ЖІНКА, ЯКА БАЖАЄ ЗЕМЛЯКАМ ДОБРА
Нелегке дитинство випало на долю жительки села Залужжя Білогірського району Марії Рачок. Коли була малою, помер батько, залишивши сиротами багатодітну сім`ю. У повоєнні роки кожен виживав, як міг. Виручала любов до землі-годувальниці. Серед селян завжди панувала приказка: «Щоб достаток мати, треба вранці встати». Марія не цуралась важкої праці, але й не забувала про науку. Згодом їй було довірено посаду голови місцевого колгоспу ім. Леніна. Господарство, як мовиться, не пасло задніх і повноправно перебувало у ранзі «мільйонерів».
Шістнадцять років Марія Рачок налаштовувала своїх земляків на у спіхи у тваринництві та рільництві. Саме завдяки її старанням на центральній колгоспній садибі було збудовано потужний м`ясо-молочний комплекс.
Ті роки залишились вже історією. Зараз для Марії Рачок щемить серце, коли бачить руїни того знаменитого комплексу: металеві конструкції пішли на металобрухт, а будівельні матеріали розтягнули по своїх садибах «кмітливі господарі».
Коли автор цих рядків завітав до села Залужжя, де проходили громадські слухання з приводу добудови третього та четвертого енергоблоків ХАЕС, випала нагода оглянути корпуси недобудованої школи.
- Зробіть, будь ласка, фотографію на фоні моєї школи, - звернулась літня жінка, яка під час ходи опиралась на ковіньку.
Так я познайомився з колишньою головою колгоспу.
Під час розмови довідався, що саме завдяки цій жінці у 1989 році у селі Залужжя розпочалось спорудження нової школи. Тоді їй довелось оббивати пороги не одного владного кабінету.
Будівельники встигли звести стіни, і фінансування зупинилось.
- Добре, що за ці роки мої земляки стіни не розібрали на будівельні матеріали. Совість не дозволила, - сказала пані Марія.
Сьогодні діти Залужжя і ті, хто приїздить із сусідніх сіл, навчаються у пристосованому приміщенні, яке було збудоване ще на початку двадцятого століття. Актуальним стало питання спорудження в селі нової школи.
- За попередніми оцінками для завершення будівництва нової школи потрібно десять мільйонів гривень, - розмірковує Марія Рачок, - це велика сума. Я кажу своїм землякам, що вся надія на кошти, які можуть прийти до нас під час будівництва третього та четвертого енергоблоків. Можливо, зразу ніхто на школу стільки не виділить, бо ж на території сусідніх сіл також є до чого руки прикласти. То хай і влада допоможе. Школа може стати корисною для нашої округи. До нас діти навіть із Ізяславського району на навчання приїздять. А хіба сільські школярі не варті займатись у нормальному спортзалі, сучасному басейні? Від комп’ютерних класів також користь буде.
- А вас тут дехто сусідством із атомною електростанцією лякає, - налаштовую на продовження розмови.
- Лякають ті, кому є вигода від того. Ось побувала на громадських слуханнях, почула керівництво ХАЕС і подивилася їм у вічі. Впевнена, що не лукавлять вони, розповідають зі щирістю. Я розумію одне – тільки дурень може різати гілку, на якій сидить. У кожного працівника електростанції є діти, онуки. Хто ж хоче бути для себе ворогом… Тому й думають про безпеку.
Марія Рачок не тільки мріє про нову школу, докладає зусилля, щоб з`явився музей історії села та краю. Молодь повинна знати своє коріння від діда-прадіда, бо тільки так народжується потреба робити добро для земляків.
Олександр Шустерук
Фото автора
