Серед тисяч дорiг одна твоя

Начальник автоколони №1 тран­спортного цеху Хмельницької АЕС Леонід Францович Волков з родини автомобілістів: дід, Федір Микитович, і батько, Франц Федорович, стояли біля витоків професії, що увійшла в сім’ю молодших Волкових, як основа їх досягнень, знань і постійних клопотів. Зокрема дружина, Любов Василівна, та дочка Наталія трудяться змін­ними диспетчерами у транспортному цеху станції. Сини напнули паруси своїх доль в інших професійних напрямках, але в фарватері флаг­мана енергетики краю, який і об’єднує всю родину, – Хмельницької АЕС:  Павло трудиться електрослюсарем цеху ТАВ, а батьків тезка Леонід – старший інспектор служби відомчого нагляду станції. Отже всі п’ять паль­ців сімейства Волкових чудово функці­онують в числі тисячорукої родини пра­цівників найбільшого під­приєм­ства області.

Чи задумувався випускник Славутської середньої школи №4 у далеком­у 1971 році, що чверть віку віддасть саме розвитку автосправи на атомній станції? Ні. Бо навіть натяку на те, що поруч із Славутою виникне прекрасне місто з енергетичним велетом у той час не було. А батько, Франц Федорович,  вже дав парубку потриматись за кермо водія, ненароком профорієнтував сина, можна сказати, зманив на стезю автомобілізму. І Леонід (тепер вже старший) по закінченню десятилітки без вагань пішов на курси водія у Славутську обласну автомобільну школу. За тим «крутив баранку» у Райсільгосптехніці, а згодом­ два роки  армійської служби провів за кермом всюдисущого  УАЗика, доставляючи за першою вимогою куди накажуть і в точно при­значений­ час командира частини. Звичайно ж, набув майстерності, збагатився досвідом, зколесив різні дороги, відчув смак професії. І не став шукати іншого шляху після виходу в запас.

Славутський комбікормовий завод майже  на п’ять років прихистив його в своїх рядах. Молодий автомобіліст розумів, що рівень знань має знаходитись на вістрі сучасних вимог, тому без відриву від виробництва вступив у Рів­нен­ський автотранспортний тех­нікум, на той час мало не єдиний на просторах країни, що готував «справ­жніх» механіків. Отри­мав­ши­ диплом, Леоні­д­­ вже не задовольняється простим вояжируванням між сіль­ським полем і комбікормовим заводо­м. У 1979 році він переводиться у Шепетівську автоколону №2. Там йому довіряють автобусні перевезення, наставництво, там він набирає вагу, як знавець справи. Леоніду Францовичу запропоновують посаду механіка автоколони в Хмельницькому філіалі АПО, що поступово стає  автотранспортним підприємст­вом  УБ ХАЕС під крилом вмілого ке­рівник­­а Бориса Максимовича Га­ламаг­и. Працювалось добре, з розмахо­м. За пуск першого енергоблока Леонід Францович отримує масу подяк і навіть пам’ятну медаль, про що зроблено запис у трудовій книзі.

 У 1988 році разом з товаришем Вадимом Зав’яловим він отримує пропозицію очолити одну з автоколон (№1), що передаються під крило Хмельницької атомної станції. Близько сто автомобілів різного призначення, понад двісті працівників у підпорядкуванні, різні види робіт, серед яки левова доля – перевезення негабаритних, небезпечних вантажів, відповідальність за графіки доставки персоналу на ХАЕС та інші об’єк­ти  - все це стало основою його роботи. Вимоги завжди одні – вчасність, дотримання техніки безпеки, виконаний осяг робіт. Культурний відпочинок – не другорядна справа, але вся діяль­ність вертиться біля цих основ. І Леонід Францович довів, що знає як організувати процес, вміє вибудовувати стосунки з підлеглими і                                  ке­рівництвом, спроможний виконати найскладніше завдання. Коли настала нова хвиля будівництва енергоблока №2, працівники авто­колони №1 зробили все можливе і неможливе, аби процес спору­дження і наладки відбувався за передбаченими графіками: достав­ляли вантажі з різних куточків не лише України, але й зарубіжжя, вправно маневрували на пусковому об’єкті, завантажували і розвантажували технікою різногабаритне обладнання, вивозили сміття тощо.

 - З відрядження у відрядження, - таким був ритм роботи. Колекти­в у нас стабільний, спроможний на виконання най­відповідальніших завдань, - так коротко характеризує зроблене керівник автоколони.

У 2004 році автотранспортники і залізничники злились у один підрозділ. Виробнича база стала набувати сталого, завершеного виду. Керівництво станції більше звертає увагу на побут водіїв. Здійснено ремонт побутових приміщень, зроблено наливні поли у майстернях, зведено естакади для габаритної техніки. Пра­цівники підрозділу намагаються підтримувати техніку у гарних кондиціях, аби у будь-яку хвилину виїхати на об’єкт і бути впевненим, що техніка не підведе. Звичайно ж, у колектив приходять молоді працівники, до яких з боку ветеранів посилена увага.           Бо ж тут такі традиції.

Понад чверть віку віддав під­приємству Леонід Фран­цович, в числі ветеранів підпри­ємства його дружина Любов Василівн­а.

Подружжя тішиться онучками, яких нині троє: Єлизавета, Марія та Анна. На крило вони ставатимуть у родині енергетиків, людей від­по­відальних, грунтовних, на­дійних.

Віктор Гусаров

Фото автора

 

На знімках: глава родини Леонід Волков, дружина Любов Василівна та молодший син Леонід з дочкою Анною; техніка готова до роботи.