здесь, в Каменце, вдали от всего хорошего…
Я так давно тебя не целовал…
В это лето страшная тоска что-то напала, никогда так не было. Нет, не оттого стихи грустные, что тошно, это грустно, что стихи такие. Наверное пора бросать писать, а то стану психом.
Знаешь, мне твой «стебель в поле» понравился, потому что краткая строчка, так лучше получается, выразительней, можно высказать мысль, скорее доходит до уха. А впрочем, каждый размер по-своему хорош. Как там, в Шепетовке, все, наверно, порозезжались?
Я должен быть в Шепетовке, надо выяснить много вопросов на будущее.
6.07.73.
Камен-Подольский
Витек!
Я сегодня сдал последний зачет и счастливо отбываю из этого южного города. Передаю девочками тебе книгу. Желаю тебе все отлично сдать, и, конечно, поступить. Передаю дома всем твоим привет.
Если сможешь, вышли мне, вернее моей Наташе, фотобумаги. Я тебе обещаю их вернуть в полной сохранности. Может они помогут ей. Уезжаю сегодня в восемь. Сейчас иду в институт, думаю взять справку о н. в.
Встретимся в Шепетовке числа 15, расстанемся 31 августа. Согласен?
29.07. 74, 11.00
Витек, здравствуй!
Говорят: «если гора не идет к Магомету, то Магомет идет к горе». Ты уже почти месяц учишься и еще не удосужился написать несколько строк. Ну, ничего, я тебе все прощаю, в конце жизни за все рассчитаюсь. Сейчас не буду. А вдруг ты станешь редактором «Р.С».
Люда мне позвонила и просила выслать тебе несколько фотографий и вырезок из газет. Фотографий у меня почти нет. Но не беспокойся: скоро я ослепну и тогда кто-то тебе вышлет мои. Это, конечно, шутка. Кое-что высылаю. Долго искал и нашел. Думаю, ты мне все это вернешь. Все-равно оно у тебя не сохранится, а эти вещи из моего личного архива. Как у тебя дела. У меня плоховато. В редакции перессорился с Пугачем. Хотел написать заявление. Но отговорили. Буду думать. Надо? Правда?
Ну, все, пиши. И вышли номер газеты. Интересно.
17.09.74
Здравствуй, Витек!
В прошлую субботу был в Хмельницком. Три газеты: Хмельницкая, Волочиская и наша проводили совместную летучку. Мне, как представителю партотдела, пришлось выступать. Сказал несколько слов более, а может и менее емких, чем надо.
Познакомился с Ядушливым. Сидели в ресторане рядом. Обещал пропихнуть стихи. Но видно я на него после оказал плохое впечатление, так как выпил пять рюмок водки. Благо, они здорово угощали. Домой еле теплый добрался.
Сразу прочитал твое письмо. Больше всего огорчило, что Диденко не работает в «Прапоре». Я ему туда письмо недавно отослал. Со стихами. Меня так жестоко еще никто не накалывал…
Был на танцах в воскресенье, но Люду не видел. А с песнями тоже ничего не получилось. Видно по пьяни этот чудак их потерял. И ладно. Когда-нибудь еще споем и спляшем.
В Белогорской газете «Рад.село» в субботу напечатали мою новеллу «Баба Журавлиха». Это у Мачкивского.
Вышли газету с «Памятником». Интересно. Передавай привет ребятам. Юрке тоже, хоть он и надебоширил в селе. Если бы не такие люди, как он, то в селах вообще было бы жить уморительно скучно. А так хоть есть кого судить.
Здрастуй, Віктор!
Як у тебе справи інститутські, чим живеш, мій друже? Я навіть з тобою не встиг наговоритися. Це, мабуть, тому, що в обох творчий застій. У мене не дивно: не до віршів було, а тобі, певно, екзамени взнаки далися. Та потрібно вже відживати (тобто очухатися). У мене, бачу скоро настане творча пора. Взявся за Л.Левицького. Гадаю все ж таки зробити документальну повість. Але багато білих плям. Порозсилав листи. Знову ж таки брату поета, однокласнику з Ізяславського району, в село, де він загинув. Потрошку назбирають вічному студенту на повість…
Пишу в «Шляхом Жовтня», заробляю гроші під псевдами. Казав колись Діденко, що до 20 потрібна слава, а потім гроші. І я чогось не побачив твого матеріалу у «Корчагінці». Не написав? Даремно. Я наприклад, чекаю кожного свого матеріалу ніби дня народження. І зовсім у даному випадку не із-за копійок. Спробували було мене пристроїти до музею Островського, та я сказав, що рвону на всі чотири. Повірили. Тепер знову спочиваю на лаврах. Є коли думати. Ідучи назустріч побажанням і публіки і наказам зверху, взяв зобов’язання відкрити музей до 9 травня 197? Року. Будь здоровий. Пиши, що там у Кам’янці. І вірші нові також. Передавай привіт Юркові, Нехай він напише мені про сапожника і ще що у нього є. Я епіграфом поставлю може до повісті про своє життя. З привітом, Ол. Царик.
- 02.75. Шепетівка.
Здрастуй, Вітю!
Вирішив написати тобі листа, а почати саме з віршів. Ці два закінчили мій «третій том». Останні в цій книжці. Не знаю, що попереду?
Сьогодні займався цілий день перекладацькою роботою. На російську перекладав вірші Леоніда Левицького. Може колись доведеться робити статтю, бо маю вже трохи даних.
Працюється поки що непогано.
А як у тебе навчання? Як там Юрко Нюнько? Що він пише нині? Дай йому прочитати ці два вірші. Вони мені самому подобаються, може тому, що ще до них не звик. Напиши, що ти маєш хорошого в доробку.
Завтра знову додому. З кожним днем більше починаю розуміти слова: «Как мало пройдено дорог, как много сделано ошибок. Будь здоров. Передавай привіт всій творчій братії, а особливо Юркові.
Смт. Теофіполь.
25.09.75.
Тут немає друзів. А додому приїжджаю – теж бачу, що багатьох розгубив. Пиши, щоб мені легше було, бо зіп’юсь (або влюблюсь собі на горе).
Здрастуй, Вітя!
У мене, як назло, все до купи не йде. Не зміг приїхати у минулу суботу. В цю буду у Кам’янці. Приїду, мабуть в п’ятницю (якщо вдасться) і відразу піду до тітки. Дивлячись коли потраплю у Кам’янець. Головне завдання: взяти в методистки направлення на всі екзамени та заліки. Гадаю також здати російську мову у Вайнтруба. Більше нічого. Буде видно надалі. До кого дасть направлення. Маю декілька нових віршів. Навіть один схожий на декадентський.
Мушу тебе засмутити. А може тобі вже писала мама. Вона, кажуть, була на похоронах. Помер Юра Кукалець. Це було навіть для мене неочікувано. Я трохи душевно слабак, дуже погано переживаю втрати таких молодих людей. Від цього стаю печальнішим і старішим. Я знаю твою дружбу з ним. І дуже шкодую.
Будь здоров. Передавай привіт хлопцям. Чим менше нас стає ближніх, тим ближчими ми повинні бути.
27.10.75.
Змотаюсь я звідси скоро, бо до весни не дотягну. Сашко
Здравствуй любезный Виктор!
У меня дела идут хорошо. Сегодня, т.е. в субботу у нас на работе субботник. Но я хорошенько подумал и не успел опомниться, как оказался в автобусе, который сквозь вьюгу доставил опального поэта в родные края. Вчера вечером позвонил на 20-93. Разговаривал с некоей Валей, которая посчитала меня за некоего Виктора. Сказала, что видела Люду и т.д. Значит, она больна. Хотела позвать, но я сказал, что она ошиблась, заподозрив во мне некоего Виктора.
Сообщил дома, что сдал русскую литературу. Потребовали доказательств, а я, словно морской бухгалтер: концы в воду. Впутал в эту историю тебя. Сказал, мол, оставил тебе зачетку на всякий случай...
Написал ли Черныш рассказ? Если он думает, что мои губы и нос стоят плохого рассказа, он глубоко ошибается. Они этого не стоят. А вообще, можно быть писателем и вместе с тем сыном прокурора, но не стоит быть йолопом.
Высылаю тебе несколько моих (талантливых для Теофиполя произведений). Кстати, дописал я также рассказ. Эта неделя была плодотворной.
Сеогодня ходил в поликлинику. Настоятельно просят ехать в клинику Филатова в Одессу. Слава богу я там был два раза и знаю, что не стоит тратить деньги на дорогу.
С теплым приветом к тебе при полном здравии ума писал Ал.П.Царикю
Привет ребятам, скажи Юре, что лучше быть поэтом чем не поэтом, а йолопом (пусть пишет стихи и не дерется с Чернышом).
Виктор, здравствуй!
Довольно неудачно для меня начался этот год. Был приказ об исключении из института. Думал, что все обойдется. Ходил к декану. Сказал, что с 1 сентября этого года восстановят. В сентябре – ликвидация академзадолженности. Так что кончать будем вместе. Устроился на работу в исторический музей (85 р.) старшим научным сотрудником. Должность директора на общественных началах. Хотели открывать музей в конце февраля, но на месяц моего начальника забрали в армию, а сам я ничего не сделаю. Сейчас сижу тут и крашу стенды, добираюсь понемножку до сельских школ, собираю экспонаты.
Передавай привет Юре. Он что-то хотел узнать в музее. Теперь все это в моих руках Какие материалы смогу, я найду ему. Справок у нас всяких много.
Ничего почти не пишу. Еще чувствую себя страшно разбитым. Нервотрепки было много. Особенно дома. Начинают меня воспитывать.
18.01.76
Віктор, здрастуй!
Ідуть у мене справи добре. Вчора був на нараді робсількорів. Я – один з кращих дописувачів газети. Дали подарунок, гордість груди розпирає. В понеділок їду в Хмельницький на збір творчої молоді. Посилає відділ культури.
У ці дні є натхнення писати. Зробив про Левицького пролог і одну главу, яку назвав: «Ім’я на обеліску». Писав на одному видиху, здається зробив те, що хотів.
Напишу тобі один вірш Не суди широко, мене тут хвилює не побудова (структура), а окремі образи, деталі.
В белом августе белые аисты собираются в белые стаи и улетают в белые страны облетывать юных взрослых детей.
А остаются черные птицы на вспаханом поле и подпевают черному ветру скорбную песню.
Но возвратится белый август и белые аисты снова будут ходить за комбайнами и собираться в белые стаи, продолжая вечность.
У ці дні було багато неприємностей. Важко хворіє мама. Ми з батьком по суті лишились одні, бо Наташа на місяць поїхала в І.Франківськ на курси. Сам теж хворію. Щось засіло в лобі і стріляє в ліве око. Мабуть треба кидати все на світі і займатись лише коханням.
Що в тебе хорошого? Передавай привіт Юрі Нюньку. До речі, я забув спочатку написати. До цього вірша я взяв епіграф з його вірша. Два рядки: «И белый наш свет называется белым…»
Пиши вірші, які маєш. Давно я твого нового не читав.
20.03.76
Когда конец сесии?
Здрастуй, Віктор!
Спробуй лише на день приїхати в Шепетівку, і я тебе відразу завантажу роботою. Справа в тому, що написано три розділи про Л.Левицького (12 рукописних сторінок). Тобі доведеться правити, бути першим редактором, бо показувати нове творіння не хочеться нікому, бо не вийде щось, то буде розмов більше, ніж потрібно: отой пішов, що книги писав, - будуть казати.
Спасибі за газети. Дзвонив сьогодні В.Ліннику, та не було зв’язку. А ти написав: «молоді початківці» - масло масляне. Прочитав вірш «Для Інни». Далі читай пародію: «Я, привыкший ходить по цветам». В.Гусаров. «Ходять по квітах» П.Грабовський (здається). А взагалі – нічого. А де пісні. І відразу дві? Пиши, приїжджай. Твій Сашко.
12.04.76
Здрастуй, Віктор!
Не знаю, чи встигне лист до тебе. Але пишу. Я взяв два квитки за півціни на 02.05.76 на 20.00. Справа в тому, що на чернівецький автобус не було вже. Взяв ще один квиток для Тані Колесник. На цей же час. Вона вивила бажання побувати у Кам’янці. Причини не знаю. Буде там лише один день. Тобі треба взяти на 03.05.76 один квиток до Шепетівки на вечір, теж, приблизно на 8 годину.
Такі справи. Написав одного вірша (на що вже перейшли? Раніше десятками вичислювали свою творчість). Віддав у Буд. культури пісню «Корчагін», музику прислав В.Зданюк з Дубно. Мабуть, буде виконувати хор.
Бачив Валіка на танцях, чекає тебе. Сашко.
27.04.76
Продовжимо розмову про філософію у віршах, добре знаю, що без неї не обійтись. А взагалі може бути два напрямки. Один – чиста філософія, другий, щось подібне до моєї «Медсестри», де про один епізод розповідається буденними словами. Але в решті-решт напрямки завжди звиваються, перемішуються. Я наприклад, не бачу хорошого вірша без філософії ((читай - роздумівй), навіть ідей). Виправдовую і твою чисту філософію, особливо в коханні. Ти не бачив колгоспу, заводів великих і т. д. Ну бачив, але не знаєш що воно таке. А мені здається, що вже був по коліна у болоті на фермах, Отже вірші з‘являються на сільську тему без лишніх слів, а просто в лоб по-уекраїнськи. Щоб не думати довго. Повір, що й мені часто хочеться написати про кохання і т. подібне. Але вірш без матеріальної основи, як і стаття без фактів та прізвищ нічого хорошого не дає людям. З нагоди цього читай: Я знаю, легше про кохання писати ані ж про богів, які від рання до смеркання не відступаютьвід плугів, які спускаються в забої, щоб віддавати на гора руду й вугілля, взяті з боєм, а не так просто – на «УРА». Які уміють сталь варити, і, доживаючи свій вік, зуміють серцем нас прикрити без зайвих слів, без зайвих втіх, які в коханні трохи більший за нас з тобою бачать зміст і розбираються у віршах – де правда, а де правди вміст.
Одержав два твоїх листи , а відписати не міг, бо був у відрядженні. В Херсоні, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кривому Розі, Києві. Поїздив, навіть поплавав… Бачив домни і порти. Та це розмова усна, бо все в листі не розповісти, хоч перше враження є першим. Будь здоровим.
Пиши. 23.V. 76
Вірш написано трохи в поїзді, трохи сьогодні.
Вітя, здрастуй!
Одержав від тебе листа. Настрій в мене нині «пасхальний». Проректор Івах відсовив мені у зарахуванні. Сказав, що потрібно працювати в школі. Істрія йому цього не пробачить, якщо я зіп‘юся. Такі справи, а тепер про справи. Сьогодні закінчив писати текст до кінофільму. Я тобі, здається, казав, що мій Юрко купив кінокамеру Стрічка буде про партизана-розвідника Вавілова. Знімати будемо у жовтні. Юра обіцяє приїхати. Беру і тебе в долю. Тут я склав одну пісеньку і її треба під гітару проспівати. Звичайно не соло, а під час тексту на два тони нижче голосу диктора. Подивись, чи зможеш грудним голосом, бо я буду шукати другу Едіту П‘єху.
Був у Чернівцях . Успіх мізерний, не вартий грошей, витрачених на проїзд. Зараз трошки пишу, чомусь знову на російській мові.
От, хоча б це.
Мой друг устал. Глазап его не светятся как прежде, он больше не живет надеждой , не ждет от жизни ничего. Он никого не потерял. Пока – ни друга, ни любимой, но, всеми и во всем харнимый, он существует в жизни зря. А били мы юны и строги, и он среди нас первым был…
Но по наивности судьбы свернул с наезженной дороги. Та почему-то получилось, никто не знает почему. И я не знаю. А ему, что он страдалец, возомнилось.
Такі вірші я вважаю не матеріальними. В них немає факту. І пишуться вони легко, коли добре похмелитись.
Даю тобі текст вірша. Подивись, як він на музику? Щось зроби під Висоцького, тільки щоб хрипота була на два тони нижче моєї. Будь здоров. Твій Сашко.
28.10.76
Віктор, здрастуй!
Як живеш, як здаєш іспити?
У мене весілля, вірніше не у мене, а у моєї милої, намічається на 25 червня. Ти граєш на ньому другу роль (разом з дружкою після молодих). Так що мусиш здавати достроково іспити. Пиши що там і як виходить. Запрошення поки що не посилаю. Для цього є одна печальна причина. Будь здоров.
30.05.77
Вітя, здрастуй!
Привіт Юрі. Як там поживає шановне студентство? Я став монахом. Забув, що можна жити радіючи. Спочатку вірші:
Згадалося мені село: над білими, як сніг, хатами печальних журавлів крило прощається надовго з нами.
Посиротіли явори і листя від журби вронили, на вітрі клен заговорив, як чайка польова заквилив…
І лиш калина на лугу удаль ще простягає руку, немов облегшує тугу, немов віддалює розлуку.
І ще один:
Цього не потрібно вміти – до нас це в крові прийшло. Даруйте коханим квіти, щоб радісно їм було.
І біль і печаль на світі, та бідам усім назло даруйте коханим квіти, щоб радісно їм було.
І дні, коли в серці вітер, й коли на душі тепло – даруйте коханим квіти, щоб радісно їм було.
Бо той, хто устиг зітліти і черствим став, ніби скло, уже не дарує квіти, щоб радісно вам було.
Даруйте коханим квіти…
Напевно у мене жахливий характер. У всякому випадку я поки що не можу витримати фокусів моєї нової знайомої. І знову ж з цього випливає, що все, що не робиться – до кращого. Дружня порада – не впевен у майбутній супутниці життя на 99 відсотків – не женись.
Викликали у військкомат на медкомісію. Комісували.
Твій Сашко.
14.03. 77.
Проминаю досвід вчительства у Орлинецькій та Шепетівській школі №1. Зірок не досяг, життєвих баталій набувся.
До музейної справи я долучився 1980 року. На десяток років ми стали партнерами не лише у справі письменництва, але й життя. Отже, Олександр – завідуючий Шепетівським відділом Хмельницького обласного краєзнавчого музею, я – молодший співробітник, колеги музейної справи Костянтин Терещук та Лідія Поліщук. Наше головне завдання створити експозицію у музейних кімнатах. З художником Яковом Мар’яновичем Павловичем кілька місяців поспіль клеїмо фотографії, розміщуємо експонати у відповідності до експозиційного плану, попутно описуємо нові та старі надходження, вилучаємо зброю із шкільних музеїв, пишемо кожен свій розділ екскурсії. Попутно в міру можливостей підпрацьовуємо в екскурсбюро. В ці роки я об’їздив Прибалтику і Білорусь, всю Західну Україну. Враження залишались в душі і на папері.
Звичайно ж, не обходилось без творчості. Сашко потихенько «вбивався в пір’я», бо його твори вже друкувались у газетах, журналах.
Тоді ж була створена літературна студія при музеї, учасниками якої стали О.Царик, В.Гусаров, Подуховська, Серьогін, … Іван Григор’єв. Останній, як з’ясувалось, був «сином лейтенанта Шміта». У Шепетівці його можна було зустріти у офіцерському френчі без погон. Для «особливо причетних» розповідав, що він є позашлюбним сином генерал-полковника космічних військ В.Григор’єва (був такий). Сам Іван пілот, воював у В’єтнамі, був збитий, документи згоріли, розжалуваний до прапорщика.
При цьому Іван «міцний» поет.
Пошлюсь на записки із щоденника.
«Четвертого грудня 1980 року відбулось перше засідання літстудії за участі Гусарова, Царика, Григорьєва, Серьогіна, Подуховської. «З творчьостю всіх, крім Григорьєва я знайомий. А ось цей товариш мене здивував, особливо у віршах. Він у вільному стилі переробляє вірші великих, середніх і песика Фафіка і видає за власні опуси. Він перекромсав Гудзенка…
18-го відбулось друге засідання літстудії.
5 січня 1981 р були у 12 городку, виступали перед солдатами. Григорьєв «смотрелся», але щось мене в ньому насторожує. Виступав Царик і Серьогін. Початок є.
З 4 по 6 травня був на зльоті творчої молоді в Хмельницьком. 5-го була секція. Б.Грищук зауважив, що в моїх віршах не помітив помилок і що вони досить своєрідні. Будемо думати, що це щиро. З поетів можу відзначити Анну Вірич-Шпильову з Кам-Поду. Ну і Нінцинського. Зустрічався з Іовом. Цей кадр до сьогодні своєрідний і буйний, але Поет.
- 09. 81 попав на захід «Город, в котором ты служишь». Читав вірші.
Пришло запрошення на засідання літстудії на 26 вересня.
Був у Хмельницкому на літоб’єднанні. «Били ногами» Миколу Клеца. Взагалі-то він мене приємно здивував. Він володіє досить сильним образним світобаченням. Приглянувся Сергій Пантюк, юнак молодець. Непоганий Вл.Олійник. После засідання посиділи за пляшкою спирту у Грищука на роботі. Домовились, що все, що я зроблю, вони будуть рекомендовати в книгу. Приїхав о 22.
Перший день на работі. Читав рукопис Клеца.
У мене нині «свято». Лінник дав «Толстого». Відішлю Павлову (в Болгарію).
Був у Києві. Зустрічався з Петром Швецом та Павлом Шегельським (кабінет молодого автора). Всі ратують за писання українською. А.Мацевич надіслав лист із такими рядками: «Справа в тому, що ви поет зрілий, пишете давно, - отже, вимагається раціональна вимогливість». Відтак, мене збираються поважати. Листопад 81 р.
5.11. 81. Сьогодні приїздив Клец. Так і не поговорили – кожного разу ніколи. Говорить, что Мацевичу слід щось відповісти на його «послання»…»
Сподіваюсь, читач може зрозуміти, що творче життя також вирувало, і цей період був стартом до подальшого становлення.
Повертаючись до Івана Григор’єва, зазначу, що більш досвідчених літераторів він обкручував, як пацанів. У часописі «Энергостроитель» за 1982 рік від 25 листопада, яку редагував випускник Літературного інституту поет Валерій Басиров, читаємо добірку нашого пііта з такими рядками: «Пусть говорят, профессия опасна
И лучше тем, кто ходит по земле,
А я люблю смотреть, смотреть, как звёзды гаснут
На самолётном стынущем крыле». Якщо я скажу, що це відома пісня на музику В.Захарова, то тільки дозволю підтвердити шулерство Івана Михайловича Григор’єва…
Отже, Олександр Царик мій безпосередній керівник.
Далі буде
