Заслужений тренер Російської Федерації Валерій Прохоров після закінчення Паралімпійських ігор в Пекіні зателефонував до двоюрідного брата Юрія Шаповалова, який працює в дільниці біомеліорації гідротехнічного цеху ХАЕС, і поді­лився приємною новиною про дві перемоги свого вихованця Олексія Ашапатова на Олімпіаді. Під час розмови довідався, що жителям Нетішина  також є підстави для гордості, бо землячки – фехтувальниці Ольга Жовнір та Галина Пундик принесли для України перше командне олімпійське золото.

Валерій Прохоров народився у Славуті. Ще під час навчання у другій школі – яку закінчив у 1984 році - захоплювався різними видами спорту, а потім перевагу надав легкій атлетиці. У цьому виді спорту була перша перемога на міській першості серед школярів. Такий вдалий дебют юного спортсмена не залишився поза увагою спортивного комітету, йому надійшла пропозиція до занять легкою атлетикою поставитись більш серйозно. Відтоді і почались активні тренування. У вісімдесятих роках про спортсмена зі Славути заговорили й у Хмельницькому, де він став чемпіоном області. Високі спортивні результати Валерія Прохорова привели до членства у збірній команді з легкої атлетики Хмельниччини. Таке рішення тренерів було не випадковим: славутський бігун став призером  Чемпіонату України на середніх дистанціях.

- Коли Валерій почав робити перші кроки у спорті, я вже закінчував школу, - пригадує директор Славутської дитячо-юнацької спортивної школи Сергій Ніконов. - На перших тренуваннях він виявив працьовитість та наполегливість. Саме ці риси допомогли йому долати щораз вищі і вищі щаблини спортивних п’єдесталів.

У 1989 році через сімейні обставини Валерію Прохорову довелось виїхати в Росію до міста Сургут. Тут його тренерська майстерність також стала в пригоді, - зайнявся  підготовкою спортсменів. Згодом надійшла пропозиція від місцевого товариства інвалідів допомогти у тренуванні людей із обмеженими фізичними можливостями. Спочатку тренеру довелось пристосовуватись до особливостей в роботі із фізкультурниками, що мали різні ступені інвалідності. Він не ставив собі за мету кожного вихованця вести до спортивних високих титулів. Найголовнішою були фізична та психологічна реабілітації, за рахунок яких можна подолати такий бар’єр, як комплекс неповноцінності. Далі все залежало від цілеспрямованості спортсмена. Першим вагомим досягненням Валерія Прохорова як наставника інвалідів стала пере­мога­ його підопічного Сергія Башликова на чемпіонатах Росії серед спортсменів із ураженням опорно-рухового апарату. А потім доля звела­ із волейболістом Олексієм Ашапатовим, який після травми став інвалідом. Він улюбленим видом спорту займатись вже не міг, тому Валерій запропонував спробувати сили у армреслінгу. Як згодом виявилось – порада була слушною, через рік наполегливих тренувань Ашапатова включили до складу збірної Росії для виступів на міжнародних змаганнях. А потім Валерій Прохоров кардинально змінив напрям підготовки: було вирішено спробувати сили вихо­ванця в штовханні ядра та метанні диска. Тут, як мовиться, на хороші результати чекати довелося не довго, Олексій став чемпіоном та рекордсменом Росії, а потім додалась і перемога на чемпіонаті Європи. Коли формувалась команда для виступів на Паралімпійських іграх у Пекіні – Ашапатов поповнив її ряди.

До поїздки в Китай Прохоров розробив спеціальну програму підготовки Олексія. Як згодом вияви­лось, стратегія і тактика були обрані правильно: інвалід із Сургута двічі піднявся на першу сходинку пекінського олімпійського п’єдесталу.

Досягнення тренера Валерія Прохорова та легкоатлета Олексія Ашапатова допомогло привернути увагу чиновників до проблем інвалід­ного спорту. Не забарились і конкретні пропозиції щодо фінансування. Сьогодні у Ханти-Мансійському автономному окрузі повноцінно функціонує один із небагатьох в Російській Федерації Центр спорту інвалідів, в якому завжди відкриті двері для талановитих тренерів та спортсменів.

Валерію Прохорову не часто доводиться бувати у рідній Славуті, бо їх розділяють тисячі кілометрів. Але тут він завжди бажаний гість не тільки для рідних. У місті над Горинню живуть його друзі та знайомі, з якими вчився у школі, з якими виборював свої перші спортивні перемоги. Якби Валерію поталанило відвідати Нетішин, то він неодмінно зустрівся б із своїм колегою Валерієм Штурбабіним, що успішно плекає олім­пійську фехтувальну рать. Корисними були б також гостини у подружжя Івана та Надії Сіваків, які не зважаючи на примхи долі, на інвалід­них візках “виїхали” на найвищу сходинку світового п’єдесталу з бальних­ танців і показали приклад стійкості перед життєвими негараздами та випробуваннями. Для Валерія Прохорова є підстави цим гордитися.

Ось стартують зимові олімпій­ські ігри у Ванкувері. На жаль, нашу збірну там ніхто зі Славутчини не представляє. Але важливо те, що ця земля близька до світового олім­пійського руху завдяки успіхам наших земляків.

Олександр Шустерук

На знімку: Олексій Ашапатов та Валерій Прохоров з олімпійськими нагородами