25 листопада – 100 років від дня народження

Героя Радянського Союзу Клима Олейнюка

Вiдважний кулеметник з Лисичого

На фронт Клим Карпович Олейнюк потрапив у липні 1943 року. Воював гвардії молодший сержант, кулеметник 60-го гвардійського стрілецького полку 20-тої гвардійської стрілецької дивізії                  37-ї армії на Південно-Західному і Тре­тьому Українському фронтах.

В березні 1944 року  після взяття Вознесенська, дивізії було наказано у взаємодії з іншими з’єднаннями переслідувати ворога, не даючи йому закріпитися на лінії Південного Бугу. До вечора 24 березня дивізія вийшла до опорних пунктів оборони супротивника на східному березі річки. Форсувати водяну перегороду відразу не вдалося: німці надійно прикривали переправу для своїх головних сил і з наближенням наших військ відкривали шквальний артилерійський і мінометний вогонь. Дії полку зв’язував вогонь ворожої авіації.

Командир дивізіону, оцінивши обстановку, наказав для посилення вогневого удару висунути в атакуючий ланцюг артилерію  та міномети. Атака була призначена на наступний день.

Вранці, тільки-но засіріло, по ворогу вдарили наші гарматні залпи. Ще не стих всепоглинаючий вогонь, як бійці кинулися на штурм. В рядах атакуючих був і кулеметник Олейнюк.

Натиск, підтриманий щільним артилерійським вогнем, закінчився успіхом - супротивник залишив траншеї і відійшов на західний берег.

Настала коротка пауза між боями. Підрозділ поспіхом готувався до кидка через водяну перегороду. У формування штурмових загонів уві­йшли розвідники, стріл­ки, кулеметники, бронебійники, зв’язківці та сапери. Їм належало бродом та на підручних засобах подолати широко розлиту річку та закріпитися на її західному березі. Форсування було призначено в ніч з 25 на 26 березня.

Морок згущувався швидко. Коли над руслом річки опустилася темінь, загін добровольців, в якому був і Олейнюк, почав рухатися у напрямку  річки. Климентій ніс на своїх плечах тяжку станину від кулемета «Максим». Ноги грузли у мулі, крижана весняна вода обпалювала тіло. Та ось плавні закінчилися – в хащах верболозу на березі бійців чекали заздалегідь підготовлені плоти і човни. Завантаживши боєприпаси та зброю на плавзасоби, солдати налягли на весла.

Переправа, як здавалося, розпочала­ся вдало... Темна ніч огорнула все навкруги. У темряві загін доплив до середини ріки. Та раптом все навкруги освітили німецькі ракети і розпочався щільний артилерійський і мінометний вогонь. Ворог вів прицільний вогонь по плотах і човнах. Майже весь загін був знищений, зовсім невеликій частині бійців вдалося повернутися на свій берег. Але волею випадку один  човен, на якому були гвардії молодший сержант К.К.Олейнюк,  командир взводу молодший лейтенант В.Х.Корнєйко, гвардії сержант О.Г.Порвухін та інші бійці, (всіх дев’ять чоловік), знесло течією річки вниз.

Висадки ворожого десанту німецьке командування на цій ділянці явно не очі­кувало. В ворожих траншеях знаходилася тільки бойова охорона. Сапери безшумно зробили прохід в дротяних та мінних загорожах. Вибивши гітлерівців із траншей, вони просунулись на кілька сотень метрів, завоювавши невеличкий клаптик плацдарму. Наступного дня ворог підтягнув свіжі сили, сприйняв жорстку спробу скинути десант з кручі. Незважаючи на зусилля ворога, його неодноразові атаки, солдати встояли. Ніч пройшла відносно спокійно, а на ранок  ворог знову підтягнув свіжі сили, прийнявши  не одну спробу скинути сміливців з кручі. Знову завивання мін та снарядів, автоматних та кулеметних черг злилися у суцільний гуркіт. Один за одним гинули десантники. Залишилися в живих Олейнюк та ще один боєць. Двічі поранений Олейнюк не переставав вести вогонь по гітлері­вцях. Без їжі, без води,  з ліченим запасом озброєння стояв на смерть солдат, захищаючи клаптик відбитої у ворога рідної землі, такої необхідної для подальшого розвитку переможного наступу основних сил. Чотири вогневі точки та не один десяток підкошених впритул прицільним вогнем кулеметника гітлерівців засіяли береговий  укіс. На полі бою  залишилось понад 120 фашистів.

Стікаючи кров’ю, гвардії молодший сержант Климентій Олейнюк один продовжував утримувати плацдарм, незважаючи на те, що ворог безперестанку через гучномовець  пропонував йому здатися в обмін на життя.

Завдяки мужності та героїзму жменьки радянських солдатів, які утримували плацдарм на західному березі Бугу, 27 березня вдалось форсувати річку та розширити плацдарм. Лише під вечір прийшла бійцю допомога. Гвардії молодший сержант був двічі поранений. Здавалося, все вже позаду. Раптом поряд розірвався снаряд. Осколки нещадно впилися в тіло героя – Клим вже не чув гулу бою, а лише відчував якусь невідому силу, яка рвала його тіло.

Поховали його разом з побратимами в братській могилі в районі села Натягайлівка. Указом Президії Верховної Ради Радянського Союзу СРСР від 13 вересня 1944 року гвардії молодшому сержанту Олейнюку Климу Карповичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Його ім’я висічено на пам’ятнику воїнам-землякам, загиблим у грізні роки Великої Вітчизняної війни. Його ім’ям названа одна з вулиць його рідного села Лисичого, а першого вересня 2000 року на стінах Лисиченської школи відкрито меморіальні дошки і барельєфи Герою Радянського Союзу Климу Карповичу Олейнюку та загиблому воїну-афганцю, кавалеру ордена Червоної Зірки Віталію Леонідовичу Троцюку, які  виготовила за власні кошти їх землячка, уродженка села Лисиче Світлана Мефодіївна Лелях.

Народився Климентій Карпович Олей­нюк 25 листопада 1916р. в с.Лисичому Славутського району. Батьки, Карпо Сидорович та Марина Володимирівна, народили і виховували 9 дітей. В 1927 р. помер батько, а в 1930 р. сім’я була звинувачена в куркульстві й першою в селі репресована. Мати з трьома синами, Василем, Петром, Климом була вивезена у Сибір, де згодом померла від тифу.  Клим та брат Василь працювали з 1939 р. водіями у водоканалізаційному господарстві міста Красноярська, звідки Клим і потрапив на фронт. Ім’ям Клима Олейнюка було назване річкове судно.

В довідниках радянської епохи вказувалося, що Клим Олейнюк похований в братській могилі в місті Кілія Одеської області. Завдяки сучасній мережі Інтернет­ родичам вдалося встановити, що насправ­ді він був похований біля села Натягайлі­вка під Вознесенськом. У 1969 році прах всіх загиблих воїнів перепохований в братській могилі в місті Вознесенськ Миколаївської області в парку імені 1 Травня­.

Лідія Куртєва