Все в ім’я дітей

Село Бадівка Острозького райо­ну можна відшукати лише на географічних картах місцевого значення. Цей населений пункт в оточенні пишних садків проліг обабіч залізничного полотна, яке було прокладене ще у другій половині 19 століття. Коли Оксана Давидюк працювала на Вінницькій карто­графічній фабриці, то під час підготовки планшетів часто розглядала ділянки карт, на яких були позначені такі географічні одиниці як Острог, Нетішин. Саме поблизу цих міст на віддалі кількох кілометрів розташоване рідне село.

Нещодавно Оксана Іванівна познайомилась з електронною версією фотографій, які зроблені за допомогою космічних супутників. При максимальному збільшенні зображення вона змогла впізнати батьківську хату та оселі рідних, знайомих.

До Бадівки інженер технічного відділу управління капітального будівництва Хмельницької АЕС Оксана Давидюк навідується часто. Тут мешкають її тато Іван Дем’янович та мама Марія Петрівна. Вони вже пенсійного віку. У такі роки важко вести домашнє господарство, тому стороння допомога завжди доречна.

Дуже радіють рідні, коли за святковим столом збирається вся родина. Дідусь із бабусею пишаються своїми дітьми, які змогли прокласти стежину у доросле життя і заслужили повагу багатьох людей. Їх в них четверо – доньки Оксана, Жанна, Антоніна та син Валерій. Оселя наповнюється радістю, коли навідуються внуки та онучки.

Трудову діяльність на Хмельницькій АЕС Оксана Іванівна розпочала у 1987 році на посаді інженера геодезичної групи управління капітального будівництва. Тут стали у пригоді її практичні навики із створення різних схем, підготовки технічної документації,  копій креслень, які потрібні для виробничої діяльності підрозділів електро­станції, підрядних організацій. Принципи основної роботи не зазнали суттєвих змін і зараз. Лише додалося більше виробничих функцій та відповідальності.

Гарною школою для набуття досвіду для багатьох працівників управління капітального будівництва ХАЕС став пуск другого енерго­блока. Щоб вчасно справлятися з покладеними завданнями, довелось брати на себе додаткові навантаження. Часто траплялось, що Оксана Іванівна над оформленням технічної документації працювала і в позаробочий час.

- Мені імпонує відповідальність, з якою ставиться до своєї роботи Оксана Давидюк, - розповідає начальник сектору технічного відділу Алла Грішина, - це важлива риса для кожного працівника нашого управління.

Але не тільки виробничі показники характеризують особистість. Колеги Оксани Іванівни відзначають її щирість, людяність. У колек­ти­ві управління капітального бу­дівництва всі знають, що вона по­ставила на крило п’ятеро дітей, за що свого часу одержала почесне звання «Мати-героїня». За словами­ «жіночої половини» цього підрозді­лу, на сьогодні  багатодітність можна прирівняти до подвигу.

Вперше мамою Оксана Іванівна стала у 1988 році. Тоді вони з чоловіком Анатолієм Григоровичем раділи появі донечки, яку назвали Іриною. Відтоді, як мовиться, багато води спливло. Зараз Ірина Анатоліївна працює виконувачкою обов’язків головного бухгалтера Вельбівненської сільської ради.

Кажуть, що приклад батьків часто унаслідується дітьми. Зважаючи на те, що мама працює у сфері, причетній до низки будівельних напрямків, інші її діти стали на шлях опанування будівельних спеціальностей. Донька Ольга та син Вадим навчаються у Національному університеті водного господарства та природокористування у Рівному, а Руслан – у Костопільському будівельному технікумі.

Найменший син, Назар, в цьому навчальному році сяде за парту. Він зростає в атмосфері, коли у колі сім’ї постійно ведуться розмови про будівництво. Тому є впевненість, що згодом він стане продовжувачем традицій Давидюків.

Коли спілкуєшся з Оксаною Іва­нівною, - мимоволі усвідомлюєш, що одним із основних складових нашого буття є родина. Це той острівець, завдяки якому ми можемо прагнути поступу і усвідомлювати силу найкращих людських чеснот, які, принаймні у стислому вигляді зафіксовані у заповідях Божих.

- Чого на сьогодні варте виховання п’яти дітей? – запитав  у Оксани Іванівни.

- Мабуть, немає такої людини, яка б не замислювалась про свою місію у цьому вируючому світі. Ми можемо прагнути щастя, достатку, і добре, коли такі мрії збуваються. Але ніхто не відміняв найголовнішої жіночої місії – продовження роду. Пригадую, одного разу  почула думку про те, що одна дитина – не дитина, дві дитини – півдитини, а повноцінна сім’я складається з трьох дітей. Мої батьки виховали нас четверо. Ми не жили у злиднях, бо тато з мамою були працьовитими і заробляли на хліб, і до хліба. Після одруження з  чоловіком ми зійшлися на думці, що повинні виплекати хорошу багатодітну сім’ю. Є така народна мудрість, що чужі діти зростають швидко. Наші також вже виросли з пелюшок.

Оксана Іванівна гарно відгукується про свого чоловіка. За її словами, саме йому часто доручалась місія догляду за немовлятами. Анатолій Григорович успішно справлявся з своїми обов’язками. А коли народився найменший Назар,  мамі довелося повернутись на роботу через чотири місяці. Не обійшлось без допомоги бабусі та дідуся.

Оксана Іванівна почасти пригадує роки навчання у топографічному технікумі. На початкових курсах вона пізнавала принципи створення топографічних карт. Згодом була залучена до експедицій, які займались картографічними зйомками для створення туристичних карт таких міст як Кам’янець-Подільський, Ужгород, Тирасполь.

Оксана Іванівна користується повагою у колективі управління капітального будівництва. Вона вважає колег своєю родиною. Колектив визначається не тільки працьовитістю, компетенцією у різних сферах будівництва, а й вмінням змістовно відпочивати. Традиційно до кожного відзначення Дня енергетика організовуються своєрідні концерти, в яких беруть участь найактивніші колеги. Нещодавно в урочистій обстановці працівники управління капітального будівництва привітали Оксану Іванівну з ювілеєм. Начальнику  підрозділу Олегу Рахлінському було приємно вручити посвідчення та відзнаку  «Почесний працівник ВП ХАЕС».

Олександр Шустерук

Фото  автора