З околиці села Полянь добре видно енергоблоки ХАЕС. У вісімдесятих роках Сергій Нетішенський мав можливість спостерігати, як будівельники та монтажники за допомогою висотних кранів формували їх куполи. До будівництва електростанції та міста енергетиків були причетні і його батьки. Після закінчення середньої школи Сергія покликала романтика - став студентом військового вузу, в якому готували офіцерів для космічних військ. Але після розпаду Радянського Союзу стратегічні проекти було згорнуто і зникла потреба у спеціалістах відповідного профілю. Сергій Нетішенський повернувся до рідних місць.
В цеху теплової автоматики та вимірювань ХАЕС довідались про фах Сергія Нетішенського і було дано «зелене світло» для його працевлаштування. Вже п’ять років він трудиться тут. Почав з електрослюсаря, а коли здав відповідні екзамени, то був переведений на посаду інженера з експлуатації.
Про свою роботу Сергій розповідає із великим захопленням, бо почуває тут себе, як мовиться, у своїй тарілці. Йому подобається постійно стикатись із системами, які контролюють параметри роботи діючих енергоблоків. «Ми допомагаємо змінному персоналу блочного щита управління «бачити»…» - так лаконічно характеризує він роботу інженерів з експлуатації.
А ще Сергій (як для нашого краю ) має специфічне прізвище – Нетішенський. З ним пов’язано й багато курйозів. Співбесідники не зразу усвідомлюють, що перед ними людина саме з таким прізвищем. Трапляється, що Сергія вважають за сироту із дитячого будинку, який згодом став Нетішенським. Але до такого перебігу подій він вже звик і ніколи не ображається. Це навіть змусило його взятись за дослідження свого родоводу.
- Моя рідня довго жила у селі Полянь,- розповідає Сергій. - Я довідався, що прапрадід є уродженцем Польщі і через війни та скруту переїхав в Україну. Його й тоді було прізвище Нетішенський. І воно зовсім не пов’язане з назвою села, а згодом і міста Нетішин. Просто такий збіг обставин.
Сергій Нетішенський не тільки цікавиться історією нашого краю, а й активно займається колекціонуванням – збирає моделі автомобілів у мініатюрі. У зібранні нараховується майже шість десятків екземплярів. Найбільше його цікавлять не іномарки, а серійні випуски автомобілів часів Радянського Союзу. Про це він збирає інформацію, систематизує її. За словами Сергія, ще не вдалося відшукати модель легендарної «Чайки».
Пристрасть до автомобілів поширилась і на справжні авто. Має в особистому користуванні «Мазду» з ексклюзивним оформленням салону, який він зробив самотужки значно комфортнішим. Для цього використав натуральну шкіру під колір автівки – зелений.
Про Сергія Нетішенського колеги по роботі кажуть, що його хист до постійного пізнання допомагає досконаліше опановувати професійні знання в обслуговуванні складних механізмів, від яких залежить безпека.
Олександр Шустерук
Фото автора
