На передньому рубежі країни
Кордони України ніби й досить далеко від Нетішина. Але саме тут свого часу знаходилась застава, що першою отримала статус іменної – застава імені прикордонника Варавіна. І кордон на цій землі з’явився після громадянської війни майже 90 років назад.
З листопада 1920 р. кордон між СРСР і Польщею пролягав по західних абрисах Славутського і Берездівського районів. Його охороняла 44 Київська стрілецька дивізія ім. М.Щорса, до складу якої входив 389 Богунський полк. Постановою Ради праці та оборони від 27.09.1922 р. полк і 12 дивізія військ Всеросійської Надзвичайної Комісії реорганізовані у прикордонні батальйони Волинського губернського прикордонного загону
Славутський прикордонний загін було створено 1 квітня 1924 року у складі 3 комендатур, що складались з 19 застав. Штаб і служби загону розмістилися у будівлях, що знаходилися у парку м. Славути. Першим начальником Славутського прикордонного загону з квітня 1924 року по грудень 1929 року був Р.А. Чирський, який очолював охорону відповідальної і важливої ділянки кордону з Польщею.
В умовах складної оперативної обстановки Славутський загін стійко і надійно охороняв рубежі держави, при цьому особовий склад загону виявляв зразки військової майстерності, кмітливості і мужності. За період з 1935 року по вересень 1939 року застави Славутського прикордонного загону затримали 65 агентів іноземних розвідок.
Постановою ЦВК СРСР від 14 лютого 1936 року «за видатні заслуги по охороні кордону, пильність та нещадну боротьбу з порушниками кордону» Славутських прикордонників нагороджено орденом Червоного Прапора. В наступному році загін одержав назву «20-й Славутський Червонопрапорний ім. тов. Єжова прикордонний загін НКВС».
Григорій Варавін на військову службу в прикордонні війська був призваний у 1932 році і направлений на 17-ту заставу 20-го Славутського прикордонного загону.
За плечима Григорія Варавіна, незважаючи на його двадцять два роки, була вже хороша трудова школа, і начальник застави Лаптєв із задоволенням зазначав, що боєць він хороший, старанний. У марш-кидках витривалий, на вогневому рубежі - кращий стрілок. Якщо йдуть спортивні змагання, то бореться за перемогу до останнього. І в службі - скільки разів перевіряли його вночі і вдень, в дощ і заметіль - Варавін не підводив.
Якось у лютневу ніч 1933 Григорій Варавін обходив свою дільницю. На відкритих місцях завивав вітер. Колючі сніжинки впивалися в обличчя. У середині ночі Варавін побачив людину. Боєць сховався за дерево. Людина рухалась з боку кордону. Йшов обережно, обходячи «вовчі ями», які приготували прикордонники для шпигунів. Варавін підпустив порушника майже впритул і скомандував: «Руки вгору!» Порушник не встиг вихопити пістолет: сильні руки червоноармійця скрутили його.
За першим затриманням послідувало друге. А 7 квітня 1933 року він хворий лежав в казармі з високою температурою. Замість Г. Варавіна в наряд пішов червоноармієць Лаврін, який виявив на кордоні двох невідомих і повідомив про це на заставу. Заставу підняли по тривозі. «В урочищі Черепки порушник!» (нині територія біля водосховища ХАЕС). Григорій схопився з ліжка, одягнувся і став у стрій. Його намагалися переконати, що не можна в такому стані йти на пошуки порушників, але прикордонник настояв на своєму. Він першим виявив сліди, і почав переслідувати порушників. Злочинці відстрілювались, однією із куль Варавін був важко поранений.
Першим підбіг до Варавіна прикордонник Прокоф’єв, але Георгій відмовився від допомоги, махнувши рукою в бік березового гайка, вказавши, куди побігли диверсанти. Порушників наздогнали влучні кулі прикордонників Прокоф’єва і Маклакова. Варавіна помістили у санчастину 20-го Славутського прикордонного загону, проте лікарі не змогли врятувати йому життя. 9 квітня 1933 року Г.Я. Варавін помер.
Поховали героя із воїнськими почестями на території сучасної пожежної частини у місті Славуті. Згодом у зв’язку з будівництвом нового приміщення ПЧ прах мужнього прикордонника перепоховано у сквері по вул. Соборності. Наказом ОДПУ від 4 червня 1933 року ім’я Григорія Яковича Варавіна присвоєно 17-й прикордонній заставі.
На честь 50-річчя прикордонних військ заставі «Шегині» на Західному кордоні України 7 травня 1968 року Постановою Ради Міністрів УРСР ім’я Г.Я. Варавіна було підтверджено. На території відділу у 2008 році відважному прикордоннику Г.Я. Варавіну встановлено пам’ятник. Тепер це Відділ прикордонної служби у Мостиському районі Львівщини.
Отож, у період з січня 1935 по 17 вересня 1939 року прикордонниками загону було затримано 489 порушників, серед яких 65 агентів іноземних розвідок. 15 червня 1939 року комсомольська організація загону «...за успіхи в бойовій і політичній підготовці та надійну охорону державного кордону СРСР» була нагороджена перехідним прапором ЦК ЛКСМУ.
Обов’язки командира загону у вересні 1939 року виконував батальйонний комісар А.М. Шандрін, військкома загону - батальйонний комісар П.А. Козлов, начальника штабу – майор Євграф Ілліч Зелік. Відомо що Шадрін і Козлов у жовтні 1939 року були призначені на відповідні посади у 94-му прикордонному загоні, а майор Є.Зелік 23 вересня 1939 року очолив 20-й прикордонний загін.
Після приєднання 19-го Олевського і 21-го Ямпільського прикордонних загонів в серпні 1940 року 20-й прикордонний загін складався з 12 комендатур, штатною чисельністю 1583 чоловіки, в тому числі начскладу – 279, молодших командирів – 171. В лютому 1940 Фрол Любченко був призначений начальником штабу загону.
З початком Великої Вітчизняної війни загін, після важких боїв у складі 11 комендатур відходив на Житомир. 12-та прикордонна комендатура приєдналась до 22-го Волочиського прикордонного загону.
Після боїв за Житомир і Бердичів загін прибув до Києва і 14-15 липня 1941 року зайняв оборону на підступах до столиці України. За довідкою підполковника Олександра Филя «До 15 липня загін у складі 11 комендатур зосередився під Києвом і зайняв оборону по річці Ірпінь. 12-а комендатура при відході долучилася до 22 прикордонного загону і діяла разом з ним. За свідченнями бійців, начальник загону майор Любченко в одному з боїв був поранений і залишився на території, зайнятій противником, а воєнком загону старший політрук Іванов, будучи важко пораненим застрелився. Прапор та орден загону ніс з оточення політрук - орденоносець, депутат Верховної Ради РРФСР тов. Дудін. Його бачили в кінці вересня з групою прикордонників у районі Березань. З оточення Дудін не прийшов».
З доповіді політвідділу прикордонних військ ПЗФ від 15.04. 42 року, вказується, «вночі 18 вересня, отримавши наказ про залишення Києва, наші частини рушили до дніпровських переправ. Відхід прикривали дивізії Київського укріпрайону і 20-й прикордонний полк. В ар’єргарді - 87-та стрілецька дивізія і 4-а дивізія внутрішніх військ. Командир 4-ї дивізії полковник Ф.М. Мажірін, останній комендант Києва, віддав наказ про підривання мостів через Дніпро, до яких рвалися фашисти. У числі останніх захисників Києва відходив 20-й прикордонний загін. 20 вересня йому довелося витримати бій в районі Борисполя, брати участь у нічному бою під Баришівкою і в прикритті прориву групи заступника наркома внутрішніх справ Української РСР Т.О. Строкача ... ».
Майже увесь загін склав свої голови в боях у ворожому оточенні, лише жменька бійців на чолі з політруком Варламовим вийшла з оточення і через деякий час вийшла за лінію фронту.
13 квітня 2011 року в місті Борисполі Київської області під час проведення земляних робіт із укладання газових труб було виявлено місце неврахованого масового поховання бійців Червоної Армії чисельністю понад 500 чоловік. За медальйонами вдалось встановити, що серед загиблих командир 20-го прикордонного полку майор Фрол Тихонович Любченко, начальник штабу цього ж полку капітан Петро Григорович Гур, командир роти ПВО старший лейтенант Яків Федорович Григорович та військовий фельдшер Іван Васильович Архипов...
Не зайве сказати, що з історією прикордонної служби на Славутчині та Шепетівщині пов’язані імена Героя Радянського Союзу командира партизанського загону «Мисливці» М.Прокоп’юка, генерал-лейтенанта П.Судоплатова, заступника міністра внутрішніх справ СРСР Т.Строкача та інших непересічних людей.
Віктор Гусаров
